Як я відпрацював на політиків «на халяву»

Для журналістів та письменників, котрі затребувані та володіють пером, участь у черговому політичному чи довколаполітичному заробітчанстві те ж саме, що для музикантів і телеведучих – корпоративні вечірки. Усе воно давно називається коротким словом "жнива".

Проте невпинне наближення різноманітних виборів в Україні відбувається в часи фінансових проблем. А відтак сонму мікрополітиків, які плодяться з неймовірною швидкістю, хочеться реалізувати свої стратегічні плани по можливості безкоштовно. А оскільки це не так легко, для цього існує проста схема.

Насамперед потрібна людина з іменем та регаліями, яка ще не світилася біля політики. Такому персонажеві досить накричати у вуха та натовкти в голову: саме ти, нова людина, здатен щось поміняти в цій країні. Людина вірить, що нові друзі її поважають, переймається ідеями врятувати світ , як результат, дозволяють створити на рівному місці Фонд імені себе.

Наступний етап – під прикриттям доброго імені новоствореного голови Фонду, якого часто іменують не Головою, а Президентом ("бо голова – в колгоспі" — це реальна цитата – А.К.), автори нового політичного проекту починають "гастролювати" містами та містечками країни. Ставлячи місцеве керівництво перед фактом: до вас хоче приїхати Ах Яка Поважна Людина. Відмовити нема підстав, і ось так, за рахунок місцевих ресурсів, фінансових та людських, відбуваються перші зустрічі з потенційним електоратом. Оскільки такий Фонд зареєстрований, як громадська неприбуткова організація, очільникові фонду досить платити $ 1 000 на місяць та організовувати транспорт. Все інше – за рахунок приймаючої сторони. Будь-який підприємець середньої руки, котрий має амбіції проштовхнутися в велику політику, може собі дозволити подібні, погодьтеся, невеликі витрати.

Далі потрібні гроші набагато більші: кожна подібна зустріч мусить мати інформаційний супровід. Газетних публікацій на місцях замало. По-перше, газета живе один день. По-друге, сьогодні приїхала одна Ах Яка Поважна Людина і дала інтерв’ю, завтра проїздом навідається з черговим прощальним концертом Філіп Кіркоров, словом – візит забудеться. Таким чином, потрібна книжкова продукція, присвячена і даному героєві нашого часу, і його команді, і його Фонду. Цю продукцію зазвичай вкладають у фірмові кульки та роздають під час зустрічей.

Ось тут настає черга пишучих людей. Але якщо все, описане вище, ви вже бачили і тепер до вас звертаються по допомогу саме від імені такого Фонду, не важливо, чиє прізвище стоїть у назві, знайте: вас хочуть кинути на гроші.

Подібні випадки кидалова почалися вже від літа цього року. Журналістів та просто пишучих людей активно залучають до створення замовних життєписів тієї чи іншої відомої людини, від імені якої планується в скорому часі штурмувати Верховну Раду чи місцеві ради. Вам пояснять: це буде невелика за обсягом книга, яка в жодному разі не призначена для вільного продажу: її будуть роздавати.

Але якщо вам почнуть парити мозок на тему: "Книга буде роздаватися безкоштовно, а значить – дійде до кожного, тому у нас високі вимоги до якості!", та ще й кричатимуть: "Це треба на вчора!", краще припиняйте переговори вже на цьому етапі, розвертайтеся і йдіть. Ваш час коштує дорожче. Вас обдурюють. Не в тому пункті, де йдеться про безкоштовну роздачу слонів, а в тому, що вам за цю роботу заплатять.

Як ви вже, мабуть, зрозуміли, автор цих рядків теж купився на подібну цукерку. Вже потім, коли стало ясно: за зроблену роботу платити ніхто не збирається, я почав обережно моніторити знайомих, котрі вміють робити те ж саме: писати біографічні книжки та проекти політичних програм. Виявляється, протягом останніх трьох місяців ще четверо знайомих працювали безкоштовно, хоча гроші їм, як і мені, обіцяли з тижня на тиждень або навіть із дня на день.

У моєму випадку це був на сто відсотків політичний проект. Двох колег напарили, звабивши розробляти проекти політичної реклами, розвівши під фінал геніальною фразою: "Ви не виграли тендер!". Ще один витратив два тижні, виписуючи проект майбутньої політсили, так звані лідери якої показували свої фото поруч із високими покровителями, відомими політиками.

Всі ми велися на три речі:

- потребу відносно легкого сезонного заробітку в складні часи;

- харизму відомої людини, заради якої працювали;

- впевненість у тому, що кожен, хто починає рухатися в бік політики, так чи інакше має гроші, котрі треба витрачати, то чому б їх не взяти.

А головне: ані я, ані жоден із моїх знайомих раніше на політичні проекти не працювали. Не через переконання: просто не пропонували, було кому "жнивувати". Значить, у цих та інших політичних проектів нема серйозного фінансового забезпечення, і відповідно – серйозної команди. Проте в політику хочеться хоч на собаці, хоч на козі, хоч під чиєюсь полою, хоч у когось на горбу.

Спочатку колег, як і мене, знайомили з харизматичною особистістю – героєм майбутнього роману. Потім переконували в очевидному: у відсутності в нашому політикумі нових облич та свіжих політичних проектів, передусім – соціально орієнтованих. Далі замовник, яким була, ясна річ, не означена відома особа, а такий собі бізнесмен, довго розповідає про свою роль у вітчизняному бізнесі та про те, що пора б потіснити олігархів. Нарешті, перераховується кілька прізвищ спільних знайомих, котрі могли б стати гарантами не лише кваліфікації виконавця, але й порядності замовника.

Далі підписується угода про співпрацю, бо в усіх випадках, а не тільки в моєму, замовник мав або першу, або другу юридичну освіту. В угоді стоїть кругленька сума, вказуються терміни здачі роботи, як правило – дуже короткі, і прописується цікавий пункт: виплата проводиться в кілька етапів. Перший транш – після того, як проект прийнятий за основу у вигляді прописаної концепції.

І ось тут, колеги, ви потрапляєте в пастку. Бо ваше розуміння понять "проект" і "концепція" ніколи не збіжиться з розумінням замовника! Який, до речі, буде надалі спілкуватися з вами через свого заступника. Всякий раз, коли ви будете вважати – все, проект концептуально взятий за основу, вам казатимуть: "Ні, це не та якість роботи, яку ми б хотіли бачити".

У часи комп’ютерного набору нема нічого ексклюзивного. Всі ваші розробки, котрі ви швидко та старанно робите з метою отримати, нарешті, обіцяний транш, будуть завертатися як недосконалі. І одночасно – копіюватися та братися за основу для майбутнього політичного проекту. Оскаржити дії замовника ви не зможете: угода завжди так звана "внутрішня", а вам можуть висунути зустрічні претензії – виконавець не впорався з роботою, перший рівень не пройдено, значить, перша частина скарбу не може бути видана.

… Вперше мене так красиво кинули рівно десять років тому. Тоді товариш, якому я довіряв безмежно та абсолютно, вирішив без задньої думки допомогти мені підробити. Він, як виявилося, сам не знав, чим це обернеться. Я ж долучився до створення чогось типу "Золотої книги України", де робота виявилася зовсім простою: опрацювати надані в прозорому файлику матеріали, скласти CV персонажа і написати про нього 5 речень. Причому тоді приймалися навіть тексти, надруковані на машинці. За кожні такі 5 речень платили щось біля 200 гривень, і згадайте, що то було за бабло в 1999 році. Все це оформлялося угодою, де значився цікавий пункт: за кожну зроблену помилку з виконавця вираховувалася певна сума. Скільки помилок можна зробити в 5 реченнях, особливо коли попереджений про штрафні санкції? Ось і я про це.

Але коли я прийшов з мішком по гроші, мені показали мою роботу, яка рясніла редакторськими правками. В одному місці кому переправляли на крапку, в іншому – навпаки. Часто міняли слова, наприклад "кращий" на "ліпший" і, відповідно, "ліпший" на "кращий" тощо. В результаті я отримав гульчину дульку, хоча певен: все це робилося навіть не для того, аби зекономити кошти, а просто для отримання солідної різниці між обіцяним і виплаченим…

Я свідомо не назвав тут жодного прізвища "кривдників", аби це не виглядало зведенням рахунків чи медіакілерством. Мета – попередити та застерегти колег, аби вони фільтрували так звані політичні проекти, під кого вони б офіційно не створювалися. Все одно вони не мають реальної серйозної перспективи: серйозні люди завжди оплачують чужу працю, навіть собі в збиток.

Хоча б через те, що вони – серйозні люди. І хочуть мати таку репутацію далі. В часи так званої кризи це дуже важливо.