Де реклама з віковими обмеженнями?

Вважається, що телереклама – найбільш безпечний телепродукт. Тобто, його можна дивитися навіть дітям, бо там або мультики, або звірятка, або веселі сюжети і тексти. Між тим, моя особиста практика батьківства доводить: рекламу треба дивитися лише повнолітнім. Бо на них вона не діє, адже повнолітні громадяни – цілком свідомі та осудні люди. Натомість дітвора сприймає рекламні ролики та слогани як керівництво до дії батьків: "Дай!", "Хочу!" або "Купи!".

Моєму синові 4 роки. Він чудово розуміє, чому йому не можна дивиться "дорослі" фільми. "Тату, це кіно не дитяче? Там будуть битися і стріляти?" — із розумінням запитує він. Але, за його логікою, реклама, в якій нікого не луплять кулаками і ні в кого не стріляють, вважається цілком дитячим телевидовищем, на кшталт ведмедика Дрімки чи кота Викрутаса.

Пояснити дитині, чому реклама – не для дітей, в мене поки що не вистачає вищої освіти. Бо кожне моє пояснення розбивається об наївне дитяче: "Але ж вона весела!" Справді, реклама жувальних гумок чи шоколадних драже дійсно весела. Там відбуваються якісь дії, аналогічні тим, що їх із дітьми проводять у дитячих садках. Тобто, в таких рекламних роликах неодмінно присутній ігровий момент. Та все це було б добре, аби потім діти не вимагали собі купити в кожному кіоску жуйки, драже, кіндери чи інші рекламовані товари. Я не раз бачив і переживав на власній шкурі, як діти скандалили, вимагаючи: "Хочу разом цікавіше – разом веселіше!"

Про шоколадні яєчка – окрема розмова. Про те, що в дітей буває алергія на шоколад, причому – дуже сильна, як, до речі, в моєї дитини, рекламщики не задумуються. Або – не хочуть задумуватися. Між тим останнім часом до лікарень зі скаргами на алергію в дітей почало звертатися більше батьків – тих самих батьків, чиї діти активно споживають рекламу всього шоколадного, а добрі батьки не бачать нічого поганого в тому, аби купити чадові безневинний снікерс.

Але алергії на шоколадки – це ще півбіди, якщо не третина. Бо є ще ворог більш сильний та нещадний. Говорю про рекламу пива та слабоалкогольних напоїв. Вони, як правило, йдуть в одному блоці з рекламою шоколадок. І діти сприймають це абсолютно нормально. Тому, батьки, приготуйтеся до того, що скоро ваші діти або почнуть вимагати пива, або купувати його разом із веселими чіпсами на кишенькові гроші. Ось тоді почнеться найстрашніше: підліткова алкогольна залежність. І це в жодному разі не перебільшення. Доросла людина купить собі чіпси раз на кілька місяців, і то не доїсть – важко на шлунок. Дитина почне напихатися веселими чіпсами по самі вуха, в результаті – зіпсована печінка. Я не кажу, що чіпси – це погано. Висушена смажена картопля дорослою людиною сприймається без фанатизму. Та що дорослому добре, дитині – смерть. Ну, або хвороба. Тим більше, що реклама чіпсів та горішків не віддільна від реклами пива.

Мій маленький син уже може відрізняти пиво від лимонаду. І розуміє, що пиво в його віці – це погано. Тому, сподіваюся, коли він виросте, буде знати свою межу і навіть взагалі утримуватися від надмірного споживання. Але свої щоденні пояснення дитині, що таке добре, а що таке погано – це той максимум, який я можу собі дозволити. Бо рекламу я не забороню. І тим більше не зможу домогтися, аби не неї ставили значки вікового обмеження. Такі самі, як ставлять у нас нині на бойовики та фільми з голими грудями. Хоча насамперед це потрібно для рекламних роликів. Бо рекламщики розуміють: діти – їхня цільова аудиторія.

Іноді складається вражання, що в них самих нема дітей.