УКРАИНА

материалы по теме:

Власть

Від ненависті - до аніме і стрілялок

0

Післясмак по закінченню урочистостей з нагоди перемоги над одним із двох «абсолютних зол»

Німцям, котрі, як вважається, найбільше спричинилися до другої світової війни, зараз набагато легше морально, ніж жителям колишнього Радянського Союзу – країни, котра вважається країною-переможцем. Йдеться в даному випадку не про банальне «хто насправді переможець», коли полемісти порівнюють рівень життя в країнах.

Насправді річ у тому, що в країнах, які зазнали поразки (сюди ж можна поставити сателітів рейху - Японію і Італію), війна насправді закінчилася. Чому? Тому що там ніхто не намагається махати кулаками після бійки, витрачаючи сили на більш актуальні і життєві речі. Наприклад, на поповнення банківського рахунку. «Те, що було багато років тому, нас не стосується. У наших батьків і дідів було своє життя, а у нас - своє», - сказав мені днями мій німецький приятель, теж журналіст, дід якого загинув на східному фронті у сорок третьому.

У «переможців» якраз навпаки - війна триває. Війна інформаційна. Але оскільки фашистів під руками нема, за об’єкт атаки у нас правлять колишні червоні солдати або упівці, або просто симпатики протилежних сторін, на чиєму боці волею долі опинилися українці. На території Центральної Європи колишні комбатанти, попри неодноразові спроби влади їх помирити, в більшості своїй і досі дивляться один на одного немовби через приціл. До речі, не лише у нас. Український історик Ігор Іллюшин нещодавно повернувся з Польщі, де презентував свою книгу про українсько-польський конфлікт 1939-1947 років. Так розповідав, що йому доводилося виступати в таких аудиторіях, де в одному залі сиділи ветерани УПА і Армії Крайової. І було так, що не стільки книжка обговорювалася, скільки ці старі з’ясовували між собою стосунки, які не з’ясували сім десятків років тому. Тим же, до речі, закінчувалися в Україні спроби посадити за один стіл червоноармійців і бійців УПА

Добро би справа обмежувалася лише цими нещасними старими, але їхня ненависть передається і нам - не без допомоги пропаганди, байдуже з середини країни чи з-за її меж. І надія тут не на владу, а на те хіба, що з їхнім відходом у кращий світ, старі комбатанти заберуть із собою в могилу ту свою ненависть, щоб вона надалі не передавалася нащадкам. Бо у нащадків - своє життя і своїх проблем вистачає. При всій повазі, так би мовити…

А тим часом у східних областях піднімають червоні прапори і ліплять нашвидкуруч меморіальні знаки «жертвам українських націоналістів» (або, якщо брати до уваги розсекречені СБУ документи - «жертвам бійців НКВС, перевдягнених українськими націоналістами»). А в західних між тим - ВО «Свобода» на рекламних площах розміщує символіку дивізії «Галичина», підтримуючи в українцях культ поклоніння поразкам. Саме так, саме поразкам - якщо врахувати, що «Галичина», яка, поряд з аналогічними національними формуваннями (албанськими, індійськими, азербайджанськими і іншими) використовувалася гітлерівським командуванням для затикання дірок на фронтах, була розбита в першому ж крупному зіткненні під Бродами. Необстріляних, без жодного бойового досвіду українських новобранців кинули проти червоних.

Але чим, питається, гітлерівці були в даному випадку кращими від сталіністів, які так само набирали молодих хлопців, користуючись їхнім патріотичним поривом (хай це був навіть неприйнятний для нинішніх правих «радянський» патріотизм) і кидали в бій мало того що необстріляних, але й погано озброєних (одна іржава рушниця на відділення - було й таке) і абияк одягнутих? Хто мені пояснить різницю між тими і тими?

Бо солдата вермахту ніхто не питав, хоче він завойовувати «лебенсраум» (життєвий простір) для «арійської нації». Якби спитав - концтабір був би неминучий.

Бо червоного солдата так само не питали, чи хоче він разом із визволенням Європи (за що Європа його вітала квітами) нести їй на своїх багнетах комунізм (за що Європа його почала ненавидіти). Кого скажуть - того й визволяє. А якби почав ставити запитання - радянська влада знайшла би переконливі аргументи.

Але друга світова війна відходить від нас, пардон за банальність, усе далі й далі. Наскільки вона насправді далеко, свідчить, як на мене, те, що вона вже сприймається нинішніми тінейджерами як звичайний сюжет масової культури – екшенів і комп’ютерних ігор. Хрестові походи, набіги вікінгів, нашестя османів нинішнім молодим людям видаються мабуть не більш реальними, ніж висмоктані з пальця фантазюшні „війни меча і магії”. З Другою світовою, як здається, відбувається те ж саме. Нещодавно в якомусь телевипуску новин (здається, на каналі ТВІ) повідомили про появу спільних російсько-японських мультиків-аніме, персонажами яких стали радянські діти, втягнуті в сорокових роках ХХ ст. тим чи іншим побитом у військові справи дорослих (їх іще називали „піонерами-героями”). Робота над хитромудро закрученими сюжетами, густо приправленими елементами містики і жахів третього рейху успішно об’єднала художників і аніматорів Японії і Росії – країн, які, до речі, формально все ще знаходяться в стані війни й не можуть поділити Курильські острови. А ще кілька років тому з’явилася популярна комп’ютерна стрілялка „Вольфенштейн”. Чого там тільки нема! Монстри-біороботи, перед якими хвора фантазія доктора Йозефа Менгеле просто тьмяніє. Мумії давно померлих германських імператорів і єгипетських сановників. Симпатичні повногруді есесівки-блондинки, вдягнені в шкіряні топи, які звабливо вихиляють стегнами на моніторі комп’ютера – аж „вбивати” шкода.

Трагедія людства перетворюється навіть не на фарс, а на попс, на кітч. Найстрашніші диктатори світу типу Сталіна чи Гітлера - на „мем” типу Медведа або Ктулху, який колись раптом прокинеться і «зОхаває Фсіх».

Або візьміть показаний якраз на 9 Травня фільм „Гітлер капут” - кічову суміш реалій сучасного комп’ютерного віку з одного боку і двох тоталітарних режимів, з іншого. Це все може не подобатися, видаватися неестетним, сповненим вульгарщини й несмаку. Але такий, як не дивно, нормальний механізм психологічного захисту від болі і скорботи минулого, а також від тих, хто їх спричинив. Інших засобів людство поки що не придумало. І неважливо чи відбувалася та чи інша трагедія кілька століть тому чи неповних сім десятків років.

Читайте новости Comments.UA в социальных сетях facebook и twitter.

Источник: Юрій Рудницький

Теги:

Версия для печати
111602
Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Партнеры портала

Price.ua - сервис сравнения цен в Украине
властьвласть деньги деньги стиль жизнистиль жизни hi-tech hi-tech спорт спорт мир мир общество общество здоровье здоровье звезды звезды
Архив Экспорт О проекте/Контакт Информатор

Нажмите «Нравится»,
чтобы читать «Комментарии» в Facebook!

Спасибо, я уже с вами.

   © «Комментарии:», 2016

Яндекс.Метрика Система Orphus