Главная Новости Политика Серпневі тези аполітичного журналіста
commentss НОВОСТИ Все новости

Серпневі тези аполітичного журналіста

23 августа 2007, 16:00
Поделитесь публикацией:
Серпневі тези аполітичного журналіста

Коли я пояснив йому, що моя журналістська діяльність обмежується сферами культури і суспільства, він зробив висновок: я не журналіст.

Неодмінна складова кожної передвиборчої компанії в Україні – з’ясування, хто з журналістів, цитуючи Віктора Ющенка зразка 2005 року, "журналіст чесний", а хто – "кіллер найнятий".

Виявлення чесних та продажних журналістів досягло свого піку пам’ятної осені 2004 року, коли, не витерпів лихої долі, група журналістів ТСН студії "1+1" написала заяви про звільнення через тиск на них. Відомо, що частина журналістів потім повернулася, а глядачам були принесені публічні вибачення. Мовляв, зрозумійте нас, ми ж люди підневільні.

Правда, з усім цим мало стикувалося демонстративне залишення в ефірі В’ячеслава Піховшека, якого досі вважають символом нечесної та продажної української журналістики. Проте це теж можна пояснити: його залишили саме через те, аби злі язики не говорили про кон’юнктурність. Мовляв, Піховшека вигнали, аби зробити реверанс "помаранчевим". А так його залишили в якості професіонала…

Та все це – історія боротьби продажної журналістики з чесною. Сьогодні відбувається те ж саме. Правда, нині звинувачення в продажності обопільні. Влада називає критичні нападки на себе "замовленням опозиції", а опозиція аналогічні пасажі на свою адресу – "чорним піаром злочинної влади".

Біда та проблема в іншому. Чесність або не чесність журналіста в Україні вже 16 років розглядається та оцінюється виключно в політичному контексті. Тобто, продажним або непродажним "акулу пера" можуть назвати лише з огляду на його політичну позицію чи відсутність такої: сьогодні "мочить" Юлю, завтра береться за Луценка, через тиждень копає під Шуфрича. Але ж серед усієї маси журналістів політично заангажованих порівняно небагато. І крім майстрів слова та пера, котрі обслуговують політичні партії та блоки, у нас є ті, хто пише про проблеми бджільництва, хабарі в вузах, забруднені річки, чи висвітлює питання культури та спорту. Причому, повторюся, таких людей набагато більше і вони – все ж таки журналісти. Скажімо, відомий тележурналіст Костянтин Грубич у часи революції на ТСН заяву про звільнення не писав. Але це не означає, що він – нечесний журналіст. Просто він не замається політикою, тому, як наслідок, на нього не тиснуть.

Через те мені прикро за всіх неполітичних і аполітичних журналістів: виявляється, через те, що вони не цікавляться політикою та принципово не беруть участі в політичних розборках, їх автоматично зараховують до продажних. Бо довести свою чесність вони, виявляється, не можуть!

Особливо це стосується стосунків із пересічними громадянами. Наприклад, коли знайомий охоронець у міні-маркеті, куди я заходжу щодня, дізнався, що я журналіст, то дав напучування: "Ти ж пиши правду!" Але в його розумінні правда – це викриття політиків та чиновників, котрі не дають нам жити. А репортаж з мистецького фестивалю – не правда. Або не та правда, яку він хоче прочитати в газетах чи яку хоче почути та побачити по телевізору. Інший випадок. Якось у мене на квартирі працював заробітчанин із Закарпаття. Дізнавшись, що я – журналіст, він запитав: "Як там плівки Мельниченка? А хто що з Георгієм Гонгадзе?" Коли я пояснив йому, що некомпетентний в цих питаннях, бо моя журналістська діяльність обмежується сферами культури і суспільства, він зробив висновок: я не журналіст.

Загальна і тотальна політизація суспільства зробила ведмежу послугу не лише громадянам, але й журналістам як представникам окремої професії. Існує загальне налаштування і так само загальна налаштованість сприймати будь-яку інформацію, виробником якої є журналіст, лише через політичну призму. А всіх, хто не цікавиться та принципово не займається політінформацією, автоматично вважають або некомпетентними, або нечесними, або взагалі – випадковими в цій професії людьми. Виправити цю помилку можна лише в один спосіб: бойкотувати політику та політиків. І тим журналістам, які йдуть у політичну обслугу, слід якось інакше позиціонувати себе. Аби їхнім колегам не було за них соромно і аби вони, в свою чергу, не червоніли та не відбріхувалися за їхні гріхи та політичне проституювання.



Читайте Comments.ua в Google News
Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.
comments

Обсуждения

comments

Новости партнеров


Новости

?>
Подписывайтесь на уведомления, чтобы быть в курсе последних новостей!