УКРАИНА

Чому Тягнибок отримав «народну» премію за Бенюка

Чому Тягнибок отримав «народну» премію за Бенюка

0

материалы по теме:

«…На завершення Олег Тягнибок закликав зібрання заспівати. Хвилинку подумати, визначився з піснею: «Наливаймо, браття!» Одночасно організатори оголосили: «Смолоскипи гасити в відрі! Відро – біля виходу!»

15 березня о 18.30 сідаю в маршрутку на зупинці біля свого будинку. За півгодини, о 19.00, у парку Шевченка біля пам’ятника Шевченку мусить початися вручення «Залізного Мамая». Організатори оголосили: це – Народна Шевченківська премія митцям. Таким чином, напрошується логічний висновок: та Національна премія ім. Шевченка, яку вручають митцям уже півстоліття від імені спочатку Української РСР, а тепер незалежної України – не народна, або – антинародна. Народ, від імені якого давали Народну Шевченківку, мав змогу проголосувати на спеціальному Інтернет-сайті. Голосування закінчилося 9 березня, в день вручення державної премії. У народному голосуванні взяло участь 465 осіб. Членів Шевченківського комітету, які призначають «ненародних» лауреатів, трошки більше десятка.

Формально справедливою можна вважати Народну Шевченківку. Адже представники народу проголосували за своїх, себто – народних, героїв. Що ж відбулося насправді?

Картинка з минулого

Їдучі в маршрутці, несподівано для себе почув, як кілька молодих людей жваво обговорюють Народну Шевченківську премію. Ця група так само їхала подивитися на вручення. Враховуючи, що церемонія вручення офіційної Національної премії ім. Шевченка в громадському транспорті не обговорюється, можна зробити перший висновок: «Залізний Мамай» - справді народна відзнака. Правда, не поспішайте і зробіть поправку на те, що ці молоді люди сіли в маршрутку на зупинку раніше від мене. Там розташовані гуртожитки Інституту журналістики. Отже, у обговоренні взяли участь не зовсім випадкові люди, а просунуті, національно заангажовані студенти. Пересічним пасажирам, тобто, автентичним представникам українського народу, по барабану як народна, так і антинародна Шевченківські премії.

Не виявилося випадкових людей і біля пам’ятника Шевченку. Майоріло з десяток жовто-блакитних прапорів і одне червоно-чорне знамено. Активісти роздавали наперед заготовані смолоскипи та патріотичну пресу. Там же, в темряві, намагалися продавати літературу націонал-патріотичного штибу. Загалом зібрання по формі нагадувало антикомуністичні українські мітинги часів ранньої перебудови, тобто – десь так двадцятирічної давнини. Персонажі з прапорами на повірку теж виявилися людьми з минулого. Декого з них я бачив із цими самими прапорами у 1988-му, будучі ще студентом.

Показово, що міліції по периметру виявилося трошки менше, ніж учасників акції. Керував міліціонерами кремезний дядько в цивільному з козацькими вусами. Дехто з професійних патріотів ідентифікував його. За спиною в напівтемряві чую діалог: «Бачите, пане, цього песиголовця? Це – міліцейський полковник». – «І оце він проти свого народу? Так давайте крикнемо йому: «Ганьба!» - «Не треба, пане, він тут на роботі. Стежить за громадським порядком». – «А хіба тут чиняться безпорядки?» - «Можуть бути провокації, шановний».

«Шаровари» проти «яничарів»

Дуже скоро виник перший конфлікт. Двоє хлопців років трошки за двадцять, на кілька хвилин зупинившись біля жінок із прапорами, щось запитали або просто сказали російською мовою. Мовне питання загострилося негайно. Чужорідних російськомовних персонажів почали виштовхувати за територію парку активні жіночки. Хлопці огризалися: «Шаровари ви, шаровари!» Їм відповідали: «А ви – яничари, яничари!» Поважний чоловік, очевидно – представник оргкомітету, закликав міліцію виконати свої обов’язки і заарештувати провокаторів. До невеличкого гамірного гурту кинулися журналісти з диктофонами та телеоператори з камерами. «Яничарів» почали фотографувати на мобільні телефони. Жіночки з прапорами, коментуючи свої дії диктофонам, назвалися вчительками української мови. На жаль преси та на щастя організаторів, це був єдиний конфлікт. Далі все проходило гладко та швидко.

За короткий час з’ясувалося: зібрання носить сімейно-партійний характер. Люди з прапорами та активісти, котрі намагалися роздати смолоскипи нечисленним стороннім зацікавленим особам і журналістам, є членами Всеукраїнського об’єднання «Свобода». У передньому слові один із «свободівців» назвав Тараса Шевченка одним із втілень героїчного Мамая, знакової постаті українських звитяжців. Тим часом у гурту незаангажованих, до якого долучився і я, виникла цілком логічна думка: основана частина тих, хто взяв участь у народному голосуванні, цілком може бути активістами тієї ж таки «Свободи». Тобто, «Залізний Мамай» - премія, яку вручає ВО «Свобода», а не визначає народ. Чим ВО «Свобода» краща за Шевченківський комітет, ніхто не пояснив.

«Шевченко – наш пролісок!»

Тим часом пішов процес вручення самих премій. Статуетки отримали переважно ті митці, кому цього року не дали премію від імені держави: Ігор Павлюк, Мирослав і Тарас Отковичі, Олег Скрипка. Поет Павлюк на радощах почав читати вірші. Інші пошановані були більш лаконічні. Скрипки не було, від його імені подякували інші. Єдина позиція, по який «Свобода» і Шевченківський комітет співпали – це вистава Олександра Дзекуна «Берестечко» (м. Рівне). За неї віддали 45 голосів.

На завершення дійства виступив незмінний голова ВО «Свобода» Олег Тягнибок. Спочатку він нагадав: минулого року вже було таке народне голосування, і за його результатами народну Шевченківку отримав актор (і особистий друг Тягнибока) Богдан Бенюк. Цього року Бенюка знайшла і офіційна нагорода. Тобто, за словами Тягнибока, Народна премія таки здатна впливати на Шевченківський комітет. Про те, що за офіційною Шевченківкою, згідно неписаних правил, більшості митців треба «стояти» мінімум два роки, і черга Бенюка, таким чином, просто підійшла, пан Тягнибок чомусь не обмовився. Зате він вибачився за актора, який хотів прийти на вручення, але не зміг, бо в нього вистава (по суботах у театрах зазвичай аншлагові вистави, це і без Тягнибока відомо). Правда, отримати замість себе премію актор все ж таки Тягнибоку довірив, і цю почесну місію голова ВО «Свобода» виконав.

Далі Олег Тягнибок затаврував тих, хто намагається подати Шевченка як звичайну пересічну людину. Мовляв, Кобзар – не звичайна людина, він українських герой. Під час обшуку, виявляється, в нього знайшли не лише рукописи та поему «Сон», а ще й три пістолети! Взагалі, Шевченко, за словами Тягнибока, це – наша українська весна, наш пролісок. На завершення він закликав зібрання заспівати. Хвилинку подумати, визначився з піснею: «Наливаймо, браття!» Одночасно організатори оголосили: «Смолоскипи гасити в відрі! Відро – біля виходу!»

Україна – взагалі дивна країна. Тут є офіційний Уряд і альтернативний, тіньовий. Користі нема від обох. У нас буває два голови обласної держадміністрації, як у Житомирі: призначений і обраний народом. Ефективність роботи обох – нульова. Те ж саме бачимо довкола Шевченківської премії. Дуже добре і показово, що люди щороку незадоволені «офіційними» результати, які оприлюднює Шевченківський комітет. Величезний позитив можна вбачати в бажанні організувати і провести альтернативне нагородження і пошанування більш достойних. Але робити це треба, як мені здається, не в форматі двадцятирічної давнини. І в жодному разі – не від імені жодної партії.

Як це краще зробити – тема окремої і дуже довгої розмови.

Читайте новости Comments.UA в социальных сетях facebook и twitter.

Источник: Андрій Кокотюха

Теги:

Версия для печати
8482
Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Партнеры портала

Price.ua - сервис сравнения цен в Украине
властьвласть деньги деньги стиль жизнистиль жизни hi-tech hi-tech спорт спорт мир мир общество общество здоровье здоровье звезды звезды
Архив Экспорт О проекте/Контакт Информатор

Нажмите «Нравится»,
чтобы читать «Комментарии» в Facebook!

Спасибо, я уже с вами.

   © «Комментарии:», 2016

Яндекс.Метрика Система Orphus