Українізація минулого – це перемога?

З початку цього року питання обов’язковості дублювання фільмів для українського прокату українською мовою обговорюється ЗМІ якщо не щодня, то, принаймні, кожного тижня. Причому основна дискусія йде довкола трьох позицій. Перша: якщо дублювати українською не лише американські блокбастери, а й серйозне "звичайне" кіно та артхаус, хороше кіно зникне з кінотеатрів і перейде в Інтернет та на DVD, і мову цього прокату контролювати буде неможливо. Друга: народ перестане так масово ходити в кіно на україномовні американські фільми, своїх якісних нема, тому кінотеатри терпітимуть збитки та популяризуватимуть переважно російські стрічки, які дублювати поки що не вимагають. Третя: дублювання українською дитячого репертуару поза дискусією – мультики та кіно для дітей повинно дублюватися на 100 %.

Остання позиція, попри її незаперечність, виглядає найбільш хисткою в оціночному плані. Наприклад, відомий український культуролог та флагман вітчизняної жіночої визвольної боротьби Оксана Забужко наприкінці минулого року в одній із своїх статей навіть не засумнівалася, а категорично заперечила цінність радянського мультика про Вінні Пуха для свідомості української дітвори. Зокрема, претензії в пані Оксани були до покійного актора Євгена Леонова, голос якого стала візитною карткою цього персонажа. Виявляється, у озвученого Леоновим Вінні Пуха… блатна чи як мінімум приблатнена говірка. Письменниця не закликала переозвучити улюблений мультик українською – вона закликала всіх учити англійську, аби насолоджуватися не радянським сурогатом, а оригіналом. Щоправда, "блатний" радянській Вінні все одно поки що виграє в безбарвного диснеївського, але це – на думку батьків. Діти охоче дивляться обидві версії цієї казки.

Проте витравлення з дитячого репертуару, передусім – телевізійного, радянської ідеологічної спадщини все ж таки актуальне в певних колах національної інтелігенції. Закликами українізувати Скубі-Ду та Черепашок-нінзя вже не обмежуються. Тим більше, що ці мультсеріали давно перекладені українською. Наполегливо, хоча і обережно пропонується піти далі: переозвучити на українську мову старі радянські мультики та художні фільми для дітей та підлітків. Я спробував уявити собі, як звучатимуть українською фільми про Електроніка чи гостю з майбутнього Алісу Селезньову. Якісно зроблені, ці стрічки все ж таки показують дітям реалії нашого з вами радянського дитинства. Тут мовою не обмежишся: треба або знімати фільми з показу як застарілі, або пояснювати дітям, що таке – радянська школа. Не показувати таке кіно, звичайно, простіше. Тільки його немає чим замінити: не лише сучасний нерозвинений український, а й сучасний розвинений російський дитячий кінематограф перебувають у глибочезній кризі, коли йдеться про дитячу та підліткову продукцію. Альтернативи "Одному вдома" та "Гаррі Поттеру" просто нема і не скоро буде.

Через те, не маючи свого, в нас активно займаються українізацією імпортного. І тут DVD – прокат опиняється в центрі уваги. Не українізують або недостатньо українізують безкоштовний телевізор – нате вам українську мову на дисках. Проте кіно- і телепродюсер Олександр Ткаченко, категорично відстоюючи на сторінках "Української правди" позицію, що "український кінопрокат має бути україномовним, крапка", все ж таки зазначає: "Цій добрій ідеї потрібні руки, ноги, тулуб і, бажано, голова". Від себе додам: така, яка мислить нестандартно.

Зокрема, нещодавно приятелі, українські патріоти, потішили мене радісною звісткою: нарешті спромоглися знайти для дитини DVD з українськими україномовними мультиками. Цей диск тепер є в широкому продажу. Називається він "Улюблені казки", має рекламний слоган "Вперше – українською!" і чудово оформлений відомим ілюстратором кращих дитячих книжок Костем Лавро. Та мало хто звертає увагу: чотири запропонованих мультика – це продукція радянського "Союзмультфільму", та ще й десь так півсторічної давнини. Хоча ця інформація не приховується: права "Союзмультфільму" як виробника захищені копірайтом, як належить.

Що ж ми маємо? Те, що маємо: "Солом’яний бичок", "Фарбований лис" та інші мультики, зняті де-юре за мотивами українських казок, насправді є не найновішими зразками дитячої мультиплікації і, давайте будемо відвертими, не найкращими. Це добротні мультики, це – класика жанру, тільки – не української радянської (як "Капітошка" чи "Петрик П’яточкін"), а російської радянської анімації. Нехай висхідний матеріал український національний. Нового, сучасного та актуального звучання від переозвучення українською та відновлення історичної справедливості він, на жаль, не набув.

Зараз із ранкового ефіру каналу "Ентер фільм" кудись зникли блоки старих радянських мультфільмів. Оскільки раніше в цих блоках мультики були представлені найбільш повно і широко, то була можливість порівняти. Так, я зробив висновок: за матеріалами українських казок в СРСР мультфільмів знімалося на кілька порядків менше, аніж за сюжетами казок Казахстану та Середньої Азії. Там, очевидно, більше героїки, затребуваної аніматорами. Цікаво, чи в незалежних тепер країнах Середньої Азії ці мультики також визнали узбецькими, туркменськими, таджицькими тощо – і, визнавши такими, переозвучили для місцевого DVD-прокату (якщо там щось подібне є?), видаючи їх за власне надбання.

Справді, ситуація безвихідна. В Україні тільки почали знімати мультики в форматі 3D, але вони поки що для дорослої аудиторії. Перша ластівка – "Про Аліка і Льоліка" виробництва "AR-video" — "залетіла" на Перший Національний, але показували її близько опівночі. Бо на суто дитяче сприйняття такий дещо хуліганський мультик таки не розрахований. Черга до адресних дитячих мультів дійде, очевидно, не скоро. Українізація американських мультиків теоретично популяризує не наші національні цінності. Це я цитую професійних патріотів.

Що залишається? Поритися в радянських архівах і видати за своє, українське, не дуже актуальну класику колишньої країни.

Наш альтернативний кінотеатрам і бездуховному телевізору дитячий кінопрокат вважає суттєвим кроком уперед спробу українізувати минуле через помітну відсутність здобутків сьогодення. Що ж, можливо, "Солом’яний бичок", знятий "Союзмультфільмом" півстоліття тому і більш-менш добротно продубльований українською на дисках нині, складе якусь конкуренцію Іллям Муромцям та Шрекам…