Бензин кришталевої чесності

Ціна-якість

Низька якість палива, яке продається на українських АЗС, зумовлена багатьма нюансами — починаючи від низьких технологій переробки нафти й закінчуючи банальним розбавлянням хорошого бензину поганим. Але головна причина, що підбиває торговців до нечесної конкурентної боротьби, лежить у сфері державної політики. Адже імпортне пальне постійно дорожчає, а ціни на внутрішньому ринку стримуються адміністративно.

Частково цьому сприяє співвласник групи "Приват" Ігор Коломойський, наближений до прем’єра Юлії Тимошенко. На заправках "Привату" ("Укрнафта", ANP, "Сентоза", "Авіаз" та ін.) ціни, як правило, на 5–10% нижче, ніж в інших мережах. У "приватівців" є така можливість — у їхньому управлінні компанія "Укрнафта", яка видобуває більшість нафти в країні, а також Кременчуцький НПЗ ("Укртатнафта"), що викуповує усю цю нафту за зниженими цінами. Наприклад, якщо "приватівські" компанії купують українську нафту по $217/т, то імпортна сировина для НПЗ коштує $468/т. Більш ніж двократна різниця у стартових умовах виробництва вражає. Тому багато заправок можуть вижити тільки за рахунок маніпуляцій з якістю дизелю і бензину. Купувати паливо дешевше їм ніде, залишається грати з якістю. Отож ймовірність розбавляння пального чим завгодно збільшується.

Цю ситуацію побічно підтримує уряд. Напередодні президентських виборів Юлія Тимошенко, що претендує на найвищу державну посаду, напевно стримуватиме ціни на пальне. А контролювати його якість всерйоз влада не планує — як мінімум на це немає грошей. Тому саме зараз небезпека наразитися на "бодягу" як ніколи велика.

Усередині й ззовні

За словами директора консалтингової групи "А-95" Сергія Куюна, раніше трейдери намагалися купувати паливо в певних виробників, але зараз такого немає. "Практично всі найбільші роздрібні оператори закуповують нафтопродукти з одних джерел. Основні обсяги імпортного бензину поставляються з Литви, Румунії й Білорусі, дизпалива — з Росії й Білорусі. Українські нафтопродукти поставляються на найбільші мережі АЗС з Лисичанського, Одеського й Кременчуцького НПЗ", — повідомив експерт. При цьому компаніям не завжди вигідно продавати бензин зі своїх заводів: "Навіщо "Лукойлу" везти через усю країну до Києва одеський євродизель, якщо можна купити дешевше білоруський продукт аналогічної якості в імпортерів? Останнім часом своп-поставки (заміщення) дуже популярні. Той же "Лукойл" є головним постачальником ДТ для більшості мереж на півдні України, а оператори цих мереж у віддалених від Одеси регіонах забезпечують лукойлівську мережу зі своїх ресурсів".

За даними аналітика, не тільки WOG і ОККО, але й багато інших мереж продають імпортний бензин без додаткової націнки, як стандартний. "Можливо, тому, що в них немає стабільних поставок з певного заводу. Акцент же на продажі тільки імпортного палива під гаслом турботи про якість — це радше маркетинговий хід. До імпорту вони вдаються, найімовірніше, з міркувань вигідності логістики або ціни", — вважає Сергій Куюн. За словами експерта, імпортний продукт буває як кращий, так і гірший від українського. Не можна сказати, що весь імпорт однозначно вищої якості.

"Через ліберальні стандарти до України іноді потрапляють залишки палива, наприклад, румунського, італійського, грецького або колишніх югославських республік, які за якістю не підходять для Європи", — додає заступник директора НТЦ "Психея" Геннадій Рябцев.

Утім, у великі мережі, які цінують свою репутацію, неякісні нафтопродукти потрапляють дуже рідко, стверджує директор київського Інституту споживчих експертиз Юрій Чорнобривець (див. таблицю). "Порушення виявляють, як правило, у дрібних мережах або поодиноких заправках. Паливо відомих брендів зазвичай відповідає стандартам. Але стандарти різні: є українські, а є європейські. Українські НПЗ цілком справляються з параметрами українських норм, але до європейських дотягують ще не всі продукти", — зауважив він.

Подвійні стандарти

За словами експертів, паливо різних виробників не дуже різниться. Розбіжність скоріше в стандартах, яким відповідає продукт. З 1 січня 2008 року в Україні ввели нові стандарти палива "підвищеної якості" (ДСТУ 4839:2007 для бензину й ДСТУ 4840:2007 для дизпалива, які відповідають європейським EN 228:2004 і EN 590:2004 або приблизно екологічним нормам (вміст шкідливих речовин у вихлопах) Євро-3 і Євро-4). Однак нарівні з ними до 2011 року діють і старі українські норми, які тільки-но дотягують до Євро-2.

Щоправда, не варто розраховувати на те, що наша держава контролюватиме дотримання навіть цих норм. Держспоживстандарт зараз просто не має коштів для перевірки. До того ж для якісного аналізу потрібне якісне встаткування, а воно теж коштує чимало. Час від часу перевірки здійснюють громадські організації, але контроль за якістю здебільшого залишається на совісті компаній. І це вже питання репутації й довіри до брендів. Великі компанії зазвичай мають власні лабораторії, контролюють якість при розливі й транспортуванні нафтопродуктів. Відкривають вони й спеціальні "гарячі лінії", які приймають скарги водіїв на якість палива.

Сутужніше встежити за виконанням умов контрактів франчайзинговими мережами. Траплялося, франчайзи, або так звані джобери, не виконували взятих на себе зобов’язаннь — продавали паливо інших виробників, не застережене в контракті з основним постачальником. Або ще гірше — розбавляли пальне. Цьому здебільшого сприяли й сприяють доволі лояльне стосовно порушників законодавство й практика його застосування. Компаніям залишається тільки самостійно штрафувати непорядного партнера або виключати його з франчайзингової програми. А у разі незаконного використання бренду — доводити до відома покупців і подавати до суду.

Іменне паливо

Майже всі великі мережі останнім часом практикують іменні маркування бензину (як правило, А-95, але буває й А-98) і дизпалива. Мовляв, це нафтопродукти підвищеної якості. Назви в кожного свої: 95 Мustang у WOG, Pulls 95 в ОККО, V-Power 95 у Shell, Formula Petrol Green 95 у "Вік Ойл", ЕКТО-95 в "Лукойлу", Євро-4 і Євро-5 у КЛО, Perfekt 95 в "Паралелі", VENTUS 95 в "Гефеста" і "Золотого Гепарда". Ці гучні назви означають приблизно те саме — бензин з меншою кількістю сірки й ароматики, "доведений" різною кількістю присадок. Присадки й основне пальне, до якого вони додаються, у різних компаній відрізняються за видом і походженням.

За словами Геннадія Рябцева, стандартів на таке іменне паливо в країні немає, і тільки окремі компанії мають на нього спеціально під них прописані технічні умови. В основному ж це знов-таки питання довіри до брендів. Теоретично такі нафтопродукти повинні бути кращі за стандарти Євро-3. Але як усе насправді, з’ясувати складно. Експерт зазначає, що, наприклад, назва Євро-4 на заправках — всьго лише назва, і не факт, що даний бензин дійсно відповідає нормам однойменного євростандарту. Подібні штучки трейдери можуть використовувати для встановлення націнки за нібито преміальне паливо. "Якщо різниця цін між стандартним і поліпшеним бензином на одній і тій же або сусідніх заправках 5–10 коп. — заливати преміальне пальне не має сенсу. Але якщо різниця більше 8% — напевно, це імпортне паливо з додаванням комплексної присадки, що менш шкідливо для автомобіля і навколишнього середовища", — пояснює Геннадій Рябцев.

"Однозначно є сенс купувати різні фірмові нафтопродукти з окремим маркуванням, але тільки у великих, перевірених мережах. Це дуже делікатні й надчисті продукти, у яких важливо зберегти оригінальні властивості", — каже Сергій Куюн. Як правило, великі компанії мають власні термінали, у яких не відбувається навіть випадкового змішування різних сортів нехай і суперякісного палива. Хоча трапляються випадки розвитку бізнесу з торгівлі нафтопродуктами високої якості невеликими регіональними мережами. Також експерт рекомендує звернути увагу на технічний стан автомобіля. "Якщо автомобіль старий або несправний, він найчастіше не зможе оцінити якість пального, крім того, може показати більший видаток палива", — пояснив він.

Як не отруїти машину

У місті автомобілісти зазвичай заправляються на "своїх", перевірених досвідом, станціях. Але що робити, якщо ви в дорозі? Як не помилитися при виборі заправки?

Експерти однозначно радять, якщо є можливість, заправлятися тільки на АЗС відомих, перевірених брендів, які входять до найбільших мереж. Створення повноцінної системи контролю якості — захід дуже дорогий, його можуть дозволити собі лише великі компанії. Тому рекомендуємо звертати увагу насамперед на брендовані АЗС. Зараз таких станцій багато не тільки в Києві, але й практично у всіх регіонах країни.

Сучасний автозаправний комплекс може коштувати кілька десятків мільйонів гривень, тому власникові немає рації торгувати неякісним товаром, цим він ставить під питання повернення вкладених інвестицій і в цілому своє майбутнє як бізнесу, пояснює Сергій Куюн. "Я раджу при виборі заправки звертати увагу на її зовнішній вигляд. Логіка така ж, як і при придбанні будь-якого іншого товару, — якісна етикетка й культура обслуговування. Якщо на станції порядок, вишколений і охайний персонал, шанси купити "бодягу" тут мінімальні", — зауважив експерт. Утім, моральна "старість" заправки не завжди означає, що на ній погане паливо, а презентабельний комплекс одним своїм виглядом не гарантує стовідсотково високу якість нафтопродуктів.

Фахівці вважають важливим фактором вартість пального. "Якщо ціна занижена на 10% і більше — це лотерея. Занижена ціна може бути ознакою неякісного палива або якихось махінацій", — каже Юрій Чорнобривець. У кожному разі, на думку експертів, оцінити якість бензину за кольором і запахом навряд чи можливо. При цьому процедура боротьби з продавцями неякісним паливом дуже складна й фактично нереальна. "Це великий недогляд держави, що не створила умов для ефективного відстоювання автомобілістами своїх прав. Формально процедура прописана, але реально довести провину заправок вдається дуже рідко", — висновує Сергій Куюн.

Великі компанії рекомендують звертатися на їхню "гарячу лінію", якщо неякісне паливо вам залили на брендовій заправці. Обіцяють і бензин на місці перевірити, і збиток, відшкодувати. Якщо ж АЗС попалася несерйозна — можна самостійно відібрати пробу з бака, віднести в лабораторію, зберегти чек і розпочати довгий судовий процес. Правда, шанси виграти його мінімальні.

Але що ж робити, якщо вам все-таки залили неякісне паливо, а їхати потрібно? "Якщо кількість неякісного нафтопродукту не перевищує 20–30% ємності бака й серйозних проблем з роботою двигуна немає (спостерігається втрата потужності, але детонаційний стук з’являється тільки на певних режимах роботи й т.п.), можна спробувати долити якісне паливо. Інакше зливайте нафтопродукт з бака й заправляйтеся якісним пальним", — рекомендує заступник директора департаменту громадських комунікацій "ТНК-ВР Коммерс" Дмитро Звєрєв.