Мамалига не стріляє

Кілька днів Кишинів трусило від акцій протестів опозиції проти результатів парламентських виборів у Молдові. Демонстранти вступали в сутички з поліцією, громили бутіки на головній вулиці Штефана Великого, підпалювали будинок президентури й захопили перший поверх парламенту. За різними оцінками в демонстрації в Кишиневі брали участь від 2,5 до 10 тис. осіб. Є поранені, сотні активістів затримано. Ініціатори безладів вимагали скасувати результати виборів. Але вже 8 квітня Воронін звернувся до нації, і молдавани зрозуміли хто в домі знову хазяїн. Як прокоментував ситуацію в країні один західний дипломат, "на жаль, мамалига не стріляє".

Влада зорієнтувалася досить швидко, ще у вівторок знайшовши винуватців безладів. Воронін звинуватив опозицію в спробі захоплення влади за допомогою ззовні. Розтиражували інформацію про те, що в погромах активну участь брала молодь, яка прибула з Румунії. У відповідь на це Кишинів увів візовий режим, відкликав свого посла в Бухаресті й оголосив румунського персоною нон ґрата. Однак із трохи сумбурної реакції і повної бездіяльності влади в понеділок можна припустити, що маніфестації стали для керівництва країни неприємним сюрпризом. Вибори визнали законними і такими, що відповідають міжнародним стандартам, не тільки російські спостерігачі, а й місія ОБСЄ. Тому опозиція, яка декларує орієнтацію на ліберальні й демократичні цінності, повинна була б прийняти їх підсумки. Однак вимоги переглянути їх почали лунати ще до оголошення остаточних результатів ЦВК (станом на середу підрахунок ще тривав).

Розпач опозиції можна зрозуміти. За попередніми даними, на парламентських виборах 5 квітня перемогла Партія комуністів, яка набрала біля 50% голосів. До парламенту також пройшли три праві опозиційні формування: Ліберальна й Ліберально-демократична партії (по 12,9 і 12,2% відповідно) та альянс "Наша Молдова" (9,8%). Однак кількість депутатських мандатів, отриманих кожною партією, ще уточнюватиметься за рахунок перерозподілу голосів, поданих виборцями за ті партії, які не пройшли до парламенту. За словами молдавського політолога Віорела Чіботару, уже зараз зрозуміло, що ПКРМ одержить від 61 до 63 депутатських мандатів (зі 101), чого достатньо, щоб обрати президентом комуніста. Хоча Воронін і не зможе бути головою Молдови, очолювана ним партія залишається головним діючим гравцем у державі. Сам Воронін через кілька тижнів іде у відставку, але збирається стати спікером парламенту. Опозиція, зі свого боку, вимагає, щоб він покинув країну.

Поки комуністи не говорять про своїх кандидатів на президентську посаду. Є кілька думок на цей рахунок, але все залежатиме від того, наскільки претенденти зможуть обіцяти самому Вороніну безпеку афілійованого з ним бізнесу. Серед претендентів називають нинішнього прем’єр-міністра РМ Зінаїду Гречану, міністрів Ігоря Додона й Володимира Цуркана. Кожен із них не тільки залежить особисто від Вороніна, а й вмонтований у партійну систему ПКРМ. Тому із приходом нового президента в РМ ситуація не зміниться.

У перемозі Компартії провідну роль зіграли внутрішні фактори. Зовнішні — активізація переговорів із Росією та ініціювання переговорів за новою згодою з ЄС — мали значення, але вони супроводжували успіх комуністів.

На думку експерта Олени Шеларь, перший внутрішній фактор — ПКРМ є єдиною політичною одиницею і партією, яка працює як партійна структура по всій території країни. І працює протягом усього політичного циклу — від виборів до виборів. Інші партії діють локально й "прокидаються" тільки напередодні виборчої кампанії. Не виправдалися експертні й попередні соціологічні опитування, які вказували на спад підтримки населенням Молдови політичного й соціально-економічного курсу Володимира Вороніна. Зате гостріше проступив контраст між провінцією і столицею, яка давно є оплотом опозиції.

Несподіванкою молдавських виборів стали майже 13% для Ліберальної партії, яку очолює амбіційний прорумунський молодий мер Кишинева — Дорін Кіртоаке. Фактично вона займе нішу радикальної опозиції до комуністів у парламенті. На відміну від християнських демократів Юрія Рошкі, які протягом 10 років були системною, ручною опозицією до Вороніна, ліберали Кіртоаке, створять сильний головний біль новій комуністичній адміністрації.

Водночас, за словами більшості спостерігачів, проходження до парламенту блоку Дмитра Брагіша ("Наша Молдова") і ліберальних демократів Філата, дає можливість команді Вороніна рекрутувати "конструктивну опозицію", яка при певній частці лояльності до їх економічних інтересів з боку президентури, підтримуватиме курс комуністів. Такий тандем може виявитися корисним для КПМ, особливо в контексті мінімізації наслідків кризи. Останнім часом уряд підвищував зарплати й пенсії, а молдавський нацбанк витрачав значні ресурси на підтримку курсу національної валюти. У результаті було витрачено біля 30% валютних резервів республіки. За словами голови Асоціації зовнішньої політики Молдавії Андрія Попова, "керівництво країни відклало прийняття непопулярних антикризових заходів, що лише ускладнило ситуацію. У влади не вистачить внутрішніх ресурсів, щоб залатати бюджетні діри, які утворилися після прийняття всіх популістських заходів. Виходить, доведеться позичати в Росії чи МВФ".

Однак усе це правильно лише в тому випадку, якщо Вороніну вдасться впоратися з нинішньою ситуацією. Після виборів керівництво Молдови одержало тільки одне привітання з перемогою — від президента РФ Дмитра Медведєва. А привітання російського президента, як показує український досвід, — не найкраща прикмета. Тим часом, кишинівські події — тривожний дзвінок і для Москви: вони свідчать про те, що процес втрати контролю над пострадянським простором Кремлю зупинити так і не вдалося. Росія нездатна запропонувати колишнім союзним республікам інтегративного проекту, поза рамками енергетики й оборони, і в Молдові ця нездатність може вилитися в переорієнтацію зовнішньополітичного курсу. Щоправда, при комуністах це навряд чи станеться.

У що можуть вилитися акції протесту, незрозуміло. Навіть якщо до їх організації причетна румунська сторона, ґрунт для них підготували в самій Молдові. Країна демонструє ознаки держави, яка не відбулася. У цих умовах вибір майбутнього в молоді небагатий: доля гастарбайтера в Росії з усіма витікаючими, чи працевлаштування в Румунії. Принципова різниця в тому, що остання — член Євросоюзу. І для багатьох саме ЄС є ознакою майбутнього, перспектив і благополучного життя. Тому Воронін мав рацію, заявляючи, що вимога перерахунку голосів — лише привід.

За матеріалами:"Комментарии", "Ежедневный журнал".