«Лавра - мікромодель недолугості української практики в охороні культурної спадщини»

- Останнім часом почастішали факти нищення історичних пам’яток. Чи є на це управа?

- Усі користувачі пам’яток мають виконувати вимоги охоронних угод. Інакше знижується легітимність їхнього розпоряджання і користування майном. Держава має право за порушення умов охоронного договору припинити правовідносини з користувачем і навіть, по великому рахунку, і з власником. Ще такого прецеденту не сталося. Але повертати у державну власність пам’ятки, що є під загрозою знищення, маємо право.

Я не буду випереджати події та Міністерство культури і туризму України готує звернення, за яким прокуратура має внести на сесію представницького органу самоврядування подання про повернення у державну власність пам’ятки, що знаходиться у віданні релігійної організації.

- Хто може виступати із подібними ініціативами?

- Найперше – це Українське товариство охорони пам’яток історії і культури, потім – ІКОМОС (Міжнародна рада з питань пам’яток та визначних місць – ред.), хоча це прямо не прописано в його статуті. Звичайно ж державні органи – Міністерство культури і туризму, Мінрегіонбуд, Державна служба охорони культурної спадщини.

- Саме до цієї служби багато киян мають претензії...

- А чому не до Київради? До Мінрегіонбуду? Приклад: будівництво у Маріїнському парку, будинок, який мав бути 8-поверховим. Питання: чому допущено ці порушення, де державний архітектурно-будівельний контроль? Нинішній міський голова Києва Черновецький у передвиборчих обіцянках казав, що всі порушення будуть ліквідовані.

Коли це питання розглядалось на одній нараді, то виявилось, що порушення легітимізовані дозволами Міністерства регіонального розвитку і будівництва. Ними було дозволено багатоповерхове будівництво у зоні історичного ареалу Києва та в охоронних зонах пам’яток як експериментальне.

- Чи можна таким експериментом вважати і скандальне будівництво на Гончара 17-23?

- Скандал ще в розпалі, і поки-що не відомо, яка буде його доля. Ясно лише одне: міжнародні зобов’язання України мають виконуватись. На жаль, не всі приписи Державної служби охорони пам’яток виконуються.

- Чи є шанс у такому разі розширити буферні зони Києво-Печерської Лаври і Святої Софії ?

- Це зробити необхідно! Зараз над цим працює Інститут пам’яткоохоронних досліджень Міністерства культури і туризму і проект має бути готовий ще цього року. Про це буде поінформовано широку громадськість, бо йдеться про збереження Стародавнього Києва. Того Києва, який номінований у Списку Всесвітньої Спадщини ЮНЕСКО. А не лише про збереження окремих об’єктів.

Чомусь у нас забувають, що до Списку ЮНЕСКО внесено не дві юридичні особи з їхніми керівниками і персоналом, а Стародавній Київ. Від якого залишили два виразні маячки, острівці – це комплекс пам’яток собору Святої Софії, усі пам’ятки на території Верхьої і Нижньої Лаври та вся історична правобережна частина Києва. Весь цей історичний ареал захищений ЮНЕСКО.

- Зупинемось на ситуації з Лаврою. Зараз нею опікується багато "господарів"…

- Лаврою зараз начебто і багато хто опікується, але й ніхто не поніс відповідальність за порушення. Лавра — це мікромодель всієї недолугості української практики в охороні культурної спадщини. Тому що законодавство маємо хороше, інтенції теперішнього керівництва держави — якнайкращі. Але в результаті виходить безлад.

Лавра є під захистом держави у межах Києво-Печерського історико-культурного заповідника. Однак як майновий комплекс — перебуває у власності громади Києва. Розпорядником його є як Києврада, так і її виконавчий орган КМДА. Що накладає багато незручностей як у розпоряджанні пам´ятками, так і у наданні всіляких погоджень на оренду, переселення і т.п.

Є багато незручностей і в бюджетному процесі. Оскільки дуже важко порахувати, скільки коштів з різних джерел місцевого і державного бюджетів витрачається на різні пам’яткоохоронні заходи для підтримання тої складної інфраструктури.

Не кажучи вже, що об’єкти Лаври розпорошені між різними користувачами. Значна частина у Святоуспенського чоловічого монастиря УПЦ (МП) – частина пам´яток в них у власності, частина в оренді, частина у користуванні. Значна частина у розпорядженні Києво-Печерського історико-культурного заповідника.

Ще багато об’єктів Лаври, наприклад, Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, Національна історична бібліотека, Академія керівних кадрів культури – підпорядковані Мінкульту, Державний музей українського народного декоративного мистецтва, Державний музей театрального, музичного та кіномитсецтва, Державний музей книги і друкарства – міського підпорядкування… Немає єдиного господаря, і це ускладнює стосунки між користувачами.

- Але це ж не знімає з них відповідальності?

- Так, але в такій ситуації уникнути відповідальності дуже легко. Для прикладу, коли блискавка влучила у корпус Історичної бібліотеки, то всі відвернулись, і ліквідовувати наслідки довелось самій бібліотеці. І всі забули, що тут ідеться про невід’ємний елемент ансамблю Лаври. Тому має бути один відповідальний. Це треба зробити обов’язково. І нам вже це радить ЮНЕСКО.

Після дискусії стосовно українських об’єктів на засіданні Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в Севільї у липні 2009 р. , ми отримали листа, у якому нам рекомендують якомога швидше впорядкувати управління нашими об’єктами. Тобто перевести управління об’єктами до одного відповідального органу. Позиція Міністерства культури і туризму така: це має бути зроблено незважаючи на те, якому міністерству це буду підпорядковано.

- Чи можливо наші об’єкти викреслити зі Списку?

— Ніхто так не говорить про українські пам’ятки, і тим більше немає такої процедури. З подібними висловлювання я намагаюсь боротись.

Єдиний об’єкт, який зійшов зі Списку – це Дрезден. Він був знятий із Списку за поданням сторони, що його вносила. Після місцевого референдуму з приводу будівництва нового мосту, який порушував цілісність історичного ансамблю міста, місцева громада звернулась з проханням про виключення Дрездена зі Списку.

Натомість існує інша процедура, яка може зганьбити країну: Список об’єктів під загрозою. Можливість потрапити туди Києву, зокрема – Лаврі – зберігається, якщо ми не змінимо нічого на краще.

- Чи ситуація з Лаврою якось шкодить нашим новим номінантам?

- Я вважаю, що ініціатива з новими об’єктами була неглибоко підготовлена, і неналежно дипломатично супроводжувалась. Деякі об’єкти у нас на черзі із 1989 року. Стародавній Чернігів, Херсонес Таврійський, Кам’яна могила, Бахчисарай, Природний ландшафт Канева з Могилою Тараса Шевченка, Кам´янець-Подільський, центр Чернівців, Миколаївська обсерваторія… всього 14 об’єктів. Ми повинні визначати пріоритети і працювати грунтовніше, щоб отримувати результат.

- Видається, що ми на такому етапі розвитку, що варто ставити великий знак "Стоп!" і приймати закони прямої дії, що не дадуть нашим бізнесменам нищити пам’ятки?

- Я розглядаю культурну спадщину як те, що у нас в депозиті. І не має значення, кому вона належить. Вона має бути передана наступним поколінням у незмінному вигляді. І якщо у нас правова вакханалія і ступор в деяких вищих інститутах державної влади, то як можна хотіти, щоб на рівні місцевих громад виконувалось пам’яткоохоронне законодавство, коли ним нехтуються всі інші?..

- В розмові із головним архітектором Святої Софії я пропонувала винести охоронну зону в натуру – провести червону лінію, щоб і наші люди й іноземці бачили і з часом усвідомили, що Ярославів Вал – це не просто інвестиційно приваблива вулиця, але й історична пам’ятка.

- Дуже гарна ініціатива. Я її підтримую.