УКРАИНА

материалы по теме:

Власть

Сергій Кузін: Хай Пенчук бореться з мафією, але не за мій рахунок

0

Автор книги «Донецька мафія: антологія» Сергій Кузін судитиметься з її видавцем Борисом Пенчуком. Про це та про сам процес написання скандальної антології Кузін розповів в інтерв’ю «proUA».

− Розкажіть трохи про те, як тривала робота над книгою. Звідки взагалі взялася ідея писати книгу про мафію?

− Довгий час я працював у Донецьку як власкор київських видань. Я працював на «Форум», на «День», писав на «Українську правду», «Україну кримінальну». Потім – це був десь 2004 рік – я став штатним власкором агентства «Главред». А до цього я працював прес-аташе енергетичної компанії, керівництво якої боролося з СКМ. Тобто в мене було дуже багато матеріалу. Фактично на той час я вже розумів, що треба писати книгу, адже бачив, що мої статті передруковували, цитували тощо.

Я кинувся до двох – трьох видавців, вони наче й сказали, що так… Потому я переїхав до Києва, робив тут один Інтернет-проект, який, щоправда, вмер через кілька місяців. А невдовзі мені зателефонував мій знайомий – редактор донецької газети «Остров» пан Талишев. Він якраз тоді був у «Порі», керував обласною організацією. Він сказав: «Серьожо, під’їжджай в офіс. Є такий видавничий проект: треба зробити книгу про історію донецького клану».

Це мені дуже сподобалось, бо майже те саме я хотів робити вісім місяців тому. Тому я приїхав, ми поспілкувалися з Тараном, Золотарьовим (Золотарьова, до речі, я знаю дуже давно: я з ним вчився у Харкові). Вони сказали: ти зробиш так-то і так-то, ми запустимо ще канву, запросимо ще когось, щоб він зробив там якусь ще канву детективну, аби це виглядало як художньо-документальна книга. Мені сподобалась ідея, адже нарешті з’явилися люди, які хочуть це зробити. Можна було, звичайно, дивитись на те, що це «Пора» − тобто партія, це перед виборами, але, в принципі, мене це все одно цікавило. Була велика спокуса зробити таку книжку.

На цю ж зустріч під’їхав і Пенчук. Тоді я з ним і познайомився. Він сказав, що фінансуватиме книгу, ще має дати якісь гроші на видавничу кампанію «Пора», але всі питання − щодо гонорару, ще якихсь моментів – до нього.

Я, до речі, був категорично проти назви «Донецька мафія». Вона мені здавалася попсовою, та й взагалі я не люблю вішати на людей ярлики. Однак Пенчук сказав, що є вже зареєстрована обкладинка. Він на той час посварився з двома журналістами в Донецьку, які мали робити цю книгу, а вже скрізь її анонсував: є така книга, буде така книга, вона вже майже готова…

Тоді я зрозумів, що книга практично не готова і писати її треба дуже швидко – фактично за півтора – два місяці.

І все-таки я сів її писати. Пів книги відтак читається нормально – я намагався зробити її читабельною. Але Борис постійно мене смикав. Говорив, що треба це робити, щоб до виборів це вийшло. Ну, я розумів, що впрягся – треба тягти, підводити людей не можна. Тому я її таки зробив.

– На вас, наскільки відомо, є кілька позовів про плагіат. Зокрема, від редактора донецької газети «Кримінал-експрес» Кучинського, інших журналістів…

– У мене були свої джерела. Я знаю ситуацію, яка була в Донецьку, я познаходив деякі документи. Згодом виявилось, що ніякої детективної канви не буде, «Пора» взагалі не фінансує. Пенчук постійно скаржився, типу я сам фінансую, важко… Я зрозумів, що писатиму книгу сам. Потім почалися певні моменти з джерелами: свої я всі прописав, але режим був надто прискорений. Копати треба було б десь півроку – для нормального журналістського розслідування… Але є строки, є друкарня, яка вже замовлена… Тому я знайшов вихід: треба тільки посилатись на когось, дописувати якусь свою лінію, свої коментарі – і так вийде книжка. Тому більш-менш. Не на сто відсотків, як би мені хотілося, але…

Борис сказав, що він вирішить питання з фотографіями – адже за ілюстрації до книги треба платити людям гроші, це їхня інтелектуальна власність. Що ж стосується посилань на тексти, то теж він узяв на себе. Мовляв, ти роби книжку, а решту я сам влаштую. Але, як виявилося потім, він нічого не зробив. За два тижні до того, як книжка мала вийти, я сказав йому: «Борисе, треба ж якось із людьми розрахуватись, треба зробити так, щоб це було правильно». Він заспокоїв – не хвилюйся, книжка вийшла. Там були мої джерела, джерела тих людей, на яких ми посилалися.

Згодом були позови на плагіат. Але я знаю тих журналістів, які позивалися. Це люди, які давно офіційно працювали на Колєснікова та інших. Той же Кучинський – головний редактор газети обласного управління МВС. Я розумію, звідки взялися ці позови, бо там не було ніяких юридичних мотивів. Ми все зробили правильно, з точки зору посилань.

– Отже, книга вийшла…

– Отже, книга вийшла. Борис Пенчук почав їздити з нею по країні і казати, що він – автор. Перед цим я наполіг на тому, щоб, оскільки я робив цю книгу, вона вийшла з моїм прізвищем. Там, повторюся, були й мої джерела. Ну, добре, нехай і він – автор, тим паче, що там був і його копірайт. Авторські права на книгу після її виходу належали мені, Пенчуку, фонду «Антикорупція» та видавництву «Поліграфкнига». Однак Пенчук заявив, що відтепер авторські права на книгу належать фонду «Антикорупція». Я дуже здивувався, адже фактично ці права належали мені. Фонд не викупав у мене права. Вони просто на себе їх без мого дозволу переадресували. Потім почали з’являтися якісь безумні тиражі від партій: «Наша Україна» роздавала, БЮТ… Пенчук це пояснював приблизно так: «Це ті тиражі, які брат Юрія Луценка друкує, вкравши у мене плівки».

А влітку 2006 року, коли парламентська коаліція вже сформувалась, Борис Володимирович Пенчук у присутності «Пористів» сказав мені дуже цікаву річ: «Серього, а давай-но продамо авторські права на «Донецьку мафію». Вони ж депутатів купують за десять мільйонів, то давай продамо їм за одинадцять. Третина тобі, третина – мені, а третина – «Порі».

– Тобто він хотів продати цю книгу «героям» із неї ж?

– Так. Ти ж, каже, спілкуєшся з Лєною Бондаренко, прес-секретарем Колєснікова. То піди до неї і запропонуй. Я ж не піду, бо я ж Борю посадив у тюрму.

Я відмовився, бо вважав це повною дурнею. Хоча хлопці з «Пори» вже сиділи і на ноутбуках, калькуляторах підраховували, скільки вони отримають.

Після цього з Пенчуком я більше не спілкувався. А він тим часом дає інтерв’ю, де каже: «А які до мене претензії? Всі питання до Кузіна, він – автор». А раніше мені заявив: «Кожен своїми проблемами займається сам». До речі, коли мені журнал «Кореспондент» вручив премію як автору однієї з найкращих, на їхній погляд, книжок в Україні, Пенчук дуже злився, що його там не згадали…

– То на вашій співпраці – хрест?

– Коли Пенчук випустив «Кримський гамбіт», я вже рік з ним не спілкувався. Потім він оголосив, що буде нова книжка – «Донецька мафія: перезавантаження» – і почав телефонувати моїм видавцям і лити на мене бруд. Він, мовляв, такий-сякий, він пише погано, і взагалі ви з ним краще не зв’язуйтесь. Видавці йому відповіли, звісно, що вже є контракт, і взагалі хто ви такий і чого ви сюди лізете.

Я дочекався презентації цієї книжки. Людина, яка була там, дзвонить мені і каже: «Шукай собі адвоката, бо тут половина книги – твоя».

Він просто видав те, що вже було, щось там було… Розумієте, це проект, на якому можна просто заробляти гроші. Перед виборами турнути його в маси, надрукувати якісь тиражі…

– Але ж ви все-таки отримали свій гонорар за першу книгу?

– Так, отримав. Це було прописано в угоді, яку, до речі, склали в одному екземплярі, і той екземпляр залишився у Пенчука. Але кілька разів злітав у Донецьк і назад за власний кошт… Плюс він іще обіцяв п’ятдесят відсотків від продажів…

– Ви будете судитись?

– Я, якщо чесно, думаю приблизно так: ну в кінці кінців, у мене одні позови, я маю з цього лише проблеми – хоча я й знав, на що іду. А в книзі навіть немає посилань на «Донецьку мафію: антологію», просто моїм прізвищем підписано. Знову друкується без мого дозволу. Це вже інша книга, це вже інше видання, інший видавничий код. Виходить, люди взяли мої тексти з першої книги, яка, до речі, була заборонена судом. Я зараз маю шанси отримати ще декілька позовів, адже ніхто не знає, давав я згоду чи ні. Я не хочу через Пенчука ходити по судах і платити свої гроші адвокатам. З іншого боку, я не хочу, щоб якісь люди заробляли на моїх текстах, на моєму авторському праві.

Тому позов до Пенчука буде. Хай Пенчук бореться з мафією, з ким завгодно, але я свої права, думаю, все-таки відстою. Він там говорить, що я зараз працюю на «регіони», на Колєснікова, проте це абсурд. Я маю такі ж проблеми, як і він.

– А про що буде ваша наступна книга?

– Вона буде написана трохи по-іншому. Але майже про те саме: про минуле, як складалися олігархічні клани України. Але це будуть дуже живі історії, живі люди, а не просто збірка статей.

Я таке ж хотів зробити і з першою книгою, але тоді було надзвичайно обмаль часу. Я не хочу вішати на людей ярлики. Я хочу досліджувати. Пенчук хотів компрометувати. Я ж не маю поганого ставлення до Партії регіонів. Просто хочу дослідити і побажати їм, щоб ці люди взяли собі за правило розповідати про себе, про якісь свої білі плями. Тоді вони будуть нормальними політиками. Якщо вони цього не робитимуть, то ніколи ними не стануть.

«proUA» готовий надати можливість висловитись і видавцю книги Борису Пенчуку.

Читайте новости Comments.UA в социальных сетях facebook и twitter.

Источник: Андрій Лисенко

Теги:

Версия для печати
192599
Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Партнеры портала

Price.ua - сервис сравнения цен в Украине
властьвласть деньги деньги стиль жизнистиль жизни hi-tech hi-tech спорт спорт мир мир общество общество здоровье здоровье звезды звезды
Архив Экспорт О проекте/Контакт Информатор

Нажмите «Нравится»,
чтобы читать «Комментарии» в Facebook!

Спасибо, я уже с вами.

   © «Комментарии:», 2016

Яндекс.Метрика Система Orphus