Шоу Московського книжкового ярмарку

Щоби відчути, чим відрізняється Книжковий форум від Великого книжкового магазину достатньо порівняти дві події: 21-шу Московську Міжнародну книжкова виставку-ярмарок і 15-тий Форум видавців у Львові. Тому що українська і російська книговидавнича справи – це справді два світи, дві системи.

Ставлення

Московський ярмарок проходив на території ВДНГ. Два двоповерхових та окремий, 58-й павільйон, під нашим національним прапором. Там таборилися українські стенди. Інфраструктура: шашлики, печена картопля, пиво та інший алкоголь, включно з суздальською медовухою, кава, шаурма, хачапурі. Обсяги останнього — майже такі самі, як книжкових яток. Окремий павільйон для дітей, атракціони. Територія дозволяє.

Львівський Форум традиційно пройшов у Палаці мистецтв. Три поверхи, щільно забиті стендами, яких однаково не вистачає: "забивати місце" треба задовго до початку. Для гостей, у тому числі – з Росії, окремих залів чи приміщень не передбачено.

До речі, про іншу їжу, крім духовної. На Форумі поїсти особливо нема де. Цих зручностей не помічають відвідувачі, які зазвичай приходять сюди по харч іншого ґатунку. Натомість учасники перебиваються Бог зна звідки принесеними бутербродами. Є якісь спеціальні заходи для дітей, та їх небагато. Бо, знову ж таки, Палац мистецтв уже тісний для мистецько-торгової акції такого масштабу. Відтак митці розповзаються по центру Львова, далі від книжок, причому — в не дуже вигідні для проведення мистецько-просвітницької роботи місця.

Асортимент

Складається таке враження, що Україна має величезні обсяги юридичної, економічної, політичної, сільськогосподарської, медичної та іншої спеціалізованої літератури. Львівський Форум та інші книжкові виставки яскраво свідчать: такого товару створився реальний надлишок.

Тим часом у Росії на міжнародному ярмарку вся спеціалізована література займає близько 20-25 відсотків асортименту.

В Україні книговидавнича справа – в жодному разі не індустрія розваг. А там, де немає літературної основи, де не пишуть і не читають про своє життя, автоматично відпадає потреба в існуванні ще однієї галузі – національного кіновиробництва. Тому Росія і має сформовану ідеологію, нехай вона нам і не подобається: сусіди читають "прочотні книжки" (так це називають в деяких українських селах) в потрібній кількості. А ми -про Голодомор, Крути, Батурин, Чорнобиль, репресії вояків УПА, тобто – про трагедії, а не про перемоги.

Табачник і Драч

Коли Росія майструє шоу, вона додумує все до деталей. Зайвий раз це підтвердило перебування на одному форумі двох антиподів: Драча і Табачника.

Народний депутат від ПР, колишній керівник Адміністрації Кучми та історик-оратор Дмитро Табачник в якості письменника виступив на Московському ярмарку, а Львівський форум продинамив. Те ж саме зробив екс-поет та екс-політик Іван Федорович Драч. "Біло-блакитний" Табачник і "помаранчевий" Драч цілком мирно існували в українському павільйоні. Хоча в Україні вони ніби антагоністи… Отже, це або не так, або Росія всіх рівняє.

Про Табачника говорю тут окремо тому, що презентацією збірки його статей "Утиный суп по-украински" розпочався другий день виставки і, фактично, робота українського павільйону. Бурхливих дискусій вона не викликала.

Офіційна українська делегація сприйняла думки Табачника про те, що в нас тут фашизм, як даність. А приймаюча сторона аплодувала українському політику. Який у павільйоні, до створення якого брала участь держава,пропагував відверто антиукраїнські ідеї. При тому, що в Україні свобода слова більша, ніж у Росії, це визнають навіть самі громадяни сусідньої держави, Табачник ризикнув широко – і з величезним комерційним успіхом! – представити свій "суп" у екзилі.

Іван Федорович Драч, якого керівник Федерального агентства Росії з культури та кінематографії, наш земляк Михайло Швидкой, особисто запросив приїхати з окремими читаннями, погодився, чим потішив Швидкого. Михайло Юхимович особисто озвучив свою радість від того, що "зірка українських шестидесятників", мало не головний український ліберал і взагалі "наше все" Драч погодився приїхати і почитати вірші. А саме "наше все" мовчало в присутності Табачника. Тим самим погоджуючись із усім, що він говорить.

Загалом непрямою, але часом – досить відвертою — агітацією Табачника за проросійські постулати своєї рідної партії, які почасти прописані в текстах "Утиного супа…", перейнявся лише Валерій Семененко – співголова Об’єднання українців у Росії. Але його обурення не мало жодної конкретики, крім явно помилкового судження про українське друковане слово. На думку нашого земляка, в Україні його зараз просто нема, кругом російськомовна порнографія. Цим єдиний опонент Табачника поставив себе у незручне становище: гості з "великої" України йому аргументовано заперечили.

Хоча ці самі гості мовчки слухали про "диктатуру Галичини" і навіть аплодували. Потім хтось навіть дякував Табачнику за своєчасні думки.

Звісно, думка Табачника про те, що нинішня влада погана, диктаторська і дурна, має право на існування. Більше того, з частиною тезисів Табачника сьогодні в Україні багато хто згоден. Але ретлянслятор трохи не той...

Мабуть, ці міркування рухали і Драчем: для чого нам виносити чвари через кордон. Краще промовчати. Але, повернувшись, він ніде (!) і ніяк (!) не виступив проти поведінки Табачника на Московській книжковій виставці. А нагода така була: поїхати на львівський Форум, де його, як я особисто переконався, цінують.

І це означає наступне: ані книга, ані найбільша книжкова подія в Україні не несе в наші маси нічого, крім можливості купити ту ж саму книжку дешевше, ніж у магазині. Тоді як в Росії навіть продаж книжок перетворюється на маленькі локальні шоу за участю авторів та видавців.