УКРАИНА

материалы по теме:

Власть

Історія війни: теледирективи від Медведєва

0

Напередодні 1 вересня російський президент дав інтерв’ю телеканалу «Россия», розповівши, що у викладанні історії усе має бути, як у добрі старі часи, затверджене «нагорі».

Ні, Медведєв Д.А. таки вміє на хвилину-другу ставати справжнім лібералом і надією всього пострадянського простору. Це ж треба насмілитися: назвати публічно, перед очима десятків мільйонів російських громадян найбільшою катастрофою ХХ століття зовсім не розпад СРСР, як зробив це свого часу Путін В.В., а Другу світову війну. Ба більше: цю назву, виявляється, на сайті президента Російської Федерації тепер пишуть із великої літери, на відміну від зовсім недавніх часів. І навіть про есесівців, яких, мовляв, ушановують у державах Балтії та в Україні, жодного слова не сказав...

А взагалі інтерв’ю з президентом Росії у програмі «Вести недели» телеканалу «Россия» від 30 серпня 2009 року (ведучий Євген Ревенко) у тій своїй частині, що стосується проблем розуміння й оцінки історичних подій, чомусь вийшло за тональністю не грізно-директивним, не безапеляційно-інструктивним, а розлого-розповідним, у стилі раннього Горбачова, коли той ще не проголосив перебудову, а вів мову про «людський фактор» і «прискорення». А місцями навіть проскакували якісь жалісні інтонації - мовляв, Росію ображають, не цінують, і взагалі - у світі живуть бяки-буки, з якими важко мати справу.

Утім, це стосується інтонації. Зміст же суджень російського президента був традиційним для нинішньої московської тандемократії. Найперше Медведєв розгромив саму ідею плюралізму у викладанні історії - усе має бути, як у добрі старі часи, затверджене «нагорі»: «Мы когда-то учились по учебникам истории, которые были утверждены определенным образом, проходили жесткую идеологическую обкатку, утверждались, что называется, на самом верху и давали некие целостные представления о том, что было в прежней жизни, что было в истории России, да и всего мира. Сейчас учебников много, и от этого в какой-то момент закружилась голова, возникло ощущение того, что история смотрится абсолютно по-разному... Зачастую это были учебники, если хотите, написанные назло: «Вот был такой взгляд на историю, а на самом деле история была другой, и я вам ее расскажу». Это плохо, потому что в голове у школьников в результате этого возникла каша. Я считаю, что мы должны в этом вопросе навести порядок». І хоча начебто можна буде використовувати у школі різні підручники, але вони реалізовуватимуть певну державну ідеологію: «Нельзя называть черное белым. Нельзя называть, допустим, агрессором того, кто оборонялся».

Узагалі-то у сказаному не було би нічого особливо страшного, якби йшлося не про сучасну Російську Федерацію з її дуже специфічними уявленнями - як на рівні влади, так і на рівні більшості суспільства - про «чорне і біле» в історії, а надто в історії ХХ століття. В лексиконі ж (пост)радянської номенклатури поняття «каша в голові» - це ознака не якоїсь індивідуальної плутанини, а відхилення від «лінії партії», що вимагає «навести у цьому питанні порядок».

І наступні судження телеінтерв’ю дають нам змогу (ще раз, укотре вже) пересвідчитись, яким буде цей порядок і під яку ідеологічну музику будуть марширувати нові покоління росіян (і чи тільки росіян?).

Перша принципова теза Медведєва - що в оцінці подій Другої світової війни у світі, виявляється, маємо «явний регрес». Почувши це, я подумав, що щось не розчолопав. Але ні, текст на сайті підтвердив - усе вірно: «Еще 20-30 лет назад, даже при наличии так называемых блоков, которые находились в противостоянии, я имею в виду Западный мир и Восток, Варшавский договор и, соответственно, НАТО, все были едины в том, что фашизм получил справедливую оценку, а фашистские преступники, которые были осуждены Нюрнбергским трибуналом, понесли заслуженное наказание. Это даже несмотря на разницу в идеологических подходах, почему я об этом специально сказал. Сейчас у нас всех, вроде бы, общие ценности, мы не спорим по поводу того, что является важнейшими ценностями, на чем должны быть основаны государства, как должны строиться экономики. Тем не менее случаются поразительные вещи. То государства Балтии и даже Украина объявляют, по сути, бывших нацистских приспешников своими национальными героями, которые боролись за освобождение их государств».

Але ж хіба хтось сумнівається, що нацизм і фашизм одержали справедливу оцінку? Справа в іншому: ще у Нюрнбергу багатьом стало зрозуміло, що сталінізм і гітлеризм - ягоди одного поля, ба більше: трибунал, скажімо, зафіксував факт злочину у Катині, але відхилив радянську вимогу визнати цей злочин справою рук нацистів. У сучасній Росії виходять друком десятки новостворених книг, які доводять: ні, це не комуністи розстріляли польських офіцерів, це нацисти зробили! Хіба не є це ревізією рішень трибуналу (який, щоправда, сором’язливо промовчав, хто саме вбивав поляків, але ж і не взяв на себе очевидну брехню)? Крім того, хіба не матеріали (англомовні, ясна річ) Нюрнберзького трибуналу містять документ, який засвідчує, що українські націоналісти вже 1941 року вели активну боротьбу проти нацистської окупації і становили велику загрозу для Третього рейху? І, зрештою, давайте порівняємо програму революційної ОУН зразка 1943 року з чинною тоді програмою ВКП(б), і після цього вже вестимемо мову про «найважливіші цінності, на яких мають будуватися держави»...

Але Медведєв іде далі: «Парламентская ассамблея стран Европы буквально совсем недавно поставила на одну доску и сделала равно ответственными за Вторую мировую войну фашистскую Германию и Советский Союз. Но это, простите, уже просто циничная ложь. Можно по-разному относиться к Советскому Союзу, можно очень критично относиться к политическому режиму, который был в Советском Союзе, и к лидерам этого, нашего с вами, государства в тот период. Но это вот как раз то, о чем я сейчас говорил, вопрос в том, кто войну начал, вопрос в том, кто убивал людей и кто спасал людей, миллионы жизней, кто, в конечном счете, спас Европу».

Ага, порятував, ‑ негайно відновивши діяльність концтабору Бухенвальд, хоч і в дещо менших масштабах, але кидаючи туди не стільки нацистів, скільки різноманітних «буржуїв»: лібералів, християнських діячів, соціал-демократів, у тому числі й тих, хто дивом урятувався у нацистських в’язницях. Але справа не тільки в цьому. Знищення нацистами приблизно половини європейських євреїв, за Медведєвим, ‑ це «вбивство людей» (і це справді так!), а от знищення більшовиками паралельно з нацистськими злочинами приблизно половини кримських татар - це що? Невже ж «порятунок людей»?!

Ну, а про те, що без радянської допомоги нацистська Німеччина не більше ніж півроку протрималася б у боротьбі проти Британії та Франції написано вже стільки (у тому числі й російськими істориками), що про це навіть згадувати якось нудно. Та знов-таки, справа не тільки в цьому: ще точаться бої на території Польської держави (їх ведуть проти поляків спільно Вермахт і Червона армія), розгортається масштабна битва надводних і підводних флотів у світовому океані, Британія та Франція розгортають свої війська, а СРСР та Німеччина підписують 28 вересня 1939 року Договір про дружбу і кордон. Договір про дружбу із воюючою державою згідно з усіма правовими канонами є домовленістю про союз, хоча, можливо, на певному етапі не у формі спільних бойових дій. Не випадково ж під час ратифікації цього договору Верховною Радою СРСР радянський прем’єр В’ячеслав Молотов поклав усю провину за збройний конфлікт на Британію та Францію і відверто назвав війну за знищення гітлеризму «злочинною». То хто ж тут справжній «нацистский приспешник», причому на державному рівні?

Але хочу звернути увагу читачів на, мабуть, найважливішу тезу Медведєва: він назвав Радянський Союз «нашою з вами державою». І якщо у когось ще були сумніви, хто несе юридичну відповідальність за Голодомор, за штучний повоєнний голод, за розкуркулення, за погроми «космополітів» та «агентів Джойнту», за нищення «українських буржуазних націоналістів» тощо, то тепер адреса точно відома: Росія, Москва, Кремль.

...А взагалі-то, звичайно, нове для нас самих і значно більш об’єктивне, ніж раніше, бачення Другої світової війни ще належить сформувати. Це й справді нелегко - подолати певні стереотипи, насаджувані впродовж цілих поколінь. Але хіба притомній людині, яка не сприймає всерйоз російське телебачення, і без того не зрозуміло, що не буває «хороших» і «своїх» тоталітарних режимів, як не буває і «правильно» вбитого чи зґвалтованого цивільного населення?

По матеріалам «Телекритика».

Читайте новости Comments.UA в социальных сетях facebook и twitter.

Источник: Сергій Грабовський

Теги:

Версия для печати
50282
Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Партнеры портала

Price.ua - сервис сравнения цен в Украине
властьвласть деньги деньги стиль жизнистиль жизни hi-tech hi-tech спорт спорт мир мир общество общество здоровье здоровье звезды звезды
Архив Экспорт О проекте/Контакт Информатор

Нажмите «Нравится»,
чтобы читать «Комментарии» в Facebook!

Спасибо, я уже с вами.

   © «Комментарии:», 2016

Яндекс.Метрика Система Orphus