УКРАИНА

материалы по теме:

Власть

Соборність без симбіозу

0

Коли якийсь з регіонів намагається накинути Україні свою ідентичність, то це має здебільшого негативні наслідки.

22 січня 1919 р. на Софійському майдані було урочисто проголошено возз’єднання Західноукраїнської народної республіки та Української народної республіки. Днем раніше Всенародні збори в закарпатському Хусті виголосили рішення про входження Закарпаття до складу України. Хоча реального об’єднання східної та західної України тоді не відбулося, ця подія мала неабияке значення.

Адже століттями роз’єднані українці об’єдналися з власної ініціативи.

І резонанс від цього був дуже великий. Скажімо, лідер білогвардійського руху на півдні Росії генерал Антон Денікін з обуренням згадував, як офіційне видання уряду Кубанської республіки “по поводу акта воссоединения Галиции с Украиной с пафосом восклицает: «Прекрасная сестра замученного брата-кубанца возвратилась к своей горячо любимой матери-Украине»”.

Зазначимо, що в ті буремні роки Українські схід та захід жили кожен своїм життям. Їхні взаємини складалися не завжди вдало. Проте прості українці активно допомагали одне одному: галицькі січові стрільці боронили Київ від більшовиків, а східноукраїнські добровольці – Львів від поляків.

Справжнє об’єднання Східної та Західної України відбулося вже після Другої світової війни. Про причини того, чому українські Схід та Захід не в захваті одне від одного можна говорити багато і довго. Зауважимо лише, що боротьбу проти повстанського руху у західній Україні Москва провадила у значній мірі руками східних українців. І це мало неабиякі наслідки для роздмухування антагонізму між східняками та галичанами.

Один народ – різні світи

Проте, українці далеко не унікальні в тому, що мешканці різних регіонів сприймають одне одного недоброзичливо. В Європі такі держави не виняток. І тут йдеться не лише про багатонаціональні Іспанію чи Бельгію. Подекуди таким чином складається ситуація і в державах, де, які в Україні, є одна титульна нація. Скажімо, Італія, об’єднання якої завершилося ще у 1870 р., досі лишається розділеною на північ і південь, які дивляться одне на одного приблизно так само – як Донбас на Галичину.

В цьому плані доволі цікавими є спогади Еудженіо Корті – офіцера 8-ї італійської армії, яка в взимку 1942-1943 рр. була розгромлена на Дону. Оповідаючи про ті події, він весь час зауважує, що всілякий безлад, паніку і мародерство чинили саме вихідці з півдня. Один з епізодів просто вражає. Корті описує, як вздовж шляху відступу на снігу сиділи знесилені та поранені італійські вояки, а двоє сицілійців проїздили повз на санях, навантажених мародерською здобиччю. Він зупинив їх і наказав, викинувши награбоване, завантажити поранених. Ті відмовилися. Коли офіцер спробував сам розвантажити сані, то один з солдатів його відштовхнув! Тоді Корті взявся за кобуру з пістолетом, але в підсумку так і не застрелив південців “про що в подальшому неодноразово пожалкував

Зауважмо: цей італієць упродовж всього трагічного оповідання не пожалкував, що не вбив ворога чи то союзника-німця (взаємини з якими складалися доволі неоднозначно). Він жалкує що не вбив двох співвітчизників-південців, проявив слабкість!

До речі, в італійців теж впродовж останніх десятиліть набуває популярності ідея про сепарацію розвиненої півночі від півдня. Проте, численні виборчі кампанії так і не призвели до розпаду країни.

Очевидно, італійський досвід співжиття півдня та півночі заслуговує на увагу українських адептів соборності. Він легше надається до вивчення ще й тому, що багато українців поїхало до Італії шукати кращої долі – тож, можуть споглядати за вирішенням (чи поглибленням) цієї проблеми зблизька.

Регіони України: домінування чи симбіоз

Автор цих рядків сімнадцять років прожив у Сумах, вісім – у Львові, і ось уже восьмий рік, як мешкає у Києві. За цей час я дійшов до одного висновку, що було би погано, якби якийсь регіон мав визначальний вплив на ситуацію в Україні.

Натомість всю сучасну історію України до певної міри можна розглядати через призму накидання на всю країну панування одного регіону.

Від 1998 р. мені доводиться чути нарікання галичан щодо того, що в 1991-1992 рр. вони втратили свій шанс очолити державу, яка б під їх керівництвом була б незрівнянно кращою. Бо, мовляв, галичани більші європейці, ніж будь-хто інший з українців. Як на мене, то сорок років Совдепу вплинули на менталітет галичан не менше ніж півтора століття австрійського панування.

Галичан обурює, коли одесити встановлюють пам’ятник Катерині ІІ, але самі при цьому носяться з ідеєю встановлення пам’ятника Францу-Йосифу (між іншим, у Чернівцях вже встановили – навіть тоді ще спікер Яценюк завітав). І нічого, що Галичина за цього імператора була однією з найдепресивніших провінцій Австро-Угорщини (чого не скажеш за підросійську Україну). Зрештою, тут є про що сперечатися. І на цей аргумент можна знайти багато адекватних контраргументів.

Але справа, передусім, в іншому. Коли якийсь з регіонів намагається накинути Україні свою ідентичність, то це має здебільшого негативні наслідки.

Показово, що президентство Віктора Януковича сприйняли саме як експансію Донбасу (між іншим, цікаво відзначити, що експансію цього регіону в українських масштабах передрікав ще в 1930-ті роки український геополітик Юрій Липа). І попри те, що антиющенківська пропаганда намагалася прищепити йому галичанську ідентичність – цього не сталося. Східняку Ющенку вдалося уникнути регіональної прив’язки, а Януковичу – ні.

Інша справа, що супротивники Януковича надмірно і невиправдано демонізували Донбас, а потім ще й картинно обурювалися бажанням донеччан сепаруватися. А чого ми ще чекали після дурацьких наклейок на кшталт “Не мочись в подъезде – ты же не донецкий”?! Загалом, проблема соборності в тому, що політики здебільшого експлуатують регіональні відмінності, ніж намагаються їх формувати. Але на те вони й політики, а не історичні особистості.

В доволі цікавій праці “Галичанство” (1956 р.) маловідомий, але доволі цікавий український мислитель Микола Шлемкевич подає дуже цікаву думку:

раціональне галичанство має доповнювати та організовувати буйний махновський схід, але в жодному разі не домінувати над ним. “Оригінальна культура може вирости з неспожитих душевних багатств українського Сходу, - зазначає Шлемкевич (сам родом з Галичини). - В цьому відношенні мале і менше плідне галичанство не має особливих перспектив. Тому підривання і нищення душевних потенцій, інакше повне “огаличанювання” Східної України – це явища для української будучини шкідливі”.

Очевидно, ця думка не може бути істинною в останній інстанції. Але українським керманичам варто задуматися над тим аби збагачувати українську соборність додатковим змістом.

Читайте новости Comments.UA в социальных сетях facebook и twitter.

Источник: Дмитро Шурхало, Радіо «Свобода», для «proUA»

Теги:

Версия для печати
21166
Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Партнеры портала

Price.ua - сервис сравнения цен в Украине
властьвласть деньги деньги стиль жизнистиль жизни hi-tech hi-tech спорт спорт мир мир общество общество здоровье здоровье звезды звезды
Архив Экспорт О проекте/Контакт Информатор

Нажмите «Нравится»,
чтобы читать «Комментарии» в Facebook!

Спасибо, я уже с вами.

   © «Комментарии:», 2016

Яндекс.Метрика Система Orphus