УКРАИНА

материалы по теме:

Власть

На виборах-2007 Церкву залишили з Богом

0

Наразі не чутно про масове втягнення релігійних організацій у вир передвиборчої боротьби. Політики і Церква в Україні навчилися дотримуватися балансу?

Український обиватель вже звик до того, що напередодні виборів політичні вожді та політтехнологи згадують про вплив Церкви у суспільстві і намагаються придати своїй кампанії релігійний відтінок. Так було практично завжди, починаючи з 1991 року. Журналісти ще, напевно, не забули вибори 2004 року, коли церковні парафії стали агітмайданчиками і складами брудних листівок. Тоді ж експерти вираховували, до чого може призвести така заангажованість церковних діячів у політичні технології. Вигоду (у якості голосів на виборах) отримали політики. Церкві ж дісталися мінуси: по перше, відтік пастви, у т.ч. й заможної, якій не до вподоби така заполітизованість їх Церкви. Ну, і, звичайно, постраждав імідж Церкві в суспільстві. Імідж, який значною мірою творять саме ЗМІ.

Здається, цьогорічні вибори будуть своєрідним винятком з правила. Наразі не чутно про якесь поважне втягнення релігійних організацій у вир політичної боротьби. Навіть у програмах партій та блоків релігійний чинник не є особливо помітний.

До завершального списку потрапили 20 учасників. З них понад половина реально не можуть претендувати на проходження, але вони, звичайно, не вважають це за аксіому. Багато з цих блоків сформувалися зовсім недавно, тому вони навіть не мають своїх веб-сайтів, щоби представити свою програму для тих, хто ще має стару звичку їх читати. Отже, що йдеться про ставлення до релігії у цих документах?

Папери зі словами-обіцянками

Першою серед зареєстрованих в ЦВК була Комуністична партія України, однозначно старійшина українського політикуму. Як відомо, комуністи, не зважаючи на свою ідеологію, не забувають, особливо перед виборами, говорити про свої конфесійні симпатії. Так і цього разу, КПУ традиційно заявила про рівну свободу совісті для всіх, але зауважила, що „держава захистить канонічне православ’я від націоналістичної експансії та законодавчо заборонить діяльність тоталітарних сект”.

Наступною отримала реєстрацію в ЦВК Партія регіонів. В її соціальній за духом програмі, як це не дивно, немає ні слова на релігійну тематику. Є лише констатація, що «регіони з їх особливостями і традиціями становлять духовну скарбницю України та її самобутність, яку необхідно зберігати та розвивати спільними зусиллями!».

Натомість колишній союзник «біло-блакитних» — Прогресивно-соціалістична партія України - не боїться чітко сказати про свій „захист східнослов’янської цивілізації та канонічного Православ’я”.

„Наша програма народилась у діалозі з людьми”, — твердять представники блоку „Наша Україна — Народна Самооборона”. Серед іншого стратегічною метою цього блоку названо: „об’єднати націю через духовне відродження”, оскільки „українські традиції і духовні цінності зцементують країну”. Одним із пунктів програми є також „Забезпечення культурного і духовного відродження України”, у т.ч. „Гарантуємо дотримання свободи віросповідання і шанобливе ставлення до прагнення мільйонів громадян щодо утвердження єдиної помісної православної церкви”.

Слідом за НУНС ЦВК зареєструвала Всеукраїнське об’єднання „Свобода”. У передвиборчій програмі цієї партії нічого не сказано про ставлення до релігії, але в епіграфі до програми є звертання до Бога з проханням дарувати звитягу.

Не згадується ані свобода совісті, ані прихильність до якоїсь з конфесій у програмних документах „Блоку Литвина”, Соціалістичної партії України, Партії зелених України та й в програмах інших партій чи блоків. Що ж до Партії вільних демократів, то вона підходить до справи виключно секулярно: говорить про потреби моральності, культури, але також нічого про релігію. У програмі „Блоку партії пенсіонерів України” про Бога згадали лише раз, зазначивши, що розуміють свою відповідальність і місію відродити Україну.

Комуністична партія України (оновлена) у своїй програмі у розділі „Духовна сфера. Освіта, наука, культура” заявляє: „Необхідно негайно припинити руйнування вітчизняної культури та процес заміни її закордонним сурогатом, що несе у собі пропаганду насильства, бездуховності, моральної розбещеності. Розвитку вітчизняної культури, що ввібрала у себе найкращі надбання українського народу та народів світу, приділяти особливе значення, як духовній основі суспільства”.

Не може не викликати іронію те, як релігійний чинник згадується в програмі Всеукраїнської партії народної довіри. У вступі вона «ставить своєю найвищою ціллю збереження культурної, релігійної, національної спадщини українського народу і формування на цій основі правової держави, громадянського суспільства». Проте про своє прихильне ставлення до «традиційних цінностей: поваги до сім’ї, релігії, духовних традицій народів нашої країни, до її історії і культури» вони згадали у блоці … «Пенсійна політика».

Натомість, у програмі „Блоку Юлії Тимошенко” блок „Духовність” стоїть на другому місці після „Солідаризму”. В ньому звучить доволі чітка і конкретна позиція: „Кожна дитина повинна отримати безперешкодний доступ до духовної освіти. Ми зупинимо пропаганду жорстокості та моральної розбещеності, зрівняємо статуси закладів духовної та світської освіти. Об’єднаємо зусилля держави, громадянського суспільства і релігійних конфесій у боротьбі проти безпритульності, алкоголізму та наркоманії, СНІДу, проституції та злочинності. Програми з цих проблем будуть підтримуватися коштами бюджету”.

Звичайно, говорячи про релігійний чинник на виборах 2007, не можна не згадати нововитвір — „Християнський блок”, який постав перед самими виборами. Його лідер, єпископ Церкви Живого Бога Сергій Балюк, звертаючись до християн, закликав обирати своїх. Про сам блок у зверненні сказано, що він „покликаний нести і втілювати християнську ідеологію та християнський світогляд в суспільно-політичному житті країни, відстоювати позицію християн на державному рівні. Християнський блок об’єднує християн різних конфесій. Це особливий час та шанс для України! Просимо Вас молитися за «Християнський блок», за відродження України та за втілення християнської моралі в повсякденному житті народу”. А вже у зверненні до пастви С. Балюк дещо конкретизує, хто є в керівництві блоку: „керівництво та абсолютна більшість «Християнського блоку» є членами різних євангельських церков та об’єднань”. У програмі блоку розділ, присвячений саме духовній сфері, є найбільшим зі всіх учасників перегонів 2007, що цілковито закономірне. Зокрема, у ньому йдеться про рівність всіх християнських конфесій, про впровадження біблійних етичних цінностей у соціальну сферу, освіту, економіку. Про ставлення до інших релігійних груп в програмі не йдеться.

А на ділі…

Тих, хто читає програми, а особливо тих, хто вірить в їх здійснимість, стає, здається, щораз менше. А тому варто зі слів паперових звернути увагу на діла.

Якщо судити лише за програмами, може скластися враження, що більшість політиків збайдужіла до релігійного чинника. Зрештою, рік тому багато хто в парламенті дійсно збирався засідати в ньому не менше 5 років, а тому відверто ігнорував релігійні інтереси своїх виборців, не дивлячись на свої передвиборчі обіцянки. Так було провалено ряд законопроектів, які мали покращити земельні відносини релігійних організацій, надати їм право засновувати загальноосвітні навчальні заклади чи накласти мораторій на приватизацію колишнього культового майна, яке держава не спішить повертати колишнім власникам. При чому, за рідким винятком, в парламенті проти інтересів Церков і релігійних організацій голосували як представники більшості, так і опозиції.

Особливо цинічними були дії членів Соціалістичної партії, які в дусі марксистського атеїзму заявляли, що віра — це лише стан душі і приватна справа людини, а тому їй не потрібні ні майно, ні земля.

Проте як тільки прозвучав перший президентський указ про перевибори, депутати згадали про Бога. У відповідь на заяву кількох християнських Церков на підтримку перевиборів, соціалісти ініціювали звернення до Папи Римського, щоби той «утихомирив» українських католиків.

А з наближенням до виборів активізувалися і довколацерковні політикани з різних братств і союзів, які звикли робити собі рекламу на виборах. Знову відновилась організація «Православний вибір», яка претендує виступати від імені всіх вірних УПЦ (МП). Вона запропонувала партіям, прихильним до цієї Церкви, підписатися під їх постулатами, за що вони обіцяють підтримку вірних.

Вже самі постулати говорять, про чиї інтереси йдеться насправді:

— підтримка канонічної Православної Церкви Московського Патріархату та захист її єдності з Російською Православною Церквою;

— відродження традиційної духовності та моральності в суспільстві;

— забезпечення дотримання закону про альтернативу ідентифікаційним кодам для фізичних осіб шляхом розробки реального механізму, який би давав змогу віруючим не приймати код або відмовлятися від нього за релігійними мотивами;

— заборона втягувати Україну в чужі цивілізаційні структури Заходу – НАТО та Євросоюз;

— надання державного статусу російській мові;

— здійснення політики, спрямованої на інтеграцію народів України, Росії та Білорусії.

У списку, як бачимо, немає таких питань, як захист суспільної моралі, запровадження християнської етики в освіті, гарантування повернення екс-церковного майна і т.п. Натомість багато суто політичних вимог, які є на руку нинішньому російському режимові.

Одним серед перших, хто заявив про готовність підтримати ці постулати, виявився Олександр Мороз, який в короткому часі після цього отримав високу відзнаку УПЦ (МП) — орден Володимира Великого. На цих же позиціях стоїть і ПСПУ, КПУ. На шпальтах комуністичної преси зарясніла церковна тематика. І навіть архиєпископ Павел з Києво-Печерської лаври заявив про свою любов до комуністів.

Проте найбільше на підтримку УПЦ (МП) може розраховувати Партія регіонів, яка за рік правління довела свою неголослівну вірність цій Церкві. Лише в одній столиці вона отримала декілька десятків гектарів землі під будівництво, в той час як інші Церкви в сумі - лише близько одного гектара. Та й колишнє культове майно їй повертають набагато охочіше, в той час як інші мають з цим різні проблеми.

Може скластися враження, що «регіонали» перейшли до тактики непублічної співпраці і такої ж непублічної підтримки їх церковними особами. Проте не завжди ця підтримка є такою вже непублічною. Так, в одній з південних областей зафіксовано випадки, коли священнослужителі однієї з Церков, називаючи себе працівниками ОДА, запрошували представників інших Церков на зустрічі нібито з владою, хоча насправді йшлося про зустріч з місцевим активом ПР.

З протилежного боку, лише УПЦ Київського Патріархату може похвалитися підтримкою з боку чільних осіб з «Нашої України». Проте не можна твердити, що блок «НУ-НС» однозначно прихильно ставиться до УПЦ КП, навіть з огляду на свої програмні заяви про єдину помісну Церкву. Для прикладу, за останні рік-півтора один з лідерів блоку, Юрій Луценко, неодноразово показував своє особливо прихильне ставлення до УПЦ (МП). Та й в оточенні Президента України також достатньо багато неприхованих симпатиків чи вірних цієї Церкви.

Не можна вважати орієнтованим на підтримку однієї з конфесій і «Блок Юлії Тимошенко». Лідерці блоку та її соратнику Олександру Турчинову не раз у ЗМІ намагалися «пришити» образ «сектантів». Проте законопроекти, які висували члени блоку, у т.ч.. сам Турчинов, у парламенті V скликання, були на користь всім конфесіям. Щоправда, ніхто з їх авторів не був відзначений Церквами. Скоріше навпаки, ті, хто ці законопроекти провалили, вже отримали церковні відзнаки (див. вище).

Як було сказано вище, зі своєю групою підтримки визначився і «Християнський блок» — його активісти активно працюють у протестантському середовищі, особливо серед молодих євангельських громад. Серед лідерів блоку — як особи з оточення нинішнього київського мера, так і колишні члени фракції «Наша Україна». Можна припустити, що вони покладають велику надію на те, що вдасться повторити сюжет виборів столичного мера 2006. Тому сьогодні цей блок веде активну піар-кампанію як на рівні релігійних організацій, так і через протестантські ЗМІ, насамперед в Інтернеті. І їм є на що сподіватися, оскільки, як твердять експерти, протестантські віруючі відрізняються серед інших конфесійних груп найбільшою довірою до своїх пастирів і електоральною дисциплінованістю.

Не можна оминути увагою ще дві великі релігійні групи, які також суттєво впливають на суспільні та політичні процеси в Україні. Нічого публічного не чути про підтримку певних політичних сил тим чи іншим об’єднанням юдейських організацій. Євреям, як це чітко зазначали їх лідери ще у 2004 р., не варто ставити на жодну силу, бо вони від цього ніколи не виграють.

Натомість, серед мусульман немає політичної одноманітності. Донбаські мусульмани, які ще недавно навіть мали свою партію, зазвичай підтримують політичну силу одного зі своїх чільних осіб. Кримські ж татари стали історичними союзниками проукраїнських сил - зокрема, «Нашої України», через своє протистояння з російськими лобі на півострові. Але останнім часом в їх досі доволі сконсолідованих колах активно чиняться спроби розколу на релігійному ґрунті, у т.ч. через поширення радикальних ісламістських впливів. Щоправда, на цих виборах ці процеси ще не зможуть надто відбитися.

Таким чином, підсумовуючи, можна зробити кілька висновків.

По-перше, більшість партій (як у програмних документах, так і в публічній передвиборчій кампанії) відмовилися так активно розігрувати релігійну карту, як це було на минулих виборах Президента чи парламенту. Це може бути ознакою того, що вони не бачать в цьому великої користі, або що вони вважають більш корисним метод непублічних домовленостей. В результаті не потрібно масово роздавати в церквах агітки, достатньо священику на «випадкове» публічне запитання когось із вірян «за кого, батюшка, скажіть голосувати», звернути увагу пастви на те, кого їх владика хвалить, нагороджує, з ким дружить, а кого критикує чи оминає увагою. Такі дії можуть дати значно більший ефект та не викликати негативну реакцію у тих, хто не любить політизації Церкви.

Лише комуністи та ПСПУ дотримуються старої практики однобокої піар-кампанії серед вірних, намагаючись таким чином зібрати голоси найбільш радикальних прихильників «православної цивілізації».

По-друге, Церкви (релігійні організації), які є найбільш політично заангажовані, але вже не так серйозно сприймають заяви-обіцянки, підходять до співпраці з політичними силами більш конкретно. Бо коли депутати не хочуть вирішувати певні питання на парламентському рівні (роблячи таким чином певні блага доступними для всіх конфесій), то можна з ними домовитися про певні «виключення» чи «особливі умови» для своїх інституцій. Таким чином, і мети буде досягнуто, і конкуренти залишаться з нічим. Або майже з нічим.

І, нарешті, по-третє. Згадані в пункті вище Церкви можуть доволі точно вираховувати можливий новий розклад політичних сил, їх конфесійні симпатії. І вже з огляду на те вести себе у нинішніх політичних реаліях. Бо немає чого особливо переживати, скажімо, чільникам УПЦ (МП), оскільки їх політичні протеже є як у біло-синьо-червоному блоці, так і в помаранчевому. А УПЦ КП, не дивлячись на результат виборів, однозначно матиме підтримку з близького оточення Президента України та сяке-таке представництво у Верховній Раді.

Щодо інших, то для них ситуація просто не зміниться, оскільки не відбудеться зміни політичних еліт, отже країною й далі правитимуть нащадки СРСР з відповідним світоглядом і ставленням до духовності та релігії.

Довідка «proUA»:

Мережа Церков і релігійних організацій в Україні (Кількість зареєстрованих і незареєстрованих релігійних організацій по регіонах – управління, єпархії, громади, монастирі тощо)

Читайте новости Comments.UA в социальных сетях facebook и twitter.

Источник: Олесь Пустоцвіт, Агентство стратегічних досліджень

Теги:

Версия для печати
71891
Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Партнеры портала

Price.ua - сервис сравнения цен в Украине
властьвласть деньги деньги стиль жизнистиль жизни hi-tech hi-tech спорт спорт мир мир общество общество здоровье здоровье звезды звезды
Архив Экспорт О проекте/Контакт Информатор

Нажмите «Нравится»,
чтобы читать «Комментарии» в Facebook!

Спасибо, я уже с вами.

   © «Комментарии:», 2016

Яндекс.Метрика Система Orphus