Як я голосував за великих українців

Політична ситуація в країні склалася так, що телевізійники навіть переграли власні творчі плани. Наприклад, підсумки всенародного голосування за великих українців у проекті каналу "Інтер" "Великі українці" планували підбити 14 грудня. Але прямий ефір того вечора віддали тому ж таки Савіку Шустеру, але – його "Свободі", куди запросили українських політиків. Між іншим, на прямий ефір "Великих українців" теж запросили б українських політиків. Тільки вони б говорили на іншу тему. Причому, що характерно, несли б вони ту саму полову, що й на "Свободі Савіка Шустера", "Свободі слова", "Я так думаю" тощо.

Зате ми отримали тиждень фори. Результати народного волевиявлення ми дізнаємося 21 грудня. А в тому, що процес обирання "Великих українців" захопив громадян України не менше, а навіть більше, ніж процес обрання когось народним депутатом, чи Тимошенко – прем’єром, я переконався особисто. Правда, не заздрю тим, хто буде ці "народні бюлетені", тобто – заповнені анкети опрацьовувати.

… "Точку" для голосування я надибав біля входу в Південний вокзал. Оскільки посилати за когось sms чи дзвонити за пропонованими телефонами якось ламало, скористатися найпростішою нагодою і висунути свої кандидатури на здобуття звання великого українця сам Бог велів. Біля столика зібралася навіть невеличка купка народу, що потішило: є в нас небайдужі люди.

Але найцікавіше – не голосувати самому, а дивитися на інших.

- Я буду голосувати за Кравчука! – категорично заявив старший чоловік і рішуче почав вписувати це прізвище до відповідної анкетної графи. Хлопці-волонтери мовчки кивнули: Кравчук так Кравчук. Їх реакція не сподобалася чоловікові. – Ви, мабуть, не розумієте. За Кравчука!

- Чому ж, все зрозуміло, — почулося у відповідь.

- Нічого вам не зрозуміло! Нічого ви не знаєте! Я не за того Кравчука, не за комуняку! Був такий інженер на Донбасі – Кравчук! Гірський інженер, лауреат, викладач, не знаєте? А він був великою людиною! Ось так!

Категорично вписавши невідомого волонтерам і мені гірського інженера з Донбасу кандидатом у великі українці, чоловік пішов із почуттям виконаного обов’язку. Його місце біля пластмасового столика зайняла жіночка так само старшого віку.

- Кириченко! – гордо заявила вона волонтерам. – Знаєте таку, не забули?

Молоді люди мовчки перезирнулися.

- Кириченко! Раїса Кириченко! – уточнила жіночка.

- Щось чули, — обережно відповів один волонтер.

- Вони щось чули! – жіночка глянула на мене з докором, очевидно закликаючи бути свідком чужого падіння та некомпетентності. – А ви знаєте, що вона зробила для України? Дивіться, я пишу: Раїса Кириченко. Берегиня роду. Зрозуміли?

- Здається, це така співачка, — промовив присоромлений хлопець.

- Берегиня роду! – гордо повторила жіночка, старанно вписала і прізвище свого висуванця, і "берегиню" в анкету, а тоді теж пішла.

- Тут люди сусідів записують, — розвів руками один волонтер, очевидно закликаючи мене поспівчувати.

- Один взагалі батька з мамою вписав, — приєднався другий.

Не вступаючи в дискусію, я швиденько проголосував за Миколу Гоголя, Леоніда Бикова та Івана Миколайчука (не плутати з Андрієм Миколайчуком, популярним колись естрадним співаком). Після чого пішов, свято переконаний: з подібним проектом до наших людей прийшли зарано.

На мою думку, готувати такі речі треба щонайменше рік. Організувати в пресі публікації, присвячені маловідомим "великим українцям". Хто знає, може справді якійсь гірський інженер Кравчук зробив чи міг би зробити для України більше, ніж діючий політик Кравчук. Який всупереч логіці, здоровому глузду та анекдотам пропонував вилучити таку рису як "хитрість" із рис характеру, за якими традиційно визначають етнічного українця. По телебаченню, хоча б по тому самому "Інтеру", раз на тиждень треба було показувати серію фільмів інформаційно-пізнавального змісту. Тоді б працівники київського будинку-музею Михайла Булгакова не писали б відкритого листа, розміщеного на "Телекритиці" 12 грудня. У ньому, зокрема, є такі рядки: "Ілюстрування "українофобства" письменника Булгакова кадрами зі слабких радянських художніх фільмів було просто некоректним. Серед героїв сюжету був пан Володимир Крижанівський, його представили як відомого фахівця з Булгакова. Пан Крижанівський дуже поважна і шановна людина, дипломат, публіцист, ми його дуже добре знаємо особисто, але при всьому тому він ніколи не вважався фахівцем з Булгакова. Думка пана Крижанівського про підсвідому образу Булгакова на Україну дуже цікава, але їй бракує фактів".Фактів про своїх великих чи кандидатів у великі пересічним громадянам справді бракує. Тому, очевидно, вони й проголосують за ті персоналії, чиї портрети висять у шкільних та університетських коридорах та зображені на українських грошах. Або – за своїх родичів, знайомих, сусідів, "гірських інженерів" та інших "берегинь роду". Якщо "Великі українці" — це ліцензійне телешоу, то в цьому нічого поганого немає. Але навіть при такому визначенні проекту треба розуміти: будь-яке шоу мусить бути підготоване заздалегідь.

А в ситуації, коли альтернативою Шевченку-Франку-Українці може бути тільки найближчий сусіда або кум, чи коли ламаються списи довкола "українофобії" чи "українофілії" Гоголя і Булгакова, такою підготовкою може і повинен бути якійсь інформаційно-пізнавальний медійний проект. У нас же головними просвітителями чомусь є згадані вже українські політики, які здатні нести, як уже згадувалося вище, тільки полову.

Андрій Кокотюха