УКРАИНА

материалы по теме:

Власть

Примирення чи вибори?

0

Наступного року в Польщі стартують президентські вибори. І серія недружніх актів стосовно України свідчить про те, що підготовка до них уже почалася.

Традиційний обмін орденами між президентами України і Польщі в ході візиту Віктора Ющенка до Варшави, чергові запевнення українського гаранта в непорушності двостороннього стратегічного партнерства не можуть приховати тієї обставини, що українсько-польський діалог примирення і порозуміння переживає зараз непрості випробування. Перше з них - майбутні президентські вибори в Польщі, коли тамтешні політики намагаються зіграти на почуттях «історичної образи» поляків на українців. Друге - активна позиція Москви, яка, підігруючи цим почуттям, прагне зірвати зближення України і Польщі.

Фрази лідерів двох держав про важливість історичного примирення навряд чи змогли затушувати друге підряд у цьому році перенесення відкриття пам’ятника 850 жителям села Сагринь, убитим в березні 1944 року бійцями польських військових формувань. Цього разу - на листопад. Раніше повідомлялося, що відкриття пам’ятника планувалося на 27 квітня.

Найвпливовіше польське видання Gazeta Wyborcza у зв’язку з цим зазначає, що президент Лех Качинський, якому йдеться зараз про переобрання на повторний термін, відчуває подвійний тиск. По-перше - з боку своїх потенційних виборців, незадоволених надто проукраїнською, на їхню думку поведінкою голови польської держави. По-друге - з боку частини поляків в Україні, які вважають, що спочатку Україна має увічнити пам’ять їхніх родичів, котрі загинули в часи воєнного протистояння з українцями.

Прихід до влади в Польщі Леха Качинського, представника правої партії «Право і справедливість», донедавна майже не відбивався на українсько-польських стосунках. Навіть попри принцип «історичної політики» (polityki historycznej), який підтримує ця партія. Тобто, погляд на історію і міжнародні стосунки подається виключно з польського розуміння історичної справедливості. Але восени наступного року в Польщі стартують президентські вибори. І серія недружніх актів стосовно України свідчить про те, що підготовка до них уже почалася.

Йдеться насамперед про ухвалу сейму від 15 липня стосовно «етнічних чисток» на Волині (при цьому, зрозуміло, жодного слова про те, що АК і «Батальйони хлопські», м’яко кажучи, українцям теж троянд не дарували). Ініціатором проекту ухвали став Ярослав Каліновський - лідер малопотужної Польської народної партії (Polskie Stronnictwo Ludowe), віце-маршалок сейму. Зрештою, він і не приховує, що його звернення до теми волинського конфлікту носить суто політичний характер. Журналіст «Газети виборчей» Мартін Войцеховський, презентуючи в Києві збірку публікацій про волинські події, розповідав про одну свою розмову з віце-маршалком. За його словами, під час розмови на запитання про причини педалювання «волинської» теми, Ярослав Каліновський відповів: ну ти, мовляв, розумієш, скоро вибори.

Інший недружній акт - закриття дирекцією Польського телебачення (TVP) україномовних випусків «Теленовин». Програма ця виходила щомісяця, від сили - двічі на місяць. Залежно від фінансування, котре, за словами одного із колишніх співробітників україномовних «Теленовин», який у розмові з автором цих рядків побажав залишитися невідомим, здійснювалося за залишковим принципом і значною мірою залежало від політичного керівництва в країні. «За націоналістів ми фінансувалися менше», - сказав він. Але програма відзначалася професіоналізмом і була популярною серед польських українців.

Можна згадати і заборону в’їзду на територію Польщі українським учасникам велопробігу по місцях, пов’язаних із Степаном Бандерою. Хоча ситуація тут неоднозначна. Треба віддати належне полякам: ніхто з них не додумався влаштовувати пробіги по Україні по місцях «бойової слави» коронного гетьмана Стефана Чарнецького. А той, воюючи проти козаків, діяв за принципом «Не залишати русинів навіть на розплід».

Мабуть не випадково передвиборчою ситуацією в Польщі скористалася Москва. Кремль явно вирішив завдати подвійного удару по Польщі і Україні. Красномовною в цьому плані видається стаття прем’єра Росії Володимира Путіна в «Газеті виборчій», котра немовби підіграла Ярославу Каліновському.

У статті йдеться про «деякі країни», в котрих, за словами автора, «героїзують нацистських помагачів, ставлять на один щабель жертв і катів, визволителів і окупантів». Зрозуміло, що натяк на Україну, де в останні роки на державному рівні посмертно вшановуються лідери визвольного руху, більш ніж прозорий.

Доречно пригадати, що деякі польські політологи, зокрема Люцина Кулінська, неодноразово висловлювалися проти встановлення в Україні пам’ятників Степану Бандері і УПА. У той же час, ледве хто з українців заперечує проти встановлення в Польщі пам’ятників Армії Крайовій. Обидві ці армії є об’єктами звинувачень з боку опонентів. І далеко не безпідставних - хоча кожному з них «своя» правда, зрозуміло, ближча.

Але водночас Кремль спрямовує удар і на Польщу. Реабілітація радянської версії початку другої світової війни супроводжувалася прагненням зробити цю країну ще одним її винуватцем війни. Тут доречно згадати фільм про нібито заколот Польщі і Німеччини проти Радянського Союзу, показаний по контрольованому Кремлем російському телеканалу «Вісті». Фільм був показаний напередодні 70-ї річниці нападу нацистської Німеччини на Польщу і початку другої світової війни.

Дата ця, до речі, однаковою мірою дражлива як для поляків, так і українців. Через 16 днів після нападу Німеччини (1 вересня 1939 року) Радянський Союз ввів війська у Західну Україну, яка тоді була частиною польської держави. Президент Польщі Лех Качинський назвав ці дії «ножем в спину Польщі». Склалося так, що в результаті цього більшість українських етнічних земель були воз’єднані. Але «західняки» від того не виграли: примусова полонізація змінилася комуністичними репресіями проти інтелігенції, насаджуванням комуністичної ідеології. А потім спалахнула війна між УПА і Армією Крайовою (АК). Кожна з них вважала ці території частиною відповідно України і Польщі, яких на той момент не існувало як самостійних держав.

Доречно згадати слова польського прем’єра Дональда Туска під час урочистостей з нагоди 70-ї річниці початку другої світової війни: «Пам’ять про напад на Польщу - напад гітлерівської Німеччини, напад більшовистської Росії кількома днями пізніше - то пам’ять, яку ми, поляки, не хочемо і не будемо вживати проти будь-кого».

І проти України - теж?

Питання, враховуючи «передвиборчі» дії польської влади, залишається, на наш погляд, відкритим. І річ, на наш погляд, не лише в тому, що хтось напередодні виборів дістає з шухляди передвиборчі «фішки» типу національного питання чи історичної пам’яті. Річ у тому, що досі нема системності у справі вшанування пам’яті жертв українсько-польських конфліктів. Вшанування такого, котре би не залежало від політичної кон’юнктури в тій чи іншій країн. Все, як і раніше, відбувається в більшості на рівні офіціозу з приводу великих оказій, як-то, міждержані візити голів держав.

Такі речі не обходяться без конфузів, коли „незручні” моменти сором’язливо обходяться або маскуються. Досить згадати лише візит українського президента на відкриття меморіалу в Павлокомах в 2006 році. Неподалік стояв обеліск, встановлений полякам – жертвам, як зазначено на камені «українських націоналістів». Слова ці були сором’язливо закриті стрічкою кольорів польського прапора. Тим часом, залишається загадкою, хто ж насправді убив поляків із того села. Сталося це якраз тоді, коли УПА і АК досягли згоди не лише про примирення, але й про спільні дії проти комуністів. Водночас якраз у ті часи були зафіксовані пересування в тих місцях перевдягнутих співробітників НКВС, котрі вже знали про угоду між ворогуючими сторонами. Член товариства «Павлокома» Петро Потічний свідчить, що бачив, як загін «у радянській формі» забрали в селі кількох поляків, котрих із того часу більше ніхто не бачив. Зрозуміло, що в інтересах комуністів було зірвати угоду між колишніми ворогами.

Туди ж, куди не доходить офіціоз, до діла береться „народна ініціатива”, причому нерідко всупереч владі. По обидва боки українсько-польського кордону стоять не санкціоновані місцевимим владами пам’ятні знаки полякам, убитим українцями і українцям, убитим поляками. Оскільки всі ці знаки в більшості своїй є з формального погляду незаконними, вони не захищені від зносу і псування. Байдуже, з боку комунальних служб чи невідомих «коригувачів історичної справедливості».

І ще: на церемоніях вшанування жертв українсько-польських конфліктів ХХ ст. продовжується спостерігатися якась односторонність. Щоразу в липні на Волині в Павлівці збираються поляки вшановувати своїх земляків – і жодного українця. Те ж саме стосується й українських пам’ятників, де серед українців, які збираються аби вшанувати своїх убитих, не зустрінеш жодного поляка. А шкода. Адже ж і rzeź wołyńska і убивства павлокомські – ланки одного кривавого братовбивчого ланцюга, а значить – спільна трагедія і українців, і поляків.

Читайте новости Comments.UA в социальных сетях facebook и twitter.

Источник: Юрій Рудницький

Теги:

Версия для печати
128411
Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Партнеры портала

Price.ua - сервис сравнения цен в Украине
властьвласть деньги деньги стиль жизнистиль жизни hi-tech hi-tech спорт спорт мир мир общество общество здоровье здоровье звезды звезды
Архив Экспорт О проекте/Контакт Информатор

Нажмите «Нравится»,
чтобы читать «Комментарии» в Facebook!

Спасибо, я уже с вами.

   © «Комментарии:», 2016

Яндекс.Метрика Система Orphus