Конкурс без творчості

"Ми допускаємо, що майбутній журналіст може чогось не знати не лише з історії чи мови, а й із інших дисциплін."

Володимир Різун, директор Інституту журналістики, коментар "Телекритиці"

"Багряне сонце легко торкнулось невловимим променем жовтогарячого листя. В тенетах паростків…". Далі не пам"ятаю.

Такими трепетно-дівочими словами багато років тому одна моя студентка III-го курсу журфаку Львівського (тоді ще не національного) університету імені Франка розпочала навчальний репортаж про мітинг.

Дівчина, варто зауважити, була відмінницею. Поступила одразу після школи, іспити склала теж на "відмінно". У тому числі – "творчий конкурс".

Два слова для тих, кого Бог милував вчитись на факультетах журналістики: "творчий конкурс" — обов"язкова програма для абітурієнтів. Полягає у здаванні перед вступом власних текстів, опублікованих у ЗМІ. Бажано із характеристикою редакції. Часто ці матеріали пишуть самі працівники редакції. Під псевдо, яке дуже нагадує прізвище майбутнього абітурієнта. У деяких випадках пише сам абітурієнт. Тоді це нещадно переписується і розміщується поблизу оголошень "про дні народження-похорони" або ж в так звану "новинну кишку".

Окрім цього перед вступом на журфак абітурієнти пишуть твори, які згодом прискіпливо перевіряють натхненно-сивочолі викладачі. Розуміння якості журналістики в українських викладачів, як правило – достатньо специфічне. Відтак оцінки за "творчий твір" — це вплив цілої низки факторів. Самі знаєте яких.

Пройшовши дрібне сито вступу, і показавши, як він геніально пише, студент нарешті починає вчитися писати. Точніше сказати: його вчать "теорії писання". Оскільки теорія – річ безмежна, то в голову студентові вкладають масу інформації. Від непотрібної до найнепотрібнішої. Йому розповідають про те, скільки знаків влазить на полосу і як верстати газету, на скільки видів ділиться інтерв"ю і про всю історію журналістики, починаючи з Гарібальді…

Писати не вчать. І нікому, і часу не вистачає. Адже попри "професійні предмети", студент мусить вивчити ще мову, історію, літературу etc, — тобто все те, що складає сенс вищої освіти. Підбір загальноосвітніх дисциплін на журфаці, як правило, достатньо специфічний.

Не менш специфічний і тягар знань, який вони звідти виносять. Кілька годин англійської, кілька годин економіки, щось там подзьобали про історію. Тим паче викладачі інших кафедр ставляться до майбутніх зірок поблажливо: "Ми ж їх не на професійних перекладачів, політологів, бухгалтерів готуємо…".

Через п"ять років такого "дзьобання" на світ Божий (тобто в ринок) приходять нові homo habilis-и. Знають всього потрошки, писати не вміють, але потребують роботу. Читати їхні резюме неможливо без брому. Кожен другий шукає прихистку в "глянцевих журналах" і готовий писати про Могилевську-клуби-пиво-Rock and Blues… Тобто про все те, на що вистачає бекграунду.

Однак і написане читається хіба що "запоєм". Не випадково редакторські фрази на кшталт " випускників журфаку не берем" давно стали притчею во язицех.

Звісно, існують винятки – "добрі, чесні, працьовиті". Однак з"являються вони не з допомогою журфаку, а радше всупереч йому. Завдяки банальному слову – "самоосвіта". Бо в нинішній системі підготовки журналістів іншого шляху не існує.

Здавалось, що кілька місяців тому заскорузла система дала першу тріщину. Новий міністр освіти вирішив відмінити творчий конкурс. Благий намір проіснував недовго. Повстали всі: від деканів ( що цілком зрозуміло) до демократичної громадськості. ( що пояснити дещо важче). "Цехова солідарність" взяла гору, і наприкінці травня МОН повернув усе на круги своя. Віддавши шану давньому українському принципу: "свій до свого по своє".

Шкода лишень, що серед цих "своїх" не буде редакційних колективів. Які будуть продовжувати вчити журналістів самотужки, придумувати свої курси і мікрошколи, платити "Інтерньюзу" і чекати, кого там ще привезе ІМІ.

І банальними будуть діалоги редакторів, один із яких можна привести майже повністю:

"- А скільки людей в Україні нормально пише про армію?

- Двоє.

- А про церкву?

- Двоє.

- Фондовий ринок?

- Один. І ти його знаєш-).

- Київ?

- З натяжкою — троє.

- І де мені народ набрати?

- Ну, так і бери оцих..

- Здурів? Ти знаєш СКІЛЬКИ вони коштують?"

Тим часом західних редакторів подібного роду муки не муляють. І зовсім не через супервисокий процент молодих людей, які займаються самоосвітою. Усе простіше: там інша система. Проста як двері, і ефективна як сірник.

Журналістами в Європі стають по тому, як отримали першу вищу освіту. Будь-яку: математик, механік, економіст чи політолог.

Після того людину вчать писати. Як правило – півроку. Максимум – два. До того ж справді вчать. Особливо там, де ці журналістські курси підтримуються приватними медіа-холдингами. Там люди вчаться, там проходять практику, там найчастіше і залишаються працювати.

У результаті на ринок потрапляють професійні екологи, економісти, соціальні працівники, які до того ж вміють писати. І навіть математики-фізики виявляються потрібними не лише для наукової журналістики. Системне мислення завжди в потребі…

У нас же, як завжди – "власний шлях". Принади цього шляху на власній шкірі відчули навіть поляки, які ще не повністю демонтували радянську систему освіти журналістів. Зайшовши в Польщу німецький медіа-капітал і німецькі медіа-правила за рік-півтора зіпхали польські ЗМІ на маргінес.

Система журналістської освіти, яку мав Радянський Союз ( і яку до цього часу маємо ми) була абсолютно логічною. Журналіст, за тодішньою офіційною логікою, був "агітатором і пропагандистом".

Сучасним редакціям не потрібно агітаторів ( і своїх доволі). Вони шукають тих, хто бодай колись може стати професіоналом. Натомість "випускаємо те, що випускаємо". Залишаючи за бортом того, кого насправді ця професія потребує.

А потребує, можливо, тієї дівчини, яка на сайті Міносвіти написала:

"Взагалі, так нечесно. Когось із вас учили в школі писати журналістські твори? Чи, може, вчителі колись багато часу приділяли вимові і культурі мовлення? Чи, може, у нас дуже багато підручників з культури мовлення? НЕЧЕСНО!!!".

І чим можна розрадити її розпач? Класичним: "Бо це, доню,твоя Батьківщина"?

Фото:telekritika.ua