УКРАИНА

материалы по теме:

Власть

Чому українки не плачуть над «жіночою» книжкою?

0

Коли українка, відчувши себе письменницею, береться за перо, кожен її рядок звучить, наче теза Долорес Ібарурі

Сьогодні, 21 серпня, в Українському домі розпочинається ІІІ Київська міжнародна книжкова виставка-ярмарка. В принципі, вітчизняні книжники її традиційно ігнорують, бо вона – державна.

Про подібні заходи в українському культурному середовищі говорять з великою долею ядучого скепсису: «Табачник відбиває бюджетні «культурні» кошти». Бо, оскільки держава – не надто добрий організатор, державні заходи як правило погано організовані. Проте місця на стендах там надають безкоштовно, тому для українського книговиробника навіть такий хріново організований захід дає можливість зібратися докупи і спробувати поторгувати.

Парадоксально, але саме під час українських книжкових виставок-ярмарок, будь вони хоч під державним «дахом», хоч приватною ініціативою Едвіна Задорожного (виставковий центр «Медвін»), хоч Форумом видавців, найбільше помітна відсутність в української книги близької комерційної перспективи. Незалежно від того, беруть вони участь у державних книжкових ярмарках чині. Всупереч моніторинговим дослідженням, згідно з якими покупця книжок найбільше цікавить жанрова художня література, її частка серед всієї української книжкової продукції дуже мала.

Є інший парадокс: жінки, згідно тих самих досліджень, купують книжки частіше за чоловіків, проте в небагатому асортименті українських романів літератури для жіночої аудиторії, тобто – традиційних «жіночих» романів, так само критично мало. Не знайдете ви «жіночих романів» і на виставкових стендах в Українському домі.

Хоча мені відразу можуть заперечити, назвавши мінімум десяток авторес, котрі пишуть для жінок і про жінок. Однак ніхто не доведе, що творчість Оксани Забужко – це «жіночий» роман у чистому вигляді. Хоча текст написаний жінкою для жінки. Але не для жінки – коханки та матері, а жінки – громадянки. Колись літні «союзівки», членкині численних жіночих громад в українській діаспорі США, дали вичерпну характеристику «мамі» жіночого визвольного руху в Україні: «Оксана Забужко – то є наша Скарлетт О’Гара». З чого напрошується висновок: знамениті «Віднесені вітром» теж не є зразком типового «жіночого» роману, над яким повинні лити сльози і чесно ллють їх просунуті читачки всього світу. «Віднесені вітром» - це маніфест жінки-громадянки, а «Польові дослідження з українського сексу» - її «Апрельские тезисы».

Кажу це для того, аби стало зрозуміло, чим відрізняються українські романи для жінок від «жіночих» романів, до яких звикли в усьому світі, які пишуться за кількома основними схемами і якими забиті спеціальні відділи книжкових супермаркетів та торгівельні місця на книжковій частині Петрівки. У традиційній мелодрамі жінка втрачає кохання, бореться за нього, страждає, а в фіналі або знаходить свого Принца, або прощається назавжди. Найбільше ллється сліз, коли жінка помирає від чогось на кшталт раку крові в нього на руках чи навпаки – він помре в неї на руках від бандитської кулі чи іншої невиліковної болячки. Альтернатива жіночим сльозам – специфічний жіночий сміх. Це коли героїні дамських іронічних детективів розплутують різні ідіотські злочини. Скажімо, на гламурній вечірці певного олігарха знайшли в жіночому туалеті задушеним жіночими колготками.

Українські жінки для українських жінок такого не напишуть. Коли українка, відчувши себе письменницею, береться за перо (читай – сідає за комп’ютер), кожен її рядок звучить, наче теза Долорес Ібарурі: «Краще померти стоячи, ніж жити на колінах». Тобто, українські автореси в тій чи іншій формі закликають жінку встати з колін – з пози, в яку її ставить чоловік-феодал. В той час, коли героїня типової мелодрами хоче мужчину і шукає його методом наукового тику, героїня українського «жіночого» роману робить усе, аби звільнитися від чоловіка, розлучитися, розійтися навіть з коханцем і відчути повну свободу від чоловічого іга. Яке прирівнюється десь так до татаро-монгольського.

Історій про кохання в нас пишуть дуже мало. Бо яке може бути кохання, коли спочатку треба усвідомити себе Жінкою та Громадянкою. Тому кожен український роман, написаний жінкою – це така собі Декларація про незалежність у мініатюрі. І до жанрової масовою літератури, якими є традиційні «дамські» романи, не має, а головне – принципово не хоче мати жодного відношення. «Подібні книжки є прикладом споживацького ставлення до жінки і усвідомлення жінки себе як частини суспільства споживання», - заявляють феміністки і «сочувствующіє».

Ну, раз так, то ось вам і відповідь на запитання, чому написання та видання «жіночих» романів, мелодрам, найбільш характерних для сльозливої української ментальності творів, не перетворилося в нас на таку саму індустрію, як в Індії – виробництво знаменитих індійських фільмів. Просто наші авторки намагаються протиставити легкому чужоземному жіночому чтиву свої серйозні українські гендерні розвідки. Тому, за логікою, перемагає чужоземне жіноче чтиво – і прибутки йдуть мимо українських кишень.

Читайте новости Comments.UA в социальных сетях facebook и twitter.

Источник: Андрій Кокотюха

Теги:

Версия для печати
73504
Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Партнеры портала

Price.ua - сервис сравнения цен в Украине
властьвласть деньги деньги стиль жизнистиль жизни hi-tech hi-tech спорт спорт мир мир общество общество здоровье здоровье звезды звезды
Архив Экспорт О проекте/Контакт Информатор

Нажмите «Нравится»,
чтобы читать «Комментарии» в Facebook!

Спасибо, я уже с вами.

   © «Комментарии:», 2016

Яндекс.Метрика Система Orphus