Олег Скрипка: Весь світ - обман

Олеже, наприкінці травня тобі виповнилося сорок п’ять. Як ти відсвяткував свій день народження? Стриптизерки в торті були?

О.С. Я людина спокійна і непафосна. День народження, весілля, похорон мають відбуватися спокійно, без нервів. А всі ці "пазики" зі стрічками, люди незнайомі, салюти, стриптизерки з торта або коли твою наречену викрадають, незрозуміло куди заховають — це все створює дискомфорт. Тому мені не подобаються такі свята. Люблю відзначати події у вузькому колі — друзі, родичі, сім’я.

А не підмиває продавати себе, як Пугачова, гастролюючи з концертами з приводу свого дня народження?

О.С. Напевно, вона супербізнесвумен. Я так не вмію. І взагалі, якщо захотіти, у житті є чим поторгувати, крім свого дня народження.

Чим, наприклад? "Вечорниці", які ти проводиш із завидною регулярністю?

О.С. "Вечорниці" — це радше моє меценатство, у яке я вкладаю свою працю і працю людей, які мені допомагають. Іноді навіть самому доводиться доплачувати або виступати безкоштовно.

А що первинне: інтерес чи самореклама?

О.С. Нецікавими проектами я взагалі не займаюся. Заходи бувають різні — веселі й прекрасні. Весело було в Парижі, ми влаштовували вечорниці на Маланку безпосередньо на Монмартрі. Колись були "Вечорниці" в Нью-Йорку, Осло й Москві. Ми оформили їх у вигляді дискотеки. Нещодавно співали й танцювали 9 травня і у Берліні, неподалік від рейхстагу.

А як би твій дід Павло поставився до берлінських танців? Адже він воював з німцями й брав Берлін.

О.С. Він брав Берлін, а тепер ми його взяли! Тільки він робив це зброєю, а ми — музикою. Просто він нічого не знав про дискотеки... А взагалі, я не думаю, що дід якось негативно поставився б до нашої роботи в Німеччині. Він був добрий і простий дядько, якого забрали на війну. Він не був ні патріотом СРСР, ні антисовєтчиком.

А ти сам націоналіст?

О.С. Я б так не сказав.

А я пам’ятаю, що в Полтаві ти збирав гроші на пам’ятник Мазепі, якого російська церква піддала анафемі як зрадника.

О.С. Ну, по-перше, гроші на пам’ятник збирав не я, а організатори концерту, на якому я виступав. А по-друге, я не вважаю Мазепу зрадником, так само як і багато інших... У цілому до теми націоналізму я ставлюся як до віртуальної реальності, що створюють держпропаганда й засоби масової інформації. Анафема Мазепи, бандерівці, фашизм, комунізм — це все віртуальні речі. Є реальні речі, а є притягнуті за вуха факти, які відображаються в історії. Знаю, що увесь світ — це обман, і націоналізм, відповідно, теж. Держава має адекватно ставитися до своєї історії. Коли ж починається параноя упослідження одних історичних подій та обожнювання інших — це маячня, що свідчить про відсутність культури в країні.

Ти весь час намагаєшся розповідати людям про українську культуру. Тобі це вдається?

О.С. Мені здається, так. Адже ми винаходимо велосипед по-новому й заново розповідаємо собі й людям про нашу історію. За час СРСР ми поступово перетворилися на таких "радянських людиночок", а зараз залишилися недолюдинами, тому що СРСР більше немає, а ми є. Тому важливо шукати власну культуру, і я хочу, щоб її шукали всі бажаючі — і студенти, і бізнесмени. Але починати лікнеп слід з еліти, бо вона визначає буття всієї країни.

Тобто ти вважаєш, що бізнесмени краще засвоюють українську культуру, ніж студенти?

О.С. Ні, засвоює культуру той, хто хоче її засвоїти. Просто ми проводимо заходи для людей з різних верств суспільства й з кожним говоримо його мовою. Українською культурою цікавляться її фанати — а такі є скрізь. Народ такою інформацією недогодований. Успіх фестивалю "Країна мрій", якому вже п’ять років, зумовлений саме тим, що суспільству не вистачає культурної інформації. Фактично ми відкриваємо країну заново — і нам всім це цікаво. Звісно, і серед бомонду, і серед студентства є люди, яким просто подобається тусуватися. Їм однаково, ким був Мазепа, і вони помруть, так нічого про нього й не дізнавшись. Але до кінця будь-якого заходу завжди спрацьовує ефект сита — залишаються ті обрані, котрим це дійсно цікаво.

Хто з великих людей вплинув на тебе й твою творчість?

О.С. Роберт Плант, співак з "Лед зеппелін". Нещодавно зустрічався з Девідом Лінчем. Він дуже відомий, талановитий і водночас дуже простий і душевний. Прикольно усвідомлювати, що у віртуальній реальності, про яку ми з тобою говорили, є такі перці, як Девіди Лінчі, Девіди Боуї й Джоні Деппи. Але це все люди з телевізора, які там живуть. І тут ти зустрічаєш когось з них у реальному житті! І звичайно перша реакція на таких людей — о, людина-пароплав! І розмовляєш ти з нею, як з пароплавом. А він насправді звичайна людина. І реагує на все дуже просто, що викликає замішання. У цьому фішка спілкування з такими людьми.

Девід Лінч, до речі, дуже не любить свої фільми в перекладі, як і багато музикантів — свої пісні. А ти перекладаєш пісні "Наутілуса" і групи "Кіно".

О.С. Я роблю це на їхнє прохання. Що стосується Нау, то якось на мобільний мені зателефонував В’ячеслав Бутусов і попросив переспівати одну з пісень групи. Йому подобається ВВ. Результатом переспівування Слава був дуже задоволений — коли ми вислали йому "демо", він сказав, що вийшло просто супер. Пісні Цоя нас просили переспівати його дружина й син.

Ти багато на цьому заробив?

О.С. Нічого не заробив. Заробляю я на своїх концертах — групи ВВ і Le Grand Orchestra.

Олеже, а тебе не напружує, що багато з людей на тобі заробляють?

О.С. Заради бога. Якби мене це напружувало, я б працював на заправці або відкрив би дві свої заправки — їздив би на джипі й скиглив, що нафта падає в ціні. Мені це в принципі нецікаво. Мені подобається бути артистом, подобається жити вільним життям. Я щасливий.

Олеже, яка музика, на твою думку, відповідає нинішній політичній і економічній ситуації в Україні?

О.С. Напевно, така весела полька. Не очікував?

Якщо чесно — ні. Думав, скажеш Death Metall.

О.С. Ні, ну якщо відштовхуватися від того, що пишуть у пресі, нам дійсно всім настав час вішатися, тому що все пропало, у нас все погано, ми живемо в жахливій країні. Але це віртуальна реальність, яку створюють ЗМІ. Моя реальність така, що я приїхав сюди на джипі, наївся полуниці й випив гарного лате. Я випускаю альбоми, роблю музику. У мене все добре, тому що я не вірю масс-медіа, не вірю телевізору й не вірю інтернету. Тому що все це віртуальна реальність, данина мені незрозумілим тенденціям. Зараз дуже модно вийти з дорогого джипа й плакатися на життя. Зауваж, незважаючи на кризу, пробки тільки збільшуються.

Це точно.

О.С. Зате в нас дуже весела політична ситуація порівняно з тією ж Росією. Там є тільки анекдоти про те, як ми крадемо в них газ, і Задорнов з вторсировиною. От там справжній похмурий Doom зі стройовим маршем, якщо описувати їхнє життя музичним стилем. У нас же купа анекдотів і цитат з політбомонду — це весело.

А як ти сам ставишся до політики?

О.С. Як до космонавтики. Я знаю, що вона є, але сам у космос не полечу ніколи. Політики — це асенізатори суспільства. Я не хочу займатися брудною роботою. Звісно, не можна говорити, що у Верховній Раді зібралися одні вампіри з палаючими очами. І я впевнений, що серед цих людей є нормальні люди, а не тільки негідники. Взагалі, я як режисер ставлюся до політиків як до смішних персонажів коміксу. У якийсь час з’являється містер Абсолютне зло, за ним — Містер, що знову залетів, і так далі. Персонажі політбомонду виглядають як трійця з кінофільму "Кавказька бранка", і ми їх за це любимо, так само, як любимо Остапа Бендера або Кісу Вороб’янінова. Вони ж не зовсім моральні люди, але ми їх любимо.