Інвалідам вхід заборонено!

Влада дуже красиво й інколи навіть щемливо декларує захист прав інвалідів. Установи та організації обладнують пандусами. У районах і містах упроваджуються "соціальні таксі". Пільговикам помпезно роздаються квартири й автомобілі – з перерізанням червоних стрічок, дружніми поплескуваннями по спинах і теплими посмішками.

"Кіровоград.proUA.com" заглянув за лаштунки. У реальності все виглядає не так привабливо. На пандуси без сторонньої допомоги чи спеціальної альпіністської підготовки "візочникам" не вибратися, "соціальні таксі" їздять лише на папері, а у черзі на авто чи помешкання можна простояти років двадцять.

– Офіційна статистика стверджує, що проблеми доступу людей з обмеженими фізичними можливостями до громадських приміщень в Україні ліквідовано на 94 відсотки, – каже голова Кіровоградської обласної організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України" Сергій Подорожний. – Це неправда. Кіровоград на 90 відсотків – недоступний.

Як приклад Подорожний наводить Кіровоградське управління ДАІ.

– Перед новорічними святами інвалід другої групи залишив свій автомобіль біля входу в гастроном, за два метри від пішохідного переходу, – розповідає він. – За що і був оштрафований. Про це він дізнався із повідомлення, яке прийшло у конверті без фотокартки і протоколу. Людина попхалася на вулицю Габдрахманова, але у приміщення потрапити не змогла: там замість пандуса приварені два тонких швелери.

Більшість "американських гірок" перед входами до різноманітних установ Кіровоградщини, за словами Подорожного, треба ліквідовувати і встановлювати заново.

Ще одна проблема, відзначає голова обласної організації інвалідів, – перевезення пільгових категорій пасажирів, – і показує листа від мешканки Знам’янського району Надії Бойко.

– 19 січня 2009 року я сіла в автобус по маршруту Знам’янка – Іванківці, – пише жінка. – Водій – Білоус Юрій – не хотів мене брати, бо я сказала, що в мене є пільга, я інвалід першої групи по зору. Він брутально кричав, обзивав мене, аж поки я не вийшла на моїй зупинці, і сказав, щоб я ніколи не підходила до автобуса, бо він мене возити не буде.

Водій має гарну зорову пам’ять і своє слово тримає – тепер він просто не зупиняється на зупинці, де стоїть Надія Бойко.

До інвалідів ставляться як до людей 3 чи 5 сорту – і в цьому корінь усіх негараздів, впевнений Сергій Подорожний. Такої ж думки – його колега, голова Кіровоградської міської організації інвалідів "Сила духу" Олександр Перевєрзєв.

– Мені одного разу сором’язливо запропонували в одній установі: зайдете з чорного входу, – говорить Перевєрзєв. – Я не хочу заходити з чорного входу. Я – така ж людина, як і всі.

Ще одна яскрава ілюстрація справжнього ставлення держави до людей із обмеженими фізичними можливостями – необхідність двічі на рік проходити медичну комісію. За власний кошт.

– Перекомісію мають проходити навіть ті, у кого явні ознаки інвалідності, – саркастично всміхається Перевєрзєв. – Немає ніг у когось – він двічі на рік повинен це доводити. Причому за свій рахунок. Чому це не оплачує держава?

На думку Перевєрзєва, справжні досягнення у дотриманні законів про інвалідів на Кіровоградщині можна перерахувати на пальцях однієї руки.

– Це пандус біля входу у бібліотеку Чижевського, – перелічує він. – Там просто розкішний пандус, з дотриманням усіх стандартів. Центр зайнятості у Кіровограді на Маланюка, обласна філармонія. Решта – і говорити немає про що. Ну, ще добре, що нарешті в обласному центрі запрацювало "Соціальне таксі" – поки на території лише Кіровського району, але і це позитивний момент. Два тролейбуси у Кіровограді обладнано підйомниками... Напевно, все…

Про піклування і невсипну турботу влади про інвалідів свідчать і численні листи до громадських організацій інвалідів, що їх переглянув сьогодні "Кіровоград.proUA.com".

Ганна Семененко, Кіровоград, інвалід третьої групи. Протягом року не може отримати у поліклініці довідку про необхідність проходження курсу лікування у санаторії.

Тетяна Селіванова, Кіровоград, інвалід першої групи. Жінка стверджує, що вона стала інвалідом через помилку лікарів.

Людмила Гоцул, Кіровоград, інвалід дитинства. Просить Подорожного посприяти у тому, щоб їй не доводилося двічі на рік проходити перекомісію.

Інна Пономаренко, Кіровоград. Пише, що спочатку отримала першу групу інвалідності, а потім її зняли. Медики вирішили, що поставили неправильний діагноз.

Крістіна Приходько, Кіровоград, інвалід другої групи. Має вищу освіту, але не може працевлаштуватися – роботодавці не поспішають брати на роботу інваліда.

Наталія Телєгіна, Кіровоград. Із жінки зняли групу.

Григорій Заніздра, Кіровоград, інвалід першої групи. Чоловік пише: "хотілося б не проходити перекомісію на групу і не доводити щоразу, що ноги не виросли".

Галина Кохан, Кіровоград, інвалід першої групи. 24 роки стоїть у черзі на одержання квартири.

Анатолій Підлужний, Олександрівка Маловисківського району. Закінчив курси професійної реабілітації інвалідів за фахом "взуттєвик із ремонту взуття". Тепер хоче працювати – але на роботу ніде не беруть.

Продовжувати можна ще довго, та чи варто. Час змінювати у філармонії, як говорив Жванецький.