Не вчи жити, краще допоможи інформаційно

Нещодавно купив книжку з логотипом відомого українського літературного конкурсу. На обкладинці стояв логотип не менш відомого комерційного українського телеканалу. А на останній сторінці були логотипи низки інформаційних спонсорів. Тобто, друкованих ЗМІ, які повинні:

а). дати розширену інформацію про сам конкурс;

б). дати докладну інформацію про цю книжку;

в). в обох випадках похвалити, бо для чого тоді дружити з цими ЗМІ.

Передбачається, що інформаційна підтримка в кожному випадку буде не лише поширювати потрібну, цікаву та корисну інформацію, а й надасть їй необхідну, а головне – безкоштовну рекламу. Одначе з п’яти зазначених друкованих ЗМІ одне зі скандалом закрилося, тобто, його НЕ ІСНУЄ, решта чотири мають маленькі тиражі і не особливо популярні серед того читацького загалу, до якого, за стратегічним задумом, інформацію треба донести. Тим часом відомий телеканал крім того, що милостиво дозволив користуватися логотипом, так само нічого не робить. Бо показане в телевізорі коштує більших грошей, ніж надруковане в газеті.

Я не беруся тут з’ясовувати, кому і для чого потрібна така інформаційна підтримка, або, як ще кажуть, інформаційне спонсорство. Згоден, книжка, запрошення на крейдованому папері чи концертна афіша, прикрашені логотипами ЗМІ, виглядає так само гарно, як значки на піджаку Максима Перепелиці чи колекція фантиків та обгорток від жуйки в клінічного дурня. Проте в більшості випадків ті, хто шукає інформаційного спонсорства як шарової реклами, потрапляють у "виделку".

Комерційні та рейтингові ЗМІ бажані для всіх. Вони можуть охоче дозволити користуватися своїм логотипом навіть не для додаткової реклами, а просто в якості подачки на бідність. Тому більше жодних зобов’язань перед "партнерами" за собою не залишають. Куди простіше – заплатити через рекламний відділ і тоді те, що ви хочете і про що ви хочете, точно надрукують. "Виделка" в тому, що рекламний відділ хочеться обійти, а інформаційну підтримку отримати. Правда, пряму рекламу в нас не сприймають, та це вже справа третя. Але в переважній більшості інших випадків ви матимете тільки колекцію фантиків, наліпок і значків.

Звичайно, є такі події, які ЗМІ хочуть підтримати самі і навіть вистроюються в чергу до піарщиків. І тепер піар-менеджери вирішують, чий фантик взяти, а кому – відмовити. Бо в них є лімітована кількість дармових запрошень на концерт групи Еміра Кустуріци, прем’єру нового фільму Ренати Літвінової за її участю, будь-яку іншу справді модну акцію за участю того чи іншого розкрученого діяча. Вони, піарщики, керують пресою, призначаючи час для ексклюзивних інтерв’ю. І якщо ЗМІ в чомусь справді зацікавлені, вони готові грати за будь-якими правилами. Ось тут вони неодмінно дотримаються зазначених вище пунктів а, б та в. Інакше наступного разу в праві надавати інформаційну підтримку їм буде категорично відмовлено.

Таким чином, є дві категорії інформаційного спонсорства, яке надають вітчизняні ЗМІ: формальне (для нібито солідності проекту чи події) і реальне (коли активно висвітлювати проект чи подію зацікавлені в першу чергу ЗМІ). Тут я говорю про рейтингові ЗМІ, бо периферійні та некомерційні завжди готові писати про що завгодно, бо їм без того бракує інформації. Тоді як рейтингова преса має підстави і можливості перебирати.

Лишається з’ясувати лише одне: чому, коли комусь відмовляють в інформаційному спонсорстві ті, хто справді може бути корисний і чия інформаційна підтримка вийде дієвою, погоджуються прикрашати свої "додаткові матеріали" фантиками? Тобто, логотипами тих ЗМІ, чия підтримка не принесе жодної користі? Відповідей багато, і ось один із варіантів. Кожен, навіть невеличкий проект, супроводжує людина, котра відповідає за піар і зв’язки з громадськістю. Вона отримує за це зарплату. І – на щастя!!! – працедавцям цієї бідолашної людини досить купи фантиків та стосику макулатури, де є потрібні публікації. Тим більше їм цілком достатньо, коли на презентації чи просо під час акції є дві камери: одна – від телеканалу, який транслюється лише по кабельних мережах, інша – каналу, рейтинг якого дуже низький. Отже, їм головне не ефективність інформаційної підтримки, а своєчасна звітність про те, що вона де-факто надана. Причому безпідставно вважається: розміщення чиїхось логотипів на афішах та запрошеннях – додаткова, до того ж дієва реклама.

Чому вище я назвав такий стан речей щасливою обставиною? Бо від цього людина, котра домовляється про бодай таке інформаційне спонсорство і успішно та вчасно звітує, не втрачає роботу. І така людина не одна, їх сотні. Адже сьогодні інформаційної підтримки потребує, без перебільшення, все, що відбувається в нашій країні. Передусім – у царині культури. Тому краще збирати згадані фантики та значки, аніж умовляти свого працедавця нормально проплатити піар у трьох багатотиражних газетах і на одному комерційному каналі. Ця сума навряд чи перевищить вартість неодмінного фуршету з сирокопченою ковбасою на бутербродах та кількома пляшками коньяку середньої паршивості.

Проте, на жаль, у нас ще дуже багато людей, які думають – пресу повинно цікавити буквально все. І цікавість ця мусить бути безкоштовною, в форматі інформаційного спонсорства.

Я роздвоююся. Бо, з одного боку, належу до цих наївних громадян, а з іншого – знаю ситуацію з середини і здебільшого змушений цинічно відмовлятися, коли мене просять "щось кудись написати, аби підтримати". І не тому, що я такий поганий і не підтримую, зорема, культуру. Та й преса наша теж не бажає нікому зла. Просто завжди в подібних випадках через рекламний відділ діяти надійніше, аніж умовляти когось занести потрібну певним людям інформацію з чорного ходу.