Україна – не Росія. Навіть у Сербії

"Звідки ви з Росії?" — запитав сербський таксист, і ми вкотре пояснили: "Україна – не Росія". Достойно вийшовши з пікантної для себе ситуації, серб поспівчував поганій грі української футбольної збірної, відразу додав, що сербська збірна так само зле зіграла, і перейшов на геополітичні теми: Сербія і Росія – великі друзі.

Так вважають не лише тамтешні таксисти. Офіціанти в ресторанах, продавці в секонд-хендах та гламурних бутіках, водії міжміських рейсових автобусів – всі, з ким нам доводилося спілкуватися, спочатку називали нас росіянами. Але потім, приймаючи право українців на самовизначення, нарікали: для чого, мовляв, ви постійно сваритеся з Росією. В світі цих розмов, а також враховуючи те, що в Сербії ми опинилися саме під час проведення там "Євробачення-2008", де, як уже відомо, вперше в історії цього пісенного конкурсу переміг російський співак, напрошується висновок: Республіка Сербія з часом може стати зручним майданчиком для лобіювання російських інтересів у всіх сферах: від політики до культури.

Хоча цей висновок правильний лише на позір. Бо офіціанти з таксистами, справді, є показником та виразником думки народних мас, та в жодному разі не каталізатором. Скажімо, студентська молодь, яка ще застала в дитинстві війну на Балканах у 90-х роках минулого століття, проте вже не жила в СФРЮ (Соціалістичній Федеративній Республіці Югославія), більше схиляється до того, аби триматися подалі від російського впливу. Правда, парадокс в тому, що за Косовом ліберальна молодь усе ж таки сумує, тим самим виявляючи патріотизм, якому можна лише позаздрити. Зустріти на вулицях Белграда молоду людину в футболці з написом "Косово є Сербія" не складно. Правда, чим далі від Белграда, тим менше говорять про політику.

Ще один цікавий нюанс: серби намагаються не згадувати про Хорватію. Місцева інтелігенція максимум, що може собі дозволити – це закинути: "Хорвати вже не вважають себе балканцями. Вони вже, бачте, європейці". Щось подібне розповідають колеги-журналісти, які часто бувають у Росії: сусіди говорять про нас або в контексті "Всі ми – один народ", або "Вас купили американці". Тоді як Україна всередині традиційно розділилася і виглядає досить парадоксальною. Одні стоять на позиціях консервативного грунтівства, інші позиціонують себе як європейців, рівняючись при цьому в багатьох позиціях на Америку. Через те в мене як людини, котра вперше побувала в Сербії, та ще під час проведення такого, виявляється, політично важливого конкурсу, як "Євробачення", склалося враження: Хорватія – це щось на зразок балканської України.

Хоча курс сербського динара по відношенню до американського долара стабільний і вищий, ніж в Україні — $ 1 = 5,1 DH, — ставлення до американської валюти гірше, ніж до євро. У деяких пунктах обміну, яких у Белграді значно більше, ніж у Києві, долар можна поміняти лише при наявності паспорта. А у Новому Саду, що за 80 км від Белграда, долар у вас можуть взагалі не взяти. І всюди за обмін американських грошей на сербські стягається комісія, тоді як євро міняють без неї.

Попри те, що у кіно сербів показують по-хорошому безумними або надто войовничими, насправді вони спокійніші за українців. Одначе спокій цей може бути порушеним, коли йдеться про Америку. Хоча до Слободана Мілошевича ставлення тут переважно негативне, американцям, які, за переконанням пересічного серба, спочатку відкраяли від них Хорватію, потім – Чорногорію, і ось тепер підтримали відділення Косово, не пробачають скинутих на Белград бомб. Мовляв, без них розберемося. В крайньому разі Росія допоможе. Між іншим, "МакДональдси" в Белграді періодично потерпають від радикальних патріотів. Хоча при цьому й не закриваються.

Загалом Сербія, яку війни минулого десятиріччя повністю відрізали від Адріатичного моря, сприймає Україну як такий собі економічний та культурний сателіт Росії. І готові пуститися в тривалі дискусії на тему, як добре було б нам із росіянами жити однією країною. Пояснюють таке дивне прагнення досить оригінально: їм тоді було б простіше розуміти нас. Для сербів Україна до 1992 року – країна вродливих жінок, на яких балканські хлопці любили одружуватися, про що з гордістю говорять. Україна для сербів сьогоднішніх – Шевченко (не поет), який рекламує спорттовари, і Руслана, яка є обличчям якоїсь косметичної фірми. Тоді як Росія – це література, мова, Діма Білан, музика на мотив "Подмосковные вечера" в історичному центрі Белграда і мова, яку вчили в югославських школах.

Через те виглядає дуже дивним, чому Сербія як складова колишньої Югославії при своєму статусі "майже капкраїни" тепер являє собою типову пострадянську країну з усіма проблемами та комплексами, притаманними саме пострадянському суспільству. Найбільш осудні громадяни, з якими нам вдалося поспілкуватися, не проти позбавитися помітного російського впливу. Але й американського тим більше не хочуть. Швидше за все, Сербія тужить за неможливим: поверненням власного домінуючого статусу на Балканах. Для цього треба на когось або на щось рівнятися. І результати цьогорічного "Євробачення" тут досить показові: Україна – друге місце, а Росія – все ж таки домінуюче перше.