УКРАИНА

материалы по теме:

Власть

Гра в козачки

0

Військово-патріотичні товариства існують в усьому світі, але вони не живляться за рахунок держави і знають своє місце в суспільстві. І патріотично-виховний ефект від того – не менший.

Віктор Андрійович вкотре дав волю своїм сентиментам до милої старовини. На Всеукраїнському з’їзді козаків президент пообіцяв внести на розгляд парламенту як невідкладний законопроект про засади відродження та розвитку козацтва в Україні. Таке враження, що якби не присутність на з’їзді голови держави, цієї події ніхто б не помітив. Адже на прес-конференції організації “Українське козацтво”, яка напередодні проходила в УНІАН, її ініціаторів, включаючи гетьмана Миколу Пантелюка і його заступників, виявилося вдвічі більше, аніж журналістів. Вже це, на наш погляд, говорить про реальне місце цієї та інших організацій з козацьким антуражем як в українському інформаційному просторі, так і в суспільстві.

Цікаво й інше. Президент повідомив про намір побудувати під столицею «Київську Січ». А це, між іншим, 5 га землі. На них планується звести адміністрацію українського гетьманства, управи, коші, недільні школи тощо. Що й казати: на фоні ще не затихлих скандалів навколо роздачі земель київською міськрадою і дострокової кампанії по перевиборах столичного мера – як ніколи вчасно.

Виникають запитання: чому і кому потрібно на законодавчому рівні підтримувати одну з багатьох громадських організацій? Чому потрібно це робити за державний кошт? Адже законодавче забезпечення передбачає й фінансове.

До речі, чому однім можна всістися на державний “велфер” – іншим ні? Пригадалось, що в Україні існує така громадська організація як Товариство руської шляхти (не плутати з російським дворянством). Досить скромна. Але, коли вже на те пішло, шляхта заслуговує на увагу і повагу в Україні не менше. А може навіть і більше, ніж ті, хто зараз називає себе козаками (хоча, за даними істориків, станом на 1895 рік на території сучасної України осіб шляхетського походження, котрі свідомо пов’язували себе з українством, залишалося не більше 5% загальної кількості населення). Бо “керівною й направляючою” силою того ж таки козацтва була саме шляхта. Шляхтичі Предслав Лянцкоронський, Остап Дашкович, Кшиштоф Кмітич, Бернард Претвич та інші були власне “батьками-засновниками” козацтва, надавши йому організаційні форми (знаменитий Дмитро Байда-Вишневецький прийшов уже після них). За гетьманування шляхтича Петра Сагайдачного козаки набули в Москві слави відчайдушних горлорізів, не рахуватися з якими було собі дорожче (що потім на власному прикладі зрозуміли турки під Хотином). Шляхтич Богдан Хмельницький очолив Війну за незалежність України. Шляхтич Іван Котляревський написав “Енеїду”, котра поклала початок новій українській літературі. Шляхтянка Лариса Косач, більше відома як Леся Українка, стала основоположницею “аристократичного” напрямку в національному красному письменстві. Шляхтич Микола Міхновський написав статтю “Самостійна Україна”, яка стала програмним текстом українського націоналістичного руху. Список далеко не повний. За деякими даними, хоча й не перевіреними, головний командир УПА Роман Шухевич теж був вихідцем зі шляхти.

Вже тільки через цей список у наших шляхтичів є більш ніж досить підстав не обмежуватися своїм статусом громадської організації, а, подібно до Українського козацтва, вимагати для себе “особливого статуса”. А то й виступити з претензіями на “об’єднуючу” роль в суспільстві (вам це нічого не нагадує?), як це вже робить і Українське козацтво і схожі за антуражем організації. А то й піти ще далі: заявити права на столичну нерухомість у вигляді будинків ХІХ століття, де й досі можна бачити шляхетські герби – Пилява, Брохвич, Побуг, Корибут, Сліповрон. Та й земелька під Києвом теж, знаєте, не зайва буде – треба десь, скажімо, бали влаштовувати.

Нічого так перспективка. Але треба віддати належне хлопцям з Товариства, їхня мета набагато скромніша – вивчення й популяризація пам’яток шляхетської традиції в Україні. Та ж сама мета, до речі, у Союзу польської шляхти в нинішній Речі Посполитій. Проте в обох випадках люди свідомі того, що шляхта, козаки, рицарі ані в Європі, ані, тим більше, в Україні, в класичному розумінні, тобто як окремі соціальні стани, просто не існують. Адже зникли політичні, економічні і функціональні передумови такого існування. Навіть за часів українських визвольних змагань 1917-1920 рр. слова “козак” і “гайдамака” використовувалися лише для означення українських військових підродзілів, але аж ніяк не відображали соціального стану тих, хто в них входив. В цьому розумінні кубанські і донські козаки були в ті часи більш “функціональними”, тому що зберегли свій основний рід занять – військову службу.

Можна говорити натомість про людей, які або пам’ятають про своє походження з сімейних переказів (наприклад, предок нашого президента, за словами самого Віктора Ющенка, служив у Лубенському козачому полку), за словами, або можуть довести його докуметально. Приміром, в Україні досі живуть нащадки відомого діяча Речі Посполитої, воєводи Адама Киселя. Або далекі родичі гетьмана Петра Дорошенка.

Але таких у нас меншість. Більшість із нинішніх козаків, доводиться визнати, звичайні “ряджені”, котрі шиють собі екзотичні мундири, роздають один одному ними ж самими придумані “ордени” та інші брязкальця за неіснуючі бойові заслуги. Ще читають науково-популярну літературу, та й то, як показує практика спілкування з ними, дуже поверхово.

Це, звичайно, легше, аніж гуртом відібрати у олігархів землі колишніх козацьких монастирів і добитися покарання за знищені козацькі могили. Це набагато легше, ніж допомагати центрам дослідження пам’яток археології вберегти від чорних копачів те, що іще можна вберегти – бо більшість справді цінних речей вже розтягли за кордон. От і доводиться і публіці, і багатим колекціонерам самовдовольнятися черепками невідомих трипільців, вимордованих індоєвропейськими окупантами, нащадки яких люблять тепер розповідати, що вони тут, бачите, жили од віку.

Зрештою, популяризація військової історії – річ добра. Проте в усьому світі цим займаються добровільні і недержавні товариства, в основному – клуби історичної реконструкції. Але ж вони не просять для себе окремих законів і програм розвитку!

Україна декларує, що прагне в Європу. Там, як відомо, шанують свої історичні традиції. Але сумнівно, щоб, приміром, канцлеру ФРН Ангелі Меркель спало на думку пробивати через бундестаг законопроект “про засади відродження та розвитку” Тевтонського ордену. (Це при тому, що родин, які ведуть свій родовід від рицарів білого плаща і чорного хреста, в Німеччині вистачає і навіть самоназва німців їхньою мовою означає “тевтон”). Або польському президенту Леху Качинському – лобіювати Національну програму розвитку шляхти. А там кожний другий за часів ІІ Речі Посполитої мав підстави навіть за скасування станів записати при бажанні в своєму паспорті про те, що є шляхтичем (таке дозволялося тодішнім польським законодавством).

Подібну програму Віктор Ющенко пообіцяв ще влітку 2005 року. А тепер радник Президента, секретар Ради розвитку козацтва в Україні при Президентові України Станіслав Аржевітін порекомендував козакам звернутися до голови уряду з проханням пришвидшити її розгляд. І недаремно порадив. Три роки тому Координаційна рада українського козацтва надала Юлії Тимошенко під час її першого премьєрства титул “Берегиня козацтва”. Злі язики тоді не оминули нагоди покепкувати з приводу можливого трактування цього титулу – чи то як “громадське навантаження”, чи як робота за сумісництвом на півставки. Судячи зі звернень, що лунали на з’їзді, бути “берегинею” тепер має стати функціональним обов’язком голови уряду…

Пояснити такі запобігання в принципі неважко. Після помаранчевої революції половина країни перебувала в ейфорії, інша – в переляку. Серед цих самих «інших» були й козаки, котрі напередодні президентських виборів виключили з своїх лав Віктора Ющенка, тоді ще кандидата в президенти, під приводом несплати членських внесків. Але тільки-но він став президентом, грізне “ганьба!” з боку прибічників “стабільності” змінилося на прислужливо-холопське “Чєго ізволітє?”.

Очоливши державу, “виключений козак” Віктор Ющенко перетворився у “Гетьмана-Президента України” (цитую за одним з видань організації “Українське козацтво”). Деякі консервативно налаштовані політики навіть всерйоз почали говорити про “третій гетьманат”. Ніхто не розуміє, що під цим криється. Але зараз, коли на адресу голови держави й без того лунають докори в спробах повернути втрачені повноваження, кращого приводу для звинувачень у намірах встановити абсолютну владу ледве чи знайти. Тим більше – після заяви генерал-отамана Українського козацтва Володимира Гришка (до речі, радника Президента) про те, що “наша організація – це дійсно потужна сила і опора Гетьмана-Президента України”. Додамо, що на чолі цієї організації – ветерани Збройних Сил України, які мають бойовий досвід. Отже, з’являються підстави говорити про створення чогось на зразок особистої гвардії у вигляді парамілітарної структури. Що, як відомо, заборонено законом.

Взагалі з козацькими організаціями - повна мішанина. Є у нас, виявляється, і Українське реєстрове козацтво. Що взагалі дивно: реєстровці, як відомо, знаходилися на королівській службі. Нема короля – значить, нема й реєстру. Це вам скаже будь-який студент-першокурсник істфаку.

Те саме стосується й самопальних “полків характерного козацтва”, факт існування котрих інакше як курйозним не назвеш. На “характерника” не можна було вивчитися – це був не фах, а репутація, котру міг набути досвідченій козак, який майстерно володів усіма видами зброї, мав солідний бойовий досвід і не губився в екстремальній ситуації. Про таких казали нібито вони знаються з нечистим. Сучасні ж “характерники” характеризуються лише тим, що в проміжках між загальнофізичною підготовкою забивають собі голову друкованою макулатурою авторства Володимира Шаяна, Галини Лозко та їм подібних.

Говорити на цю тему можна довго й нудно. В підсумку зазначимо, що військово-історичні і військово-патріотичні товариства існують в усьому світі, але вони не живляться за рахунок держави і знають своє місце в суспільстві. І патріотично-виховний ефект від того – не менший. А щодо нашого козацтва, то для будь-якого українця набагато почеснішим є отримання справжнього рицарського титулу з рук Її Величності Королеви Англії, ніж декоративну булаву кустарного виробництва.

Фото з сайту Президента України.

Читайте новости Comments.UA в социальных сетях facebook и twitter.

Источник: Юрій Рудницький

Теги:

Версия для печати
74316
Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Партнеры портала

Price.ua - сервис сравнения цен в Украине
властьвласть деньги деньги стиль жизнистиль жизни hi-tech hi-tech спорт спорт мир мир общество общество здоровье здоровье звезды звезды
Архив Экспорт О проекте/Контакт Информатор

Нажмите «Нравится»,
чтобы читать «Комментарии» в Facebook!

Спасибо, я уже с вами.

   © «Комментарии:», 2016

Яндекс.Метрика Система Orphus