Україну оточують нові НПЗ

Протягом одного 2009 року російська влада успішно завершила будівництво двох нових НПЗ. Ці підприємства стали першими в сучасній історії РФ новими заводами повного циклу переробки нафти, які, до того ж, розташовані поблизу досить перспективного й великого ринку — України. Її переробка хронічно незавантажена, тоді як імпорт майже всіх нафтопродуктів обкладається нульовим митом.

Перше з нових підприємств було запущено 25 червня — Ільський НПЗ "Кубанской нефтегазовой компании". Його збут багато в чому орієнтований на збільшення експорту світлих нафтопродуктів стандарту Euro 4 і 5 в український Крим. Перша черга цього заводу склала 1 млн. т нафти на рік, а повна проектна потужність до 2015 року складе 2 млн. т. Раніше потреби Криму задовольнялися переважно за рахунок українських Херсонського й Кременчуцького НПЗ, які після виходу російських інвесторів скоротили виробництво до рекордно низьких показників. Другий новий завод — "Новошахтинский завод нефтепродуктов" (НЗНП) компанії "Юг Энерго" був уведений 16 жовтня. Його повна проектна потужність до 2015 року складе 7,5 млн. т (нафтопродукти стандарту Euro 3 і 4). Потужність першої черги НЗНП, що склала 2,5 млн. т, буде здатна повністю задовольнити потреби прикордонних українських Луганської і Донецької областей. Цей регіон раніше входив до ареалу збуту українського Лисичанського НПЗ "ЛІНІК", що належить російській компанії ТНК ВР (цей завод за підсумками 2009 року планує переробити 4,5 млн. т).

Більшість поставок для двох нових прикордонних із Україною НПЗ забезпечила російська державна компанія "Роснефть". Головний внесок у будівництво прикордонного НЗНП зробила інша російська держкомпанія — "Транснефть". Ще в 2001 році вона, обігравши владу України на власне політичному полі, побудувала в обхід України нафтопровід Суходільна — Родіонівська, завдяки якому стало можливим будівництво НЗНП. Ще очевиднішим знаком залучення російської влади до проекту став розподіл інвестицій. Неформально, понад $1 млрд. видатків на НПЗ взяв на себе депутат Ради Федерацій РФ від Ростовської області й одночасно власник агрохолдингу "Юг России" Сергій Кислов. Формально, проект "Юг Энерго" критично залежний від бюджету регіону й підтримки з боку обласної влади. Її з 1996 року очолює губернатор Володимир Чуб. Якщо вірити небагатьом коментарям російської преси, транспортник Чуб нібито зацікавлений у будівництві НЗНП тому, що запуск заводу дав можливість будівництва в Азові Ростовської області експортного нафтотерміналу. Термінал, у свою чергу, націлений на позбавлення монополії сусіднього Краснодарського краю в досить дохідній галузі морської перевалки нафтопродуктів (у краї працюють термінал Туапсе, Темрюк, Порт Кавказ і Єйськ, а в Ростовській області — жоден).

За таких умов позитивний ефект для розвитку російського ринку цілком очевидний, тоді як негативним фактором є також те, що вирішальну роль у стартові проектів нових НПЗ зіграли не місцеві, а московські держкомпанії "Транснефть" і "Роснефть". Їх дії відображають лінію російського уряду щодо України і її коливання. НПЗ, які нині запрацювали на українсько-російському кордоні, перебували в стадії проектування і будівництва в 2004–2009 роки і, за дивним збігом обставин, саме в цей період вирішили піти з України кілька російських нафтових компаній. Під різними приводами відмовилися від раніше взятих на себе зобов’язань переведення Херсонського НПЗ на стандарти Euro 4 і 5 колишні власники Херсонського НПЗ — компанія "Група "Альянс" і казахстанська "Казмунайгаз". Вони відмовилися від Херсонського НПЗ і продали чаcтину заводської збутової мережі корпорації Shell. Новим власником акцій самого заводу став власник мережі АЗС WOG Ігор Єремеєв ("Казмунайгаз" у цей самий час купив НПЗ у Румунії). Потім протягом 2008–2009 років російська "Татнефть" знайшла причини відмовитися від дорогої модернізації Кременчуцького НПЗ. Російський монополіст віддав контроль над заводом компаніям-засновникам українського "Приватбанку".

У підсумку всіх цих процесів в Україні виникла, здавалася б, майже ідеальна ситуація для початку роботи нових прикордонних російських НПЗ. Адже п’ять із шести українських НПЗ виявилися недозавантажені, заводи Херсона й Кременчука мовчать про модернізацію і продовжують працювати на мінімумі потужностей; Дрогобицький і Надвірнянський НПЗ, що належать групі "Приват", простоюють через переорієнтацію на Кременчук поставок приналежній "Привату" української нафти, "Лукойл Одеський НПЗ" — зупинився через заповнення трубопроводу Одеса — Кременчук поставкою нафти з Азербайджану. За винятком імпортерів з Литви, Білорусі й Румунії, які зайняли вже майже третину українського ринку, фаворитом до останнього часу вважався Лисичанський НПЗ. Однак після запуску нових російських прикордонних заводів у непростій ситуації опинилося і це підприємство. Чи зможуть у таких умовах конкурувати лисичанські нафтопродукти за ціною з новими заводами Кубані й Ростовської області.

Оптимістично налаштована частина українських експертів вважає, що домовленість про імпорт нафти із Азербайджану допоможе "Приватбанку" знайти спільну мову з "Лукойлом" для поновлення поставок не тільки до Одеси, а й у Надвірну, Дрогобич і навіть Кременчук. Такий сценарій зіграє на користь відновлення інвестиційної привабливості української переробки і підтримає споживчі настрої, в основі яких — надлишок бензину й стабільність цін. Песимісти стверджують, що ситуація з рентабельністю російських інвестицій, які залишилися в переробці України, офіційною Москвою вже давно передбачена — вердикт винесений на користь російських НПЗ, розташованих неподалік українського кордону. Їхній список у найближчі місяці може поповнити ще один новий завод — Кабардино-Балкарський НПЗ тієї самої "Роснефти" потужністю 2 млн. т. За таким сценарієм Лисичанський НПЗ і особливо "Лукойл", який крім Одеського НПЗ обтяжений зобов’язаннями з розвитку західноукраїнського "Карпатнафтохіму", можуть піти з України услід за колишніми власниками Кременчуцького й Херсонського НПЗ. Тоді на ринку переробки залишаться тільки українські інвестори, яким буде нескладно домогтися від влади повернення України в епоху "загороджувальних" імпортних мит (як на початку 2009 року домоглися цього щодо мита на нафтовий бітум для будівництва). Куди в такому випадку зможуть рентабельно продавати свою продукцію нові російські НПЗ, нікому не відомо. Також незрозуміло, що в такому випадку змусить власників українських НПЗ завершити обіцяну ще 10 років тому модернізацію і розпочати продаж споживачам вітчизняних, а не імпортних нафтопродуктів європейської якості.

За матеріалами: "Комментарі:"