УКРАИНА

материалы по теме:

Власть

Грантоїди приготувалися до рублів

0

Проникнення Росії в Україну успішно розвивається за рахунок нових методик третього сектора

Уже зовсім очевидно, що хоча США і Євросоюз дуже уважно стежитимуть за розвитком і результатом боротьби за владу в Україні протягом найближчих дванадцяти місяців, серед усіх зовнішніх гравців вирішальна партія буде в Росії. Тільки Москва має достатній фінансовий, організаційний і політичний ресурс, щоб серйозно вплинути на результат визначального раунду схватки за владу. А головне, тільки в російської еліти (і то вже не у всіх її представників) утома від українського безладу й безпринципної багатовекторності обіцянок дотепер не переважила бажання отримати у випадку успіху «свого кандидата» величезний політичний і економічний бонус, яким, безумовно, є Україна в боротьбі за вплив у світовій політиці. Головною вадою такої гри для Росії є те, що навіть у випадку успіху (що, як показав 2004 рік, аж ніяк не гарантовано) всі дивіденди дістануться конкретним політикам (передусім Володимирові Путіну, який взяв київський напрямок під контроль), а не країні в цілому. На прикладі Молдови Володимира Вороніна в Росії побачили, що можна виграти лідера країни, але при цьому програти саму країну. Без нарощування загальної присутності Росії в Україні на рівні громадянського суспільства, навіть при «проросійському» президентові, реальний вплив Москви продовжуватиме скорочуватися.

ПОРОЖНЬО НЕ БУВАЄ

Усупереч поширеній думці російська правляча еліта далеко не однорідна. У загальному й цілому вона рівняється на тандем Володимир Путін — Дмитро Медведєв, але це зовсім не означає, що в окремих її представників немає бажання зайнятися самодіяльністю, якщо вона не суперечить «партійній платформі». І у відношенні України проявів такої «ініціативи на місцях» стає усе більше. Якщо раніше тільки мер Москви Юрій Лужков ризикував вести власну гру в Криму й Севастополі, то зараз бажаючих наслідувати його приклад стає усе більше. Щоправда, через жорсткість режиму в самій Росії і тотальне розчарування в «помаранчевій еліті» зійшли нанівець спроби загравати із прозахідними силами в Україні. Бажаючих підтримати Віктора Ющенка, як це робив бізнесмен і політик Олександр Лебедєв, зараз у Росії вдень із вогнем не знайдеш. Але готових пограти в провідників «російської лінії» стає усе більше.

Наприклад, Костянтин Затулін, його Інститут країн СНД і курований політологом В’ячеславом Ніконовим Фонд «Русский мир» поряд із багатьма дрібнішими організаціями завзято намагаються працювати на платформі підтримки етнічних російських організацій, а також шляхом загравань із різними радикальними проросійськими рухами. Виходить це досить кондово. І все-таки «Русскому миру» за рахунок прямого бюджетного фінансування потихеньку вдається набути рис російського грантодавця, який виходить на ринок, де раніше безроздільно панували американські, канадські та європейські структури. Зараз багато аналітичних центрів шукають в афілійованому з МЗС Росії фонді кошти для організації конференцій і проведення досліджень з тематики українсько-російських відносин. Саме «Русский мир» ґрунтовно узявся за популяризацію російської мови, підтримку бажаючих її вивчати й нею говорити. Фонд координує роботу російських культурних і наукових центрів (аналог British Council), допомагає публікуватися молодим російськомовним літераторам, фінансує творчі колективи. Дуже повільно, але все-таки структурі вдається стати центром притягання для вчителів російської мови й літератури, літературознавців, що вивчають російських авторів та інших представників творчої інтелігенції, яким просто не знайшлося місця в рамках нинішньої парадигми державної політики України в сфері культури й освіти.

Інститут країн СНД і керівник його української філії Володимир Корнілов більше працюють у стилістиці дев’яностих. Їх ворог Ющенко й всі адепти прозахідного курсу, тому від участі в круглих столах і телеефірах до фінансування проросійських організацій у регіонах Інститут країн СНД вирішує те саме завдання: повернути Україну з курсу на Захід. Якщо треба, то навіть ціною розколу країни. У цієї компанії також є своя аудиторія — радикальні супротивники «помаранчевих», які симпатизують Наталії Вітренко й почасти Партії регіонів.

Серйозним новим гравцем на українській політичній сцені стали російські молодіжні рухи. Найґрунтовніше в Україні представлені «Наши». Ця прокремлівська організація, яку курує головний ідеолог Росії, заступник голови адміністрації президента РФ Владислав Сурков, уже прославилася не тільки регулярним пікетуванням посольства України в Москві з різних причин, а й гучною кампанією із захисту пам’ятника радянським воїнам у місті Стрию Львівської області. Досить грамотним ходом «Наших» було залучити до дійства Марека Сірика, який відзначився захистом «Бронзового солдата» у Таллінні в 2007 році. Дорогою до України для більшого піару Сірик прикував себе до огорожі біля української дипмісії. «Наши» не тільки надсилають активістів із Москви, а й активно вербують їх в Україні, користуючись вакуумом у цьому сегменті, що виник через банкрутства українського організованого молодіжного руху, що загрузнув у корупції і взаємній ворожнечі.

КРЕМЛІВЦІ БЕЗ КРЕМЛЯ

Заповнюючи порожні ніші в частині проросійськи налаштованого російськомовного населення, переляканого націоналістичним нахилом політики Ющенка й успіхами «Свободи» Тягнибока, росіяни в Україні намагаються діяти й більш масштабно. Наприклад, віце-спікер Олександр Бабаков, який має величезні бізнес-інтереси в Україні, не тільки багато років фінансує Російсько-український інформаційний центр, а й оплатив щотижневу годинну програму на радіо «Ера», присвячену, як кажуть її автори, «пошуку позитивних історій у сьогоднішньому дні діалогу України й Росії». Важливою подією, що відбулася не без підтримки Бабакова, стало створення української редакції радіо «Голос Росії», яке веде трансляцію українською мовою. Активно розширює свою присутність в Україні російський пропагандистський англомовний канал Russia Today, який користується тим, що жодного шанованого у світі українського англомовного каналу просто не існує.

У цілому російські політичні структури тільки намацують ґрунт для участі у формуванні громадянського суспільства України. Безумовно, наявного в них досвіду й соціальних технологій недостатньо, щоб скласти конкуренцію таким організаціям, як фонд «Відродження», Фонд Конрада Аденауера чи філія Американського республіканського інституту. Однак в умовах помітного падіння інтересу до України на Заході багато західних донорських структур поступово втрачають свою ефективність і згортають багато проектів. А в росіян, навпаки, тільки з’являється творчий запал. Багатьом російським політтехнологам, журналістам, молодіжним лідерам, навіть лояльним до режиму, все-таки в останні роки стало при ньому задушливо й надто тісно. Реалізувати свої таланти й отримати віддачу від інвестицій у політику в Україні сьогодні значно легше, ніж у Росії. Це об’єктивно сприятиме посиленню присутності представників російського «третього сектору» на українському ринку. Але на відміну від тих самих Савіка Шустера і Євгена Кисельова Україна для них буде не площадкою для зведення рахунків із «режимом», а платформою просування інтересів Кремля подалі від його «всевидючого ока та вух, які все чують».

DISCOVERY

Питання зрілості (точніше, незрілості) України для євроатлантичної інтеграції протягом останніх чотирьох років успішно використовувалося представниками ЄС і НАТО, щоб уникнути якихось чітких зобов’язань перед Києвом. Можливо, певний час обіцянки швидкого новосілля в єдиному європейському домі й були щирими. Але зараз вони, як правило, виконують функцію морквини для ослика й спрямовані на те, щоб утримати Україну від повного повернення під російський вплив. Таким чином, для Кремля чималого значення набуває створення в Україні відповідних настроїв. Оскільки формування негативного відношення до ЄС за «антинатівським» зразком через безліч причин неможливе, варто очікувати, що в цьому напрямку буде реалізовано інший проект. Теза про неготовність України до вступу в європейські структури тут виявляється дуже доречною. Насамперед тому, що передумови для його повсюдного використання не доводиться не тільки вигадувати, а навіть інтерпретувати. Те, що на останньому «Євробаченні» Україна не одержала жодної вищої оцінки, низка ЗМІ вже подала як свідчення того, що «Європа утомилася від України». Скандал із тим самим Юрієм Луценком у Франкфурті або стан підготовки до Євро-2012 — якщо й не достатні підстави для закріплення в суспільній свідомості месседжа «куди нам у Європу?!», то вже ніяк не єдині. Додати захисну складову «не надто й хотілося» у дусі відомої байки нескладно. Публікації про те, як погано живеться країнам-новачкам у Євросоюзі, й зараз з’являються регулярно, причому до українського медіапростору вони найчастіше перекочовують із російських ЗМІ. А маніпулювання інформацією про наслідки кризи в ЄС цілком може стимулювати ріст євроскептицизму в Україні, очищаючи простір для ідеї східної інтеграції.

За матеріалама: «Коментарі:»

Читайте новости Comments.UA в социальных сетях facebook и twitter.

Источник: Володимир Карбівничий

Теги:

Версия для печати
9238
Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Партнеры портала

Price.ua - сервис сравнения цен в Украине
властьвласть деньги деньги стиль жизнистиль жизни hi-tech hi-tech спорт спорт мир мир общество общество здоровье здоровье звезды звезды
Архив Экспорт О проекте/Контакт Информатор

Нажмите «Нравится»,
чтобы читать «Комментарии» в Facebook!

Спасибо, я уже с вами.

   © «Комментарии:», 2016

Яндекс.Метрика Система Orphus