УКРАИНА

материалы по теме:

Власть

Як вирішити мовну проблему за допомогою пива

0

Правдива історія, що трапилася у вечірньому експресі Харків-Київ.

Не варто зайвий раз нагадувати, що в Україні питання проникнення української мови за межі підручників, філологічних факультетів та порядних галицьких родин піднімається політиками в часи політичних перетворень. Тобто, це питання насамперед політичне, а значить – спекулятивне. Жоден з тих, хто мовне питання черговий раз піднімає та ставить, ще жодного разу не спробував його вирішити на користь самої мови. Зате нещодавно на моїх очах це питання було радикально вирішене на виробничому, а заодно – побутовому рівнях.

Я повертався з Харкова до Києва на вечірньому «Столичному експресі», який відходить з «першої столиці» о 16.27 і прибуває до просто столиці о 22.17. Слід сказати, що кілька останніх років дуже багато львів’ян почали знаходити для себе справи не лише в Києві, а й у Харкові. Це і культурні зв’язки, і мистецькі проекти, і, звісно, малий та середній бізнес. Тому, аби не гаяти часу, львів’яни сідають на вечірній експрес, а потім, уже в Києві, пересідають на поїзди, що йдуть до Львова після 22.30. Саме такі ділові люди розташувалися навпроти мене. В них було кілька пляшок пива, і, коли поїзд рушив, приятелі почали на півголосом обговорювати виробничі проблеми.

Звали їх Ігор та Михайло. Судячи з усього, займалися вони якимось будівництвом чи, що більш імовірно, мали невеличку фірму, яка робить ремонти і має справу з будівельними матеріалами. В Харкові їм, очевидно, вдалося підписати кілька вигідних контрактів: документи вони розклали перед собою на столику, відсунувши пиво, і зайвий раз їх вивчали. Як я зрозумів, Ігор був начальником, Михайло – його підлеглим.

За законом підлості, експрес почав запізнюватися. Ті, кому треба пересідати на львівський поїзд, помітно нервували. Та моїх сусідів це не стосувалося: хлопці, яким на вигляд було не дуже далеко за тридцять, спокійно накачувалися пивом, складаючи порожню склотару в величезний пакет під сидінням. Мимоволі уявив собі радість того, хто цей пакет знайде. Наприклад, того бомжа, якому провідники за домовленістю віддають порожню тару. Ось де був Клондайк! Справжнє Ельдорадо!

До пива хлопці прикладалися безперервно всі шість годин. Спорожнивши по пляшці, вони по черзі йшли за парою інших на радість провідникам. Потім, попросивши мене подивитися за речами і запропонувавши за це пива, пішли дарувати таку ж саму радість буфетові. Від пива я відмовився, а на два їхніх портфельчики, які лежали на багажній полиці, поглядав просто так, задурно. Проте за ту годину, що вони сиділи в буфеті, між ними сталося щось невідоме мені. Бо назад обидва повернулися вже на пристойному взводі.

Одна зміна кинулася в очі, вірніше – в вуха: Михайло, який до того говорив українською, чомусь перейшов на російську. Він голосно, перекрикуючи пісню Елтона Джона з мультика «Король Лев», який саме крутили в вагоні, вимагав говорити на нього «Міша» і взагалі «вертел на своем этом ваш укрАинский язык». Ігор поводився спокійніше. Спробую реконструювати фрагмент дискусії:

Ігор: Ти не правий. Ти живеш в Україні. Ти її громадянин, тому користуйся державною мовою.

Міша: Старый, ты не прав, бля! Я, бля, говорю так, как мне удобно, понял, старый! Зачем мне эти все твои национальные штучки? Ты меня что, не понимаешь?

Ігор: Ти не говори так зі мною. Це ти в Києві такий розумний, у Харкові. А приїдемо до Львова, ти в мене українською говоритимеш. Там всі українською говорять. Ти мені спробуй документацію написати російською – сто гривень штрафу заплатиш! Ось побачиш, побачиш!

Міша: А кто ты вообще такой, старый? Ты таких прав не имеешь! Я говорю, как хочу, и пошло оно все…

При цьому вони продовжували купувати пиво, пити його і далі вести дискусію в подібному ключі. Решта пасажирів почала в неї втягуватися, але дещо однобоко: просили хлопців говорити тихіше і не матюкатися, якою б мовою вони при цьому не користувалися.

Розв’язка настала за годину до Києва. Після чергового «посилання» і впертого небажання розуміти, чому в Україні не лише вдома, а й на роботі треба послуговуватися українською, Ігор категорично заявив: «Михайле, ти зі мною неправильно говориш. Ти не є добра людина. Я буду з тобою прощатися, бо працювати з тобою не хочу».

І, натурально, просто на моїх очах звільнив підлеглого з роботи! Навіть між ніби-то приятелями, котрі працюють разом, стосунки «начальник – підлеглий» існують. Звільнивши не патріота, Ігор підвівся і, прихопивши з собою пиво, пішов у сусідній вагон, кинувши через плече: «Лишайся собі в Києві і їдь, куди хочеш».

Звільнений не повірив. Спочатку він пив пиво і сміявся сам до себе. Але коли експрес хоч із запізненням, але прибув до Києва і люди ломанулися до виходу, він, попри випите пиво, помітно розгубився. Товариш не жартував – він справді скинув його, противника української мови, зі свого корабля, наче баласт. Я уявляю його на вокзалі: самого, з портфельчиком і величезним пакетом порожніх пляшок, який він чомусь вирішив таки прихопити з собою.

Навряд чи тут треба щось додатково пояснювати. У радянські часи такий метод називався «бить рублем». Єдине, що лишилося незрозумілим: чи підняли б опоненти мовне питання без пива і чи без пива в голові пан Ігор вирішив би його так радикально.

Читайте новости Comments.UA в социальных сетях facebook и twitter.

Источник: Андрій Кокотюха

Теги:

Версия для печати
44418
Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Партнеры портала

Price.ua - сервис сравнения цен в Украине
властьвласть деньги деньги стиль жизнистиль жизни hi-tech hi-tech спорт спорт мир мир общество общество здоровье здоровье звезды звезды
Архив Экспорт О проекте/Контакт Информатор

Нажмите «Нравится»,
чтобы читать «Комментарии» в Facebook!

Спасибо, я уже с вами.

   © «Комментарии:», 2016

Яндекс.Метрика Система Orphus