31 июля 2008, 15:52
Поделитесь публикацией:
«Одеса-Броди». Труба

Якщо національну гордість вирішено віддати в оренду – то хотілося би принаймні знати, хто до цього приклався найбільше.

"Ви — освічена громада, ви багато чим володієте,
ви можете зробити свої судження"
(Віктор Ющенко про "Одеса-Броди",
зустріч із журналістами, 24 липня)

Будучи часткою освіченої громади, а також виконуючи наказ Президента, ми вирішили зробити свої судження стосовно скандалу про "Одесу-Броди". Це не так легко, до речі, як здається Вікторові Ющенку, бо насправді "мало чим ми володіємо". Але з миру по нитці…. Отож.

Скандал

Деталей переповідати не будемо. Видається, що навіть українські растамани вже знають про те, що Секретаріат Президента придумав схему, як енергетично унезалежнити державу. А Кабмін, либонь, провокований Москвою, зірвав історичний шанс розвернути "Одеси-Броди" у бік заходу.

"Високі сторони" до аргументів не опускались. Тобто дізнатись про офіційні цифри, факти, явки було неможливо. Одні говорили про "зрив диверсифікації", інші – про "Росукренерго-3". Тим і втішались.

Договір трактували, хто як хотів. ЗМІ намагались мовчати. Лише на другий (!) тиждень дискусій народний депутат від "Привату" Ігор Палиця нарешті розкрив частину документації. За що йому від журналістів щира подяка. Наголосимо, однак – частину. Хоча й того, що відомо, вистачає, аби скласти більш-менш адекватне уявлення про те, що передбачається зробити з "Одесою-Бродами".

Преамбула

Так виглядає, що Ющенко таки домовився з Алієвим про постачання нафти. Це велика перемога України. Яка майже цілковито є заслугою нашого Президента. Без іронії. Особливо, якщо знати, скільки років до цього він ішов.

Невелика історична довідка. Під час першого пришестя у владу "помаранчева коаліція" зробила серію вдалих переговорів з Азербайджаном щодо постачання нафти в Україну.

Азербайджан, як відомо — не Україна, а відтак зі своїми особливостями. Однією з них є те, що домовитись про таку співпрацю не може ні "Нафтогаз", ні профільний міністр, ні навіть Кабмін. Історично склалось, що перемовини такого ґатунку можуть провадитись винятково між президентами (як, до речі, і про туркменський газ).

І Віктор Ющенко їх провів. Важко сказати, що спонукало його до того, аби покинути звичне хобі і витратити час на щось прикладне. Головне не в цьому.

Важливим є те, що у 2005 році Україна та Азербайджан були за крок до підписання договору. Тоді не склалось. Зі зміною уряду на Грушевського повернувся відомий "диверсифікатор" Юрій Бойко, далі можна не продовжувати…

Що в той час цікавило Азербайджан? Адже нафту він міг продавати завжди і будь-кому. "Від Тегерану – до самих, до окраїн". Бізнес-логіка прикаспійської держави полягала в створенні бодай чогось схожого на переробку. Тобто чи НПЗ, чи мереж АЗС. Азербайджан втомився продавати сиру нафту, хотілося чогось "чистого і світлого". Як бензин.

Україна могла запропонувати і те, і друге. Саме тоді в переговорах і з’явився "Приват", у якого був контроль і над НПЗ, і над кількастами АЗС.

Експерти, наближені до інформації, ділились у ті часи з автором цих рядків своїми сумнівами. З одного боку, говорили вони, проект є унікальним, бо справді вперше заводить в Україну неросійську нафту, з іншого – лишались сумніви, яку позицію займе "Приват". Тобто вибере варіант, щоб і самим заробити, і щоб зробити добре державі, чи піде класичним шляхом: заробити тільки собі. "Час мине – побачимо",- як правило закінчували вони свої роздуми. Час пройшов. Можна дивитись.

"Одеса-Броди"-2008. Плюси від Президента

Попрощавшись минулого року із бойко-клюєвським ТЕКом, Україна знову повернула обличчя до Азербайджану. І знову домовилась.

Не будемо зараз дискутувати з можливими коментарями на кшталт "Нафти нема і не буде. Азербайджан не може заповнити навіть джейханську трубу і т.д.". Цю тему перенесемо на інший текст. Занадто вже багато тут додаткових фактів: і логіка контрактів, і політична складова, і цінова політика…

У кожному випадку можливість потрапляння 8 млн. тон нафти в Україну з тих 40, які добуває Азербайджан – цілком імовірна.

Отож, здавалось, що цього року Україна зробила нарешті все, що треба. Для того, аби перерахувати плюси, скористаємось логікою Секретаріату Президента і "Привату":

- Україна диверсифіковує енергопостачання;

- Україна показує Європі, що вона нарешті готова до співпраці;

- Наплив нафти зіб’є ціни на бензин;

- Робітники західноукраїнських НПЗ матимуть роботу.

Більше плюсів не називали. Одразу зазначимо, що третій пункт виглядає якщо не насмішкою, то принаймні сумнівно. Західноукраїнські заводи "Привату" зі своєю нікчемною глибиною переробки мали би отримувати нафту за безцінь, щоби залити Україну конкурентним бензином.

Хоча, звичайно, схему можна знайти і тут. Для прикладу, виробити багато свого бензину – дорогого і неякісного, а потім пролобіювати заборону на імпортний – дешевший і кращий. Тільки за таку "підтримку вітчизняного виробника" треба якщо не вбивати, то принаймні садити.

Щодо інших плюсів. Вони, безумовно, існують. Однак є й декілька мінусів, один з яких видно неозброєним оком. Перші ніж до них перейти, одним реченням нагадаємо, що ж було запропоновано зробити з "Одесою-Броди".

Група "Приват" в особі офшорної "Milbert Ventures Inc" (Віргінські острови) запропонувала взяти в оренду нафтопровід "Одеса-Броди" на два роки. Для того, щоби перекачувати щороку 5 млн.т нафти на Надвірну і Дрогобич, а ще 3 млн. т – в Європу.

Платити збиралась $68,4 млн в рік. Саме така цифра з’являлась у пресі.

Цифра схожа на правду, оскільки в проекті договору на 5млн.т, які Ігор Палиця показав журналістам, фігурувала сума збиралась $41,8 млн. Правда, на конкретизуючі запитання proUA відповів більш туманно: "В угоді передбачена рівно та сума, яку має отримати Укртранснафта цього року за транспортування в реверсному режимі. Тобто переключення нафтопроводу в аверс ні на копійку не зменшить надходження в державний бюджет".

Про гроші поговоримо згодом, після інших мінусів.

Мінуси від Кабміну

Кабінет Міністрів спершу тримав паузу. Обмежившись гучним звинуваченням про "Росукренерго-3". Однак згодом вустами міністра палива і енергетики Юрія Продана врешті назвав свої претензії:

- немає гарантії наявності каспійської нафти;

- існує ризик, що оренда трубопроводу буде ексклюзивною і надовго;

- проект не було узгоджено із "Сарматією".

За доброю українською традицією, деталей угоди чиновники вирішили теж не розкривати. Тобто пересічний українець, слухаючи Кабмін, мусить вірити, що "там щось не так", слухаючи СП — "там все прекрасно". Нагадаємо — це стосовно договору, який кардинально впливає на життя всієї країни. Про дрібніші оборудки громадяни найчастіше не дізнаються взагалі.

Всяка гласність має свою межу. Навіть Ігор Палиця, зробивши безпрецедентний крок і показавши договір на 5 млн. т., усе ж таки вирішив другий документ ( на 3 млн.т експорту) залишити в таємниці. Подібна доля спіткала і десять Додатків до першого Договору.

Відповідно у журналістів народились сумніви, а подекуди й підозри. Якими просто не важко не поділитись.

Сумніви від журналістів

Сумнів перший. Навіщо ховають власників офшору?

Про Віргінський "Milbert Ventures" функціонери СП і "Привату" говорять як про дівочу цноту перед весіллям. Ніби всі розуміють, що ця деталь свята є важливою, але привселюдно обговорювати ТАКЕ – якось воно не по-людськи.

Уповноважений Президента України Богдан Соколовський висловився, скажімо, так: "Хто є власником, нас по-перше, не сильно цікавить, а по-друге, ну, нема права довідуватись, хто є власником компанії. Важливо, щоб компанія працювала в рамках норм".

Голова правління НПК "Галичина" Олександр Лазорко: "це відома трейдерська нафтова компанія, і чому до неї можуть виникати питання?"

І тільки Ігор Палиця сказав трохи впевненіше, хоча і не без словесного виверту:

"Напевно, вона має відношення до групи Приват. А що поганого в тому, що українська компанія яка має гроші, готова вкласти ці гроші в Україні? Вона не виводить на Кіпр свої гроші, як деякі інші компанії, вона пропонує свої послуги тут, в Україні, для українців". Шкода, що народний депутат не уточнив, чи він вимовив "напевно", чи "напевне". У кожному випадку, так виглядає, що принаймні на сьогодні "Milbert Ventures" є власністю "Привата". Навіть рахунок там свій тримає.

Виникає банальне питання, чому не сказати відверто, що офшор належить "Привату", як, зрештою, і багато інших

Чи не тому, що за допомогою офшора дуже легко змінити власника, а відповідно і орендаря трубопроводу? Без зайвих заяв у пресі, без складнощів з утворенням чогось на кшталт "Milbert Ventures-Nadvirnyanska", etc.

Сумнів другий. Скільки нафти дійде до західноукраїнських НПЗ?

Сумнів виглядає достатньо глибинно. По-перше, такої кількості нафти ці заводи ще не переробляли. По-друге, якщо НПЗ заллються під зав’язку каспійською нафтою, то куди подінеться українська? Найімовірніше, на Кременчуг. А якщо "Приват" втратить там контроль?

Тоді залишається лише один шлях: на Захід. До речі, Договір на постачання нафти складено так, що "Приват" може використовувати нафту як завгодно.

По-перше, в Договорі на 5 млн. т вказано чогось аж чотири маршрути: два на НПЗ,а два – на кордон. По-друге, "Вказані в цьому пункті обсяги можуть бути перерозподілені між Замовниками…"

Тобто у орендаря трубопроводу є всі юридичні можливості весь об’єм нафти перекачувати на експорт. Зрозуміло, що в такому разі поляки, чехи чи білоруси (Соколовський натякав про Мозир) будуть вести переговори не з українською державою, а з "Milbert Ventures" — реальним контролером "Одеси-Броди".

Сумнів третій. На який час "Приват" бере трубу в оренду?

Усі представники СП-"Привату" переконують, що лише на два роки і без жодних преференцій.

Цитата Соколовського: "Може Milbert і хотіло якісь ексклюзивні права, але хотіти можна, отримати – ні".

А ось пункт з Договору: "Замовник має першочергове (перед третіми особами) право на пролонгацію даного договору. У разі надання третіми особами кращих умов, ніж ті, що визначені даним договором, Виконавець (Укртранснафта- "proUA") має право після закінчення терміну дії даного договору укладати такі договори з третіми особами на таких умовах лише після надання письмової відмови Замовника ( Привату- "proUA") від пролонгації даного договору на умовах, що були запропоновані третіми особами Виконавцю".

Людською мовою це означає, що "Приват" може управляти трубою рівно стільки, скільки забажає.

Сумнів четвертий. Чи достатньо грошей за оренду?

Від січня 2004-го до кінця 2007-го ТНК-ВР прокачала трохи більше 19 млн.тон, заплативши $205 млн. Тобто приблизно в пропорції: "1млн.тон нафти – 10 млн. доларів".

Варто нагадати, що попри зобов’язання росіян повністю заповнювати трубу (9 млн.тон річно) таке чудо сталось лише минулого року. Та й те "з нюансом". За даними керівника енергетичних програм Центру "Номос" Михайла Гончара , такі обсяги прокачки були зумовлені тим, що росіянам різко знизили ціну на транспортування.

"Протягом 2004-2006 років нафтопровід не дотягував навіть до рівня мінімальної рентабельності – прокачувалось лише кілька мільйонів тон нафти в рік замість обіцяних дев’яти. Лише в 2007-ому прокачали таку кількість, але по заниженому вдвоє тарифу. На початку цього року обсяги впали, оскільки російська "Транснефть" підняла тариф своєю територією".

Отож, рахуємо. По-перше, "Приват" пропонує трохи менше грошей, аніж росіяни. Бо якщо взяти алгоритм "1-10", то за перекачку 8 млн. тон треба було би заплатити не 68 ,а близько 80 мільйонів доларів.

По-друге, як і з кожною українською трубою — тарифи для росіян є "добросусідськими". Якщо станеться так, що нафту купуватиме, скажімо, Чехія, то, ясна річ — тарифи зростуть. Європа все-таки. Однак дельти від зростання Українська держава не побачить. Ціна оренди зафіксована. Надлишком зможуть втішатись лише хлопці з Британських Віргінських островів.

Окрім цих кількох сумнівів є ще низка інших. А крім того існує ще й одне переконання. З негативним, на жаль, претекстом.

Незрозумілий партнер

Мусимо зайвий раз нагадати, що переговори з Азербайджаном про нафту вів не "Приват", а українська влада. Часто у вигляді особисто Віктора Ющенка. Протягом трьох останніх років.

На подібно високому рівні провадились переговори з можливими покупцями у Європі.

Тобто ланцюг "покупець-продавець" був створений за рахунок держресурсів, а відтак, даруйте за пишне слово, за рахунок платників податків. Саму трубу теж не віргінські робітники прокладали.

І от після того, як було зроблено практично все, щоб розвернути нафтовий потік – усі ці напрацювання були подаровані офшору.

Якщо виходити з такої парадигми, то з таким самим успіхом можна віддати в оренду газотранспортну магістраль.

Беремо фірму з офшору, укладаємо на два роки оренду ГТС, ціна оренди – рівно стільки, скільки платить Росія на даному етапі (по1.7). А далі продаємо транзитні послуги по 9.3. Держава мала би бути задоволена: за трубою хтось доглядає, гроші платить, людей не звільняє.

З ГТС така схема виглядає абсурдною, з "Одесою-Бродами" чомусь –ні.

"proUA" запитав принагідно Ігоря Палицю, навіщо було вводити приватну компанію? Тобто чому транспортуванням нафти не зайнялась сама "Укртранснафта"?

Відповідь була такою: "Чому не зробила держава? Я теж вважаю, що це повинна робити держава. Але вона цього не робить.".

І далі: " Вона (Milbert-proUA) сюди була вписана на прохання Укртранснафти. Тому що Укртранснафта захотіла, щоб іноземна компанія надала гарантії банків першої величини про фінансування . І вона туди була задіяна."

Десь трохи західніше України представники "Укртранснафти" вже би ходили через день на допити, відповідаючи на банальне: "Хто вам дав рекомендації до таких дій?", "Хто познайомив вас із представниками офшору" і т.д.

У нас, зрозуміло – навпаки: Рада Нацбезпеки рекомендує уряду одуматись і до 1 вересня підписати Договори.

Що робити?

Припустимо оптимістичне: в Україні ще лишились урядовці, які дбають про державний інтерес. Що їм робити?

Завдання не таке легке, як може здатись на перший погляд. Домовленості про нафту – в руках Президента. А він цілком може сказати: хочете самі транспортувати нафту за кордон – їдьте домовлятись до Алієва. Уряд не домовиться. Не та хвиля стосунків.

Безумовно, фраза "Або "Приват" — або реверс" виглядає як шантаж, але хто би на такі дрібниці звертав увагу?

Виборсатись з патової ситуації, як не дивно, може лише відкритість уряду перед суспільством.

Переговори "у тісному колі", у новітній українській історії, часто-густо закінчувались здачею національних інтересів. Відтак урядовцям потрібно залучити в свої союзники пересічних громадян.

Пробуйте спрогнозувати, як ці громадяни відреагували би на таку заяву: "Уряд цілковито підтримує прагнення Віктора Ющенка диверсифікувати поставки нафти в Україну. Однак просить Президента розглянути можливість транспортування нафтопродуктів державною структурою у рамках угод з європейськими споживачами …і т.д. і т.п."?.

Гадається, що "пересічні" підтримали б таку думку. І з нетерпінням би очікували реакції Президента. Конкретної відповіді, а не туманних фраз про загальне добро.

Не потрібно викладати неймовірні комерційні тонкощі, тим паче таємниці. Однак "Одеса-Броди" — це не продаж кіоску. Це річ, якою нас змушували гордитись протягом останніх 10 років. А якщо національну гордість вирішено віддати в оренду – то хотілося би принаймні знати, хто до цього приклався найбільше. Щоби мати, що згадати, коли нарешті прийде час…



Читайте Comments.ua в Google News
Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.
comments

Обсуждения

comments

Новости партнеров


Новости

?>
Подписывайтесь на уведомления, чтобы быть в курсе последних новостей!