В’ячеслав Кириленко: Кожен у цій країні має усвідомлювати, що й на нього знайдеться справа

- В пресу просочилася інформація про начебто об’єднання опозиційних партій Яценюка, Гриценка, Матвієнка та Катеринчука. Ви до цієї компанії не бажаєте приєднатися?

- Розмови про об’єднання між різними політиками і громадськими діячами ведуться давно. Але мені невідомо про те, щоб були ухвалені якісь конкретні рішення. Більш того, я не знаю навіть про досягнення проміжних рішень, не те, що остаточних.

- З вами якісь розмови велись з цього приводу?

- Фракція НУ-НС нині стала така складна, що кожен веде розмови з кожним. В нашій депутатській групі 17 депутатів, це накладає певну відповідальність. Ми не є партією однієї людини. Головне моє завдання – працювати на зміцнення нашої політичної сили. Але, безумовно, час диктує необхідність консолідаційних процесів. Тому я проводжу певні консультації. Але, повторюю, про досягнення якихось остаточних рішень поки що не йдеться.

- Але ви вірите в подібне об’єднання? І в його ефективність?

- Рано чи пізно якась крупна політична форма на правому фланзі утвориться. Не стану приховувати, що маю досить часті зустрічі з Арсенієм Яценюком. Але і з іншими політиками також. Тут треба знайти баланс між ідеологією (нехтування якою є для мене неприпустимим) і технологічністю, яку демонструє сучасна політика. Адже якщо партія не буде технологічною, вона не матиме електоральної підтримки.

- Чи справедливе твердження, що об’єднанню опозиції шкодять амбіції лідерів партій, які хочуть обов’язково бути номером першим?

- В опозиції багато яскравих політиків, це правда. І це непогано. Все одно відбудеться політичний відбір, в результаті якого з’явиться найбільш ефективний лідер. Сьогодні всі ці питання відкриті, і заяви про те, що хтось монополізував або опозицію, або "правий фланг", недостовірні.

- Чому в цих розкладах не фігурує БЮТ? Кожен виживає, як може, чи просто на Тимошенко поставили хрест?

- "Батьківщина" — це виразна опозиційна сила, і цього у них ніхто не відбере. Як, власне, і їхніх помилок і втрат. Як вони діятимуть надалі – це питання їхніх власних рішень. Я давно сповідую політику координації опозиційних зусиль. Починаючи з березня минулого року. Коли так звані "харківські угоди" ратифікували у парламенті, я був одним з перших, хто закликав до координації дій опозиції. Ми провели спільні мітинги, разом діяли у парламенті, у тому числі, і з "Батьківщиною". Єдине, чого ми не робимо – це не об’єднуємося з ними в єдину організаційну форму. Цього не було і тоді, коли Тимошенко мала всю повноту влади, немає цього і тепер. Справа в тому, що у нас різні погляди на деякі світоглядні речі.

- 22 січня ви приєднаєтеся до закликів БЮТ прийти на протести? Чи вас злякали заяви Могильова щодо можливого "кровопролиття?".

- Всі ці міліцейські "страшилки" ми проходили ще при Кучмі. Тим самим лякали, затримування були… Але що це їм дало? 22 січня ми, звичайно, вийдемо на вулиці. Але мене непокоїть, що є дуже багато бажаючих підвищитись за рахунок іншого, монополізувати День Соборності України. Ви ж бачите, пішла така гра: хто перший закличе інших до себе приєднатися. Це неправильно. Адже 22 січня планувалася велика спільна акція опозиції за ініціативою визнаних громадських авторитетів, які є поза політичними партіями. І тоді б це дійсно була акція консолідації політичних сил навколо серйозної ідеї…

- Опозиція зацікавлена у виборах цього року?

- Звичайно, хотілося б якнайшвидше оновити парламент, аби нинішня опозиція стала парламентською більшістю. Але ми б зацікавлені у виборах, якщо вони будуть демократичними, прозоро формуватимуться  виборчі комісії, і не буде адміністративного тиску. Але зрозуміло, що так не буде. Скоріше за все, парламентські вибори стануть калькою місцевих. І опозиції буде вкрай важко: ми сподіватимемось посилити свій результат, а насправді – можемо  зменшити.

- Особливо болючим для опозиційних партій стане заборона блоків. Адже в такому разі дуже мало партій мають шанси пройти до парламенту.

- Я майже не сумніваюся, що блоки заборонять. Щодо шансів опозиції… Насправді, в цьому є вина і самих опозиціонерів. Ми відповідаємо за власні старі помилки. Це треба визнати і назвати речі своїми іменами. Але я переконаний, що сьогоднішній непростий період для опозиції скоро закінчиться.

- Але якщо питання постане жорстко: або єдина партія, або – перебування поза парламентом. Що робитимете?

- Тоді необхідно буде гуртувати разом інші національні сили.

- Група "За Україну" ініціює звіт у парламенті міністра закордонних справ Костянтина Грищенка і відклик українського посла у Росії, пов’язуючи це з подіями в українській бібліотеці у Москві. Ви серйозно сподіваєтеся, що ця ініціатива закінчиться чимось серйозним, а не просто стане черговою "піар-акцією?".

- Я переконаний, що нам вдасться заслухати міністра закордонних справ Грищенка. Ми не дамо йому "спуску" ні з цього питання, ані з інших, пов’язаних із зовнішньополітичною діяльністю. Я не бачу жодного захисту національних інтересів по російському напрямку з боку МЗС. Справа з бібліотекою української літератури є дуже показовою. Це вже третій обшук у ній. І реакція на ці події міністерства і українського посла були вкрай кволими і безпорадними. Значить, треба щось вирішувати.

- Колеги вас у цьому питанні підтримують? Адже, наприклад, Інститут національної пам’яті опозиція здала "без бою".

- Сподіваюся, дві опозиційні фракції будуть солідарними з нами у цьому питанні. Ви правильно зауважили, що з деяких питань "За Україну!" — єдина партія, що відстоює національні інтереси. Ну що ж, так сталося. Але ми все одно будемо боротися і примусимо владу зберігати баланс, який не дозволить втрачати наші завоювання на українсько-російському напрямку.

- У влади з опозицією розмова коротка. Виклик, Генпрокуратура, СІЗО…

 - Звичайно, політичні переслідування мають місце. Причому спектр людей, які в тій чи іншій мірі знаходяться під цим тиском – дуже широкий. Наша зброя одна – публічність і солідарність. Тому "За Україну!" не мовчить щодо Тимошенко і Луценка. До того ж, мене самого час від часу викликають до Генпрокуратури на допит.

- Про що, до речі, питали?

- Про парламентські події – про харківські угоди, про останнє "побиття", знову про харківські угоди, знову про останні події… Вони чітко дають зрозуміти: кожен в цій країні має усвідомлювати, що й на нього знайдеться справа.

- Більше вас не викликали? Адже слідом за активістами податкового Майдану можуть взятися до учасників помаранчевої революції…

- Останній раз я був у Генпрокуратурі 28 грудня. Нагадаю, що я не лише учасник Майдану, але й  студентської революції на граніті 90-го. Проти нас ще тоді було порушено кримінальні справи, і ми ходили на допити… Але це шлях – в нікуди. Всіх не пересаджаєш. А от опинитися в повній ізоляції влада може. Досвід Лукашенка це доводить. Але я вам скажу, що навіть в команді Януковича далеко не всі задоволені таким розвитком подій. "Перебор" по лінії політичних репресій пішов вже давно.

- Ви звернули увагу, що людей Ющенка не чіпають? Можливо, це результат негласних передвиборчих домовленостей між ним та Януковичем?

- Особисто мені про такі домовленості не відомо. А от кого чіпають, кого ні – це питання відкрите. Хто активно поводиться, той завжди наражається на ризик.

- До речі, ви з Ющенком спілкуєтеся?

- Давно не спілкувався. Якось не доводилося…

 - Українці мовчки "проковтнуть" підвищення платежів, кодекси та пенсійну реформу?

- Я так не думаю. Є велика кількість громадських і неурядових організацій, які чинять опір антинародній політиці владі. Ясна річ, що буде протест з приводу підвищення тарифів на електроенергію і газ (а це заплановано як мінімум двічі протягом 2011 року). Будуть протести і щодо норм Житлового кодексу, адже в ньому є теза, що за заборгованість по комунальних платежах влада може практично без суду забрати у людини житло. Будуть протести і проти свавілля роботодавців, закріпленого у Трудовому кодексі, проти безпорадності людини щодо міліції, проти безкарності і всевладності податкової адміністрації… Тому я й кажу, що влада зацікавлена у тому, аби провести вибори якнайшвидше, поки не далися взнаки негативи від їхніх рішень.

- Як ви ставитеся до свого колеги по опозиційному табору – Олега Тягнибока? Деякі аналітики вважають, що він може зіграти для Януковича роль "обраного опонента" на майбутніх президентських виборах. Таким же "опонентом" для Леоніда Кучми колись був Петро Симоненко…

- Я таке читав, але до будь-яких прогнозів ставлюся стримано. З Олегом Тягнибоком ми знайомі давно, разом брали участь у студентській революції 90-го року. Я без ревнощів ставлюся до його останніх успіхів. Чи сприяла їм влада – питання відкрите. Результат – "на табло". Безумовно, це нова політична реальність, яка стає все більш помітною. Але я лишаюся прихильником національно-демократичної ідеології, яка, з одного боку, будує українську Україну, а з іншого – виставляє запобіжники проти соціальних і національних потрясінь. Мені як політичному діячу потрібна єдина країна.

- Зараз єдність країни активно порушується політиками. З одного боку – захищаються пам’ятники Сталіну, з іншого – педалюється тема геройства Бандери. Можливо, ці теми треба зняти з порядку денного?

- Їх неможливо зняти. Але ця дискусія має бути цивілізованою. Звичайно, влада повинна більше уваги приділяти тому, що у колисці українства, Запоріжжі, встановлюються пам’ятники катові українського народу – Сталіну. Хіба хтось з представників влади дав цьому оцінку? Та ні! Наче так і треба. Недалеко до того, що по всій країні поставлять пам’ятники Сталіну! Вся Європа засуджує комунізм і фашизм. І якщо влада говорить про євроінтеграцію, то повинна одразу заборонити прояви цих явищ.

- Але ж надання Бандері статусу Героя України у Європі теж сприйняли неоднозначно…

- Можливо. Але якщо є якісь питання стосовно Бандери, то лише через історичні прогалини. І зараз нам знову нав’язуються історичні події з погляду інших країн. Значить, нашим дітям знову почнуть розповідати, що не було ОУН-УПА, Бандери і Шухевича… Цього не можна допустити.

Фото PHL