Про що написала в мемуарах баба Параска?

Здаю інформацію: українські видавці можуть займати чергу до баби Параски всея України, в миру — Парасковії Василівни Королюк. Герой України, виявляється, вже написала мемуари, про що обмовилася журналістам після свого виходу з лікарні в Феофанії. Лиш тепер шукає за видавцем, котрий фінансово ризикне, видавши її життєпис. Тим більше, привід хороший: цього року бабці виповнюється 70 років.

Активна стара в грудні встряла в якийсь конфлікт, у який втрутилися працівники Державної служби охорони. В результаті Параска Василівна потрапила під роздачу, і стараннями українських політиків від "Нашої України", членом якої бабця є, опинилася в Феофанії майже на два місяці. Там вона писала вірші і придумала свій власний план виходу з кризи: позичити гроші в наших мільярдерів, аби не позичатися за кордоном. Своїм ніби віддавати легше. Або, за українською звичкою, можна не віддати: свої, все ж таки, порятунок від кризи – він і для мільярдерів порятунок. Та оскільки така схема прийшла в її голову тільки тепер, до загального тексту мемуарів вона навряд чи ввійде. Хіба баба Параска допише…

Станом на сьогодні Парасковія Василівна вже не вважає Януковича бандитом, а з Ахмедовим навіть цілувалася, просила в нього принагідно грошей і каже: Рінат обіцяв, лиш хай вона в Донецьк приїде. Проте до своїх головних "дітей" — Віті та Юлі – вона так само не охолола.

Поки що нема нікого, хто б мав можливість та право оприлюднити хоча б фрагменти мемуарів баби Параски. Але кожен з нас уже може біль-менш точно сказати, про що хоче в тих мемуарах прочитати. Адже баба Параска – не просто головна пенсіонерка України. ЇЇ знає чи не кожен з нас, хоча знайомий з нею мало хто і по телевізору бабцю показують не часто. Ось лише кілька розділів чи бодай абзаців, які в мемуарах або можуть бути, або – повинні бути.

До своєї ганьби, я не знаю, чим так уславилася баба Параска Королюк. Ну, стояла на Майдані в 2004-му році. Так там багато хто стояв. І не кожен мемуари пише, навпаки – комусь сьогодні за себе самого трошки соромно чи принаймні ніяково: кому повірили… Таким чином, баба Параска виникла якось, раптом, сама собою, ніби так треба. І ось не минуло й півроку після Майдану, як Параска Василівна під супроводом телекамери каналу НТН ексклюзивно намагається помирити "синочка Вітю" і "дочечку Юлю", коли президент і прем’єр вперше після переможної для них зими-2005 побили горщики. Журналісти організували ексклюзив з професійним цинізмом: вирахували, коли ані Ющенка, ані Тимошенко в Києві точно не буде, завезли в столицю бабу Параску, причому, кажуть, зняли її просто з городу, і кілька днів фільмували, як старенька атакує Адміністрацію та Кабмін, намагаючись добитися до "дітей". З рештою, героїнею Майдану зайнялася тодішній речник президента Ірина Геращенко – повела стару на шопінг і купила їй блакитний костюм.

У цьому ж костюмі баба Параска вже за деякий час вишивала по телевізору, в якомусь шоу гумористки Клари Новикової. Здається, вона разом із артисткою співала. Точно не пам’ятаю: дивився програму в запису, їдучи в "Столичному експресі" з Харкова до Києва і слухав ліниві коментарі інших пасажирів про зміцнення позицій маразму.

Наступні згадки про Параску Королюк – її прийняли в "Нашу Україну", та депутатом не обрали. Вона почала скаржитися на всі боки: і там її ображають, і сям її кривдять, і до Віті не пускають, і сусіди в рідній Дорогичівці заздрять, проходу не дають. Раніше ходили з цидулками, аби президенту особисто передала. Тепер сичать: для себе так усе зробила, а людям – зась…

Далі я став свідком того, як депутат від НУНС Ольга Герасим’юк роздратовано запитувала в тих, хто охороняв периметр мітингу на Софіївській площі влітку 2007 року, коли почалися дострокові перевибори: "Боже, хто її пустив сюди? Ну просили ж!" Йшлося, звісно, про бабу Параску: мало не приступом взявши охорону, вона пробилася крізь журналістів, яким давав інтерв’ю Юрій Луценко, і почала на щось йому скаржитися. При цьому запевняла очільника "Народної Самооборони" — вона, "нашоукраїнка", поважає "оборонців" і готова тут же виступати з ними в похід. Заявивши Луценку принагідно: "Ти моя третя дитина!". Малося на увазі – Вітя, Юля і молодшенький Юрчик… Нарешті, коли пенсіонерку делікатно відвели вбік, вона спробувала вирватися і схопити Луценка за лікоть. Не дали.

На честь Парасковії Королюк названа гумористична газета "Параска-інфо", чим не може хвалитися в Україні жоден друкований орган, Інтернет-портал чи громадський рух. Навіть чогось типу "Янукович-інфо" нема, хоча персонаж, погодьтеся, не менш вартий уваги. Між іншим, не так давно зміст "Параски-інфо" розглядала Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі і винесла вердикт: суспільній моралі "Параска-інфо" не шкодить. Цензуру газета пройшла.

Нарешті, найсвіжіший спогад: пенсіонерка зайшла в маршрутку на Грушевського, про щось запитала водія, той, очевидно, відмовив, бо у відповідь почулося: "А ти знаєш, хто я така?" Водій відповів: "Ні", а коли старенька печально вийшла і пішла до іншої маршрутки, сказав сам собі: "Подумаєш, баба Параска".

Навряд чи з цього явища треба сміятися. Бо, якщо розібратися, оті самі "діти", про яких постійно всує говорить Парасковія Королюк, зіпсували літній людині решту життя, дай їй Бог здоров’я та ще кілька десятків літ. Бо так званим переможцям чотири роки тому потрібно було якомога більше символів перемоги. Пенсіонерка з Тернопільщини стала одним із них. Тільки названі діти потім пальцем об палець не вдарили, аби символ патріотизму не перетворився на посміховисько.

Мемуари Параски Королюк, напевне, досить цікаве чтиво. Хоча б тому, що сама бабця – явище для українського інформаційного простору унікальне й неповторне. Комерційного успіху ця книга, напевне, не матиме. Та знаковим явищем стане, можете не сумніватися. Адже вона доповнить і без того строкату картину суто українського абсурду, в якому ми з вами живемо. Стане, без перебільшення, цікавим артефактом новітньої українською доби. Бо саме в цю добу життя пересічної галицької пенсіонерки почало бути навіть занадто строкатим і цікавим.