13 октября 2009, 10:17
Поделитесь публикацией:
Раболіпство

Криза змушує багатьох українців шукати кращої долі як на Батьківщині, так і за її межами. Багатьом з них доведеться зіткнутися з нелегальним сектором економіки, а кожному десятому шукачеві "кращої долі" — стати рабом. За даними міжнародних організацій, приблизно 100 тис. українців — раби, продаж яких приніс злочинцям $100 млн.

Як продають українців за кордон, з’ясовував Weekly.ua

Довіряй і перевіряй

Усі ми хоч раз бачили фільм про те, як десь у Західній Європі або Латинській Америці викрадають людей, а потім продають їх у рабство. Ті, хто вважає, що кіношні сценарії — це вигадки, глибоко помиляються. Практично всі ці фільми засновані на реальних подіях. Причому часто — на реальних історіях громадян країн СНД, у тому числі з України. Кількість зареєстрованих випадків продажу наших співвітчизників у рабство з метою трудової експлуатації, у тому числі сексуальної, за два останні роки досягла двох тисяч. Та насправді кількість трудових рабів значно перевищує дані офіційної статистики.

Один з останніх випадків стався у Криму. Два тижні тому Головне управління СБУ в Автономній Республіці Крим порушило кримінальну справу проти керівників феодосійської фірми, які обманом переправили через кордон 17 українських моряків. Після важкого переїзду у вантажному відсіку корабля частина з них опинилася в Камеруні, частина — Беніні. Моряків тримали в нелюдських умовах. Практично всі перехворіли тропічними недугами, а двоє — померли.

Подібні випадки нині не поодинокі. Співробітники СБУ навели Weekly.ua чимало прикладів незаконного утримування й експлуатації наших співвітчизників як на території України, так і за її межами. Один з них стався з мешканцями Сумської області. Навесні 2009-го 37-літній громадянин Молдови запропонував сімом глухівчанам працевлаштувати їх на сільгоспроботи в Росії. Молдаванин організував переїзд до Воронезької області та отримав у місцевого хазяїна гроші за робітників. "Вони потрапили в справжнє рабство. У них забрали документи й погрожували покараннями за непослух. Робітники страждали від щоденної виснажливої праці, через відсутність нормальних умов життя, постійного контролю й жорстоко поводження з боку охоронців, які часто знущалися над українцями", — розповідають у прес-центрі СБУ. Тільки через кілька місяців нашим співвітчизникам дивом удалося втекти й повернутися на Батьківщину. Але навіть після повернення вони не відразу звернулися до правоохоронців — боялися. Тільки нещодавно торговця "живим товаром" знайшли у Росії й передали Україні. Зараз проти нього порушено кримінальну справу за ст. 149 Кримінального кодексу (торгівля людьми або інша незаконна угода передачі людей).

Адвокат-партнер Campio Group Ltd Денис Осипенко зазначає, що в українському законодавстві немає терміна "трудове рабство", а є його аналог — "примусова праця". Покарання за нього в нас може сягати 15 років. Правда, це не лякає злочинців — занадто високі прибутки вони отримують. За даними міжнародних організацій, приблизно 100 тис. українців перебувають у трудовому рабстві. За скромними підрахунками, сума, яку отримали за них посередники, становить приблизно $100 млн., тобто близько $1000 за людину.

Кріпосне право

Схема рабства по-українськи насправді досить проста: цілком легальна фірма-підрядник, скажімо у будівництві, укладає договір з підприємством-рекрутером, яке і займається пошуком недорогої робсили. Причому працює цей "кадровик" під цілком пристойною вивіскою. Наприклад, туристичної фірми або служби з працевлаштування. Як правило, збирають робочу силу в депресивних населених пунктах — малих селищах міського типу або селах з високим рівнем безробіття. У "кадровиків" чималий резон — за одну "голову" платять від $200–300. Залежно від того, в якій галузі й де і як використовуватимуть людей. Ціна може дійти й кількох тисяч доларів, якщо раби можуть не вижити за результатами виконаного завдання.

В Україні схеми трудового рабства доволі примітивні, вони зводяться до того, що робітнику обіцяють високу зарплату, проживання і харчування. Трапляється, що видають невелику суму як аванс, а як заставу забирають документи. До речі, наймають людей, звісно, на роботу в іншу область, подалі від домівки. Так було із Сергієм С. і ще трьома його односельцями. З рекрутером вони познайомилися в місцевій пивничці. "Чолов’яга здавався надійним, своїм у дошку", — розповідає Сергій. Він пообіцяв роботу на будівництві в Криму, пристойний заробіток, житло й харчування. Їхати, щоправда, довелося в сорокаградусну спеку у вантажівці, закритій брезентом. Коли приїхали, то з’ясувалося, що житимуть у непристосованому бараку без води й світла. Годували раз на день, а працювати заставляли по 16 годин. Зарплату пообіцяли після завершення робіт. І так три місяці. "Нам навіть вихідних не давали. А коли один з робітників спробував не вийти на роботу, його побили й посадили на хліб і воду", — розповів Сергій. У кількох людей здали нерви, вони спробували отримати розрахунок, але постали перед альтернативою: або продовжувати працювати з слабкою надією на розрахунок, або їхати ні з чим. Вибрали перше. Наприкінці сезону, коли завершили будівництво об’єкта, з’ясувалося, що ніхто не збирається виплачувати зарплату. Начальник будівництва показав документ, відповідно до якого з посередником, що наймав робсилу, розрахувалися у повному обсязі, а останнього — і слід простиг.

Кримінальне покарання в таких випадках не наздоганяє практично нікого й ніколи, бо міліція часто отримує винагороду за прикриття подібних схем. На такі думки наштовхує випадок, що стався з мешканцем Донецької області Віктором. Кілька років тому Віктора й ще кількох його односельців завербували на будівельні роботи в сусідню область. У цілому історія банальна — забрали паспорти, тримали в якомусь сараї, змушували працювати по 16 годин на добу, майже не годували й так далі. Потім відпустили й погрожували покалічити їх, а також їхніх родичів, якщо хоч хтось щось вибовкає. Щоправда, через кілька місяців знайшовся сміливець, який звернувся у місцеве відділення міліції. "Потім ще кілька людей підтвердили його слова. Міліція навіть узялася за цю справу. Ми вказали практично точне місце, описали людей... Але потім справу зам’яли", — бідкається Віктор. І відразу робить припущення: "Зрозуміло, міліція сама все це покриває". За свідченням джерела Weekly.ua, за одного трудового раба, якого експлуатують на нелегальних роботах, міліція бере відкати від $100–300.

Феодальний лад

Ті, хто вивозить людей за кордон, працюють за складнішою схемою, у якій є прикордонники й митники (щоб не помітили перевезення "живого" товару через кордон). Тут з’являється ще одна ланка ланцюжка — перевізники, які оформляють фіктивні туристичні групи або ж просто везуть людей у мішках. За транспортування вони беруть від 500 до $1000 з кожного пасажира. Вартість проїзду залежить від пункту призначення (найдешевше — до Польщі, найдорожче — до Британії), а також національності заробітчанина (для українців — дешевше, для узбеків — дорожче). Як правило, "за раз" вивозять від 20 осіб, яких надалі можуть продати в рабство за ціною від $1000 за людину.

За кордоном забирають документи саме за перевезення — "поки не відпрацюєш". Потім гроші видають щомісяця, але по мінімуму. При цьому роботодавець божиться, що повністю розрахується після завершення робіт. У такій схемі в хід можуть іти різні штрафні санкції: пізній підйом, запізнення до початку робіт, незадовільна, на думку роботодавця (або наглядача), поведінка. Дай боже, щоб у результаті працівник не залишився винний наймачеві за "хліб з маслом і комфортабельний люкс". У таку ситуацію потрапила Мирослава, уродженка міста Заліщики з Івано-Франківщини. Її господиня, 70-літня зовні приязна бабуся-італійка забрала документи під дуже пристойним приводом. Мовляв, нічого абиде зберігати документи, у сейфі буде надійніше. Спочатку було непогано: прання, покупки, прибирання — все як домовлялися, та згодом господиня почала прискіпуватися до всього. Потім пішли штрафи, через два місяці Мирославу відправили працювати на ферму, далеко від першого місця роботи. Там, як з’ясувалося, без документів, грошей і перспектив вибратися звідти вже не перший рік томилися ще дві жінки з України, одна — з Польщі, одна — з Росії.

Є й абсолютно жорстокі схеми. Так було з Григорієм З., що потрапив до Росії на лісозаготівлю. З Москви, куди він добрався самостійно, його й ще 20 чоловіків з України, які повірили у великий заробіток ($2 тис. на місяць), на вертольоті привезли в тайгу і покинули в бараках. Працювати довелося практично за їжу. Буде звалений ліс — буде продовольство, не буде лісу — не буде їжі. Іти нікуди — тайга на сотні кілометрів.

В Узбекистані цьогоріч оприлюднили дуже дикунський випадок, коли самі представники правоохоронних органів збирали осіб без документів, а то й робили їх такими, і через приймач-розподільник продавали бомжів для робіт на нелегальних плантаціях бавовнику.

Ми не раби!

Українці можуть легально влаштуватися на роботу в тих країнах, з якими Україна уклала договори про взаємне працевлаштування — Азербайджан, Білорусь, Вірменія, В’єтнам, Латвія, Литва, Лівія, Молдова, Росія і Словаччина. Якщо ж країна, у яку працевлаштовується громадянин України, не має з Україною жодних договорів про співробітництво, то крім контракту роботодавець повинен надіслати запрошення. Запрошення і контракт дадуть підстави для одержання робочої візи й легального працевлаштування за кордоном.

Ольга Антонюк, менеджер проекту ZAROBITCHANY.ORG, розповідає, що дуже часто посередники вводять людей в оману, переконуючи їх у тому, що можна приїхати в країну призначення за туристичною або гостьовою візою, а потім змінити цей статус, уже перебуваючи в країні. "Туристичні й гостьові візи не дають права легально працювати, навчатися або ж займатися підприємницькою діяльністю. А зміна візового статусу в багатьох країнах неможлива або дуже проблематична", — застерігає пані Антонюк.

Крім того, не зайвим буде до від’їзду подбати про медичну страховку на весь період перебування за кордоном, купити квитки в обидва боки (при цьому бажано, щоб зворотний квиток був з відкритою датою).

Якщо ваші близькі все-таки потрапили в трудове рабство за межами України, необхідно звернутися в консульство України за місцем перебування, а також до місцевого представництва правозахисних організацій. Наприклад, до Міжнародної організації міграції (представництва у більш ніж 100 країнах) або до Міжнародної організації праці (183). Крім того, у кожній країні є об’єднання українців, які готові допомогти співвітчизникам у важку хвилину. Контакти діючих організацій розміщені на сайтах консульств України у відповідній країні. У рамках проекту ZAROBITCHANY.ORG працює міжнародна гаряча лінія для українських трудових мігрантів. Особливість її полягає в тому, що громадяни України, які перебувають на території восьми країн (Росія, Польща, Італія, Іспанія, Чехія, Греція, Угорщина, Німеччина), можуть зв’язатися з нашим консультантом у Києві, набравши місцевий номер і заплативши за дзвінок за місцевим тарифом. Ольга Антонюк називає кілька нюансів, на які варто звернути увагу при працевлаштуванні за межами батьківщини. "Посередник повинен мати діючу ліцензію на ведення посередницької діяльності з працевлаштування за кордоном, яку видає Мінпраці й соціальної політики. Посередник має право надавати послуги з працевлаштування тільки в ті країни, які зазначені в ліцензії", — каже пані Ольга. Крім того, у посередника повинен бути зовнішньоекономічний контракт з іноземним роботодавцем, копія ліцензії іноземного роботодавця про право працевлаштовувати громадян України й проект трудового договору. "З посередником потрібно укласти письмовий договір про послуги. Він повинен містити чітке визначення предмета договору, а саме "надання послуг з працевлаштування за кордоном". Неприйнятні загальні формулювання, наприклад "інформаційно-консультативне обслуговування", — застерігає пані Антонюк. Платити за послуги посередникові потрібно лише після підписання письмового трудового договору з роботодавцем. Він має бути складений зрозумілою працівникові мовою і не містити формулювань такого характеру: "й інші види робіт", "за усною домовленістю" і так далі. "Але найголовніше — нікому не віддавайте паспорта", — резюмує Ольга Антонюк.

КОМЕНТАР

Кожен десятий українець, що виїжджає на роботу за кордон або погоджується нелегально халтурити на Батьківщині, — потрапляє в трудове рабство

Геннадій Москаль, заступник міністра внутрішніх справ України

Наскільки я знаю, скандальних схем з використання трудового рабства за участю самих силових структур у нас не виявляли. Якби розкрилися такі факти, вони б мали великий політичний резонанс. Інша річ, що є незаконні виробництва, де люди працюють у нелюдських умовах. Ті ж копанки, наприклад, хоча їх, звісно, ніхто не змушує займатися цим. За такі речі міліція карає, проводить рейди. Але ви самі розумієте, як це складно, адже часто їх покриває місцева влада. От вам і приклад, коли влада й бізнес беруть участь в експлуатації праці.

У МВС і всіх обласних управліннях є служба внутрішньої безпеки, і скажу вам, вона працює доволі ефективно. Це внутрішня інформація, але якщо виявляються якісь факти, з винуватцем вчиняють дуже жорстко.

Оксана Горбунова, національний координатор програм протидії торгівлі людьми представництва Міжнародної організації міграції в Україні

Представництво МОМ в Україні з 2004 року надало допомогу 743 потерпілим від торгівлі людьми з метою трудової експлуатації. Це в основному люди, які виїжджали за межі України в пошуках роботи. Головні країни-призначення — Росія, Польща, Чехія, Австрія, Італія і Португалія. Звіт Держдепартаменту США про ситуацію торгівлі людьми у світі за 2008 рік називає цифру 800 тис. Саме стільки стають жертвами торгівлі людьми щороку. Міжнародна організація праці називає цифру 2,5 млн. осіб, включаючи потерпілих від сексуальної експлуатації. За даними цієї організації, щорічний кримінальний прибуток від торгівлі людьми становить $31, 654 млрд. Управління ООН боротьби зі злочинністю і наркотиками (UNODC) щорічні кримінальні прибутки у цій сфері оцінює приблизно від $10 до 12 млрд. У Європейському союзі від 175 тис. до 250 тис. осіб щороку стають жертвами торгівлі людьми.

Факти торгівлі людьми з метою трудової експлуатації фіксуються і в Україні. Жертвами стають як громадяни України, так і іноземці, які приїжджають у пошуках роботи. Серед них — громадяни Китаю, Узбекистану й Киргизстану.

ХТО ЗАРОБИВ НА РАБСТВІ

1 Рекрутер — для роботи в Україні — 300 грн.,

у Росії — $200, у Європі — 1–2 тис. євро за особу

2 Перевізник — по Україні

від 100 до 200 грн.,

до Росії — від $100 до $1 тис. за людину

3 Силовики (представники МВС, ДАІ, прикордонники або СБУ) — від 100 грн. до кількох тисяч доларів США за партію залежно від рівня експлуатації й умов утримання

4 Організатор кримінального ланцюжка (в Україні — 500 грн., у Росії — $300, у Європі — 500 євро)

ЯК ПРАЦЮЄ КАНАЛ НЕЛЕГАЛЬНОЇ МІГРАЦІЇ ЗА КОРДОН

1 Рекрутери збирають людей по селах і невеликих містечках з високим рівнем безробіття. Частина з них добираються практично до західного кордону своїм ходом, частина — організованими дрібними групами по дві-три особи.

2 Перечікують у глухих карпатських селах, поки не збереться група до 10–15 осіб для переправляння за кордон. Очікування може тривати до місяця, у сезон сільгоспробіт — кілька днів.

3 Переправляють групу або пішим ходом (тоді йдуть у заздалегідь призначений день при попередній змові з "підгодованим" прикордонником), або цілком офіційно з легально оформленими, найчастіше туристичними, візами чи за підробленими документами (у цьому випадку документи оформляються заздалегідь на етапі рекрутингу, відповідно за додаткову плату).

4 За кордоном групу приймають інші особи — для очікування збору енної кількості працівників і подальшого супроводу на місце роботи.

5 Організація проживання (з одночасним вилученням документів, як правило, у вигляді застави плати за житло, проїзд і оформлення) і підневільної роботи.

По матеріалам Weekly.ua.



Читайте Comments.ua в Google News
Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.
comments

Обсуждения

comments

Новости партнеров


Новости

?>
Подписывайтесь на уведомления, чтобы быть в курсе последних новостей!