Стосунки України з Європою досягли рівня Кінаха

Можна припустити, що в Україні ще існують свідомі громадяни. Ті хто, відстоявши тримісячну чергу за закордонним паспортом, перевіривши рівень своєї гідності при отриманні Шенгенської візи, простоявши 6-годину чергу на кордоні, etc… усе ще сподіваються, що ми намагаємось рухатись до Європи. Мало того, їхня свідомість постійно намагається реанімувати примарну надію, що Європа ніяк не дочекається, коли ми до неї дошкутильгаємо.

Зрозуміти співвітчизників можна. Надія вмирає останньою. Однак вона таки вмирає. Ще одним кладовищем "їхніх і наших" стосунків став 17-ий Міжнародний економічний форум в польській Криниці.

Візуально все виглядало не так зле. Прем’єр послав в Криницю Кінаха, Президент – дружину. Обоє поїхали із достойними себе свитами. Обом вдалось виступити.

Міністр української економіки нарешті помітив, що "останнім часом (!-ред.) в Європі все частіше говорять про подолання залежності від одного постачальника енергоносіїв.

Дружина Президента розповіла європейцям, що українські бізнесмени "поступово починають прозрівати і розуміти, що у них є відповідальність і перед громадянами".

От в принципі і все, на що спромоглась Україна. Якщо, звичайно, не рахувати того, що Кінах зустрівся зі своїм молдавським колегою.

Тепер про те, чи хотіла нас бачити там Європа і в якій якості? Отож…

Із 130 тем Форуму слово "Україна" зустрічається сім разів, чотири рази "причепом" до інших держав:

1. Тема – з Польщею: "Як EURO 2012 змінить Польщу й Україну?";

2. З Росією: "Україна і Росія в європейській системі";

3. З трьома державами: "Разом чи окремо — прагнення народів Азербайджану, Грузії, Молдови і України".

Що стосується співпраці з ЄС, то відповідна тема звучала так: "Можливість конструктивного діалогу між Росію, Україною і об’єднаною Європою".

Можна було би звичайно, втішатись тим, що бодай три дискусії були присвячені винятково Україні. Втіха, однак, примарна. Бо всі ці три "панельні дискусії" легко можна об"єднати в одну. З назвою теми: "Люди! А що у вас там твориться?".

Зрозуміло, що політкоректні європейці назвали це по-іншому, а саме:

- "Економічні реформи в Україні: європейський вибір чи пошук власного шляху?";

- "Українське суспільство у пошуках третьої сили";

- "Трансатлантичне бачення інтеграції України з євроатлантичними структурами: багато можливостей, різні сценарії".

Тобто вони вирішили зрозуміти, що ми там в себе шукаємо. Для того, щоб принаймні згодом довідатись, що нам вдасться знайти. І, в принципі, більше їм від нас нічого не треба.

…А ще два роки тому українці могли справді гордитись форумом у Криниці. У вересні 2005-го першою у переліку зі 100 дискусій була тема "Чи варто інвестувати в Україну?". Тоді запрошували прем’єра Тимошенко, яка, щоправда, не прибула. Замість неї доповідав міністр економіки Сергій Терьохін.

Тоді Європу цікавила також тема "У чому країни ЄС можуть допомогти Україні?". І віце-міністр закордонних справ Олександр Чалий так формулював потреби України: "Зараз найважливішою пропозицією для нас є реальне бачення інтеграції до ЄС, представлення перспективи членства. Важливим полем для спільної діяльності може бути енергетика (на замітку "проривному" Кінаху – ред.) . Будівництво трубопроводу Одеса –Броди допомогло б підвищити роль України на міжнародній арені, а також дозволило б Європі диверсифікувати поставки енергоносіїв".

Тим часом у дискусії "Європейська політика сусідства" на форумі обговорювалася тема "Шанси і виклики для України в контексті наявної кризи в ЄС"…

Думається, що якщо так піде і далі, то на наступний форум в Криницю ми відправимо начальника відділу макроекономічної інтеграції. Для участі в дискусії: "Україна – це така держава на сході, по дорозі до Китаю".

P.S. Російська Федерація була представлена в Криниці 20-тьма темами. Від "Нових вимірів економічної потужності Росії" до "ЄС-Росія: перспективи нового порозуміння".