Діти Маски

Давайте визнаємо: 30 жовтня по всій країні було оголошене масове вимушене безробіття. Якщо формально вдасться три наступних тижні маневрувати між роботою, на яку треба ходити, і дітьми дошкільного та молодшого шкільного віку, з якими треба сидіти вдома, фактично більшість працездатних громадян приречені на матеріальні збитки.

Їхній розмір ніхто ніколи не рахував і, мабуть, не порахує. Сам по собі карантин чинним законодавством передбачений, і тут жодних порушень. Проте невихід на роботу без поважної причини, згідно з чинним законодавством, автоматично загрожує прогульнику звільненням. Причому – не за власним бажанням. Нехай я навмисне згущую фарби, але всі розуміють, в яке принизливе становище з першого робочого понеділка нинішнього листопада потрапили українські громадяни.

Навіть не сотні тисяч, а реально – мільйони українських жінок віком від 25 до 60 років змушені під час приходу обіцяної "другої хвилі кризи" не ходити на роботу. Бо дітей, які три тижні не ходитимуть до школи, нема як лишити вдома без негативних наслідків для власної працездатності.Немає значення, працює людина в бюджетній організації за умовну зарплату, яку не виплачують, чи трудиться в комерційній структурі, де гроші платять (хоч і у конвертах та за курсом 5.00), але ці гроші – все одно реальні. Нікому не потрібен працівник, а коли вже бути зовсім точним – працівниця, яка три тижні сидітиме вдома без поважної причини для працедавця причини.

Почну з власного прикладу. Моя дружина працює у відділі кадрів, знає всі закони, і розгублена: три тижні підряд відпустку за власний рахунок вона взяти просто не може. Бо підприємство повинне працювати, відділ кадрів — важливий підрозділ великого підприємства, і максимум, на що може піти керівництво – це відпустити її за свій рахунок на 7 робочих днів. Але одне уточнення: "власний рахунок" — голосно сказано. З невідомих причин, всупереч обіцянкам влади, іншим працюючим затримали платню на невизначений термін. Значить, дружина йтиме в відпустку за мій рахунок, але навіть за такої умови на три тижні її відпускати без скандалу та мотання нервів не хочуть.

Добре, раз тотальний карантин, лікарні без проблем виписують лікарняні листки. Але одне діло, коли такий лікарняний взяла одна працівниця на все підприємство, і зовсім інше – коли отримувати лікарняні та нести заяви про надання відпустки за власний рахунок почала кожна друга жінка: вона якщо не мама, то бабуся малолітньої дитини.

До речі, про бабусь: моя мама – працююча пенсіонерка. Вона має право брати відпустку за свій рахунок лише на 14 робочих днів. Здавалося, невістка і свекруха складуться своїми вимушеними відпустками, ось і вийде потрібна кількість днів? Але моя мама вже використала свій ліміт "власних рахунків"! Законну відпустку, до речі, теж. Лікарняний їй ніхто не дасть, зате охоче відправлять на пенсію: сиди, бабо, з онуками без жодний проблем…

Оголошення карантину припало на кінець п’ятниці – робочого тижня та шкільних канікул. Цілий вікенд я ретранслював та приймав однотипну інформацію: нема з ким на час карантину лишати дітей. Вірніше, є з ким, батьки та бабусі напружаться і щось придумають, але яких це коштуватиме нервів і як від цього напружиться обстановка в кожній родині, вам скажуть психологи. Скільки сварок виникло за ці вихідні, коли раптом з’ясувалося, що з дитиною ніхто, навіть далекий родич, три тижні сидіти не може, я не беруся рахувати.

У понеділок переконався, що маю товаришів по нещастю. Чоловіки, котрі несуть на собі основний тягар заробітчанства, змушені були зранку скасувати чи в кращому випадку – пересунути на невизначений термін важливі справи, ділові зустрічі, словом – все, з чого складається робочий день повноцінного мужчини-голови сімейства. Поки ми сиділи з дітьми, жінки бігали по своєму начальству, принизливо відпрошуючись хоча б на тиждень. Переконаний: така проблема має місце з понеділка не лише у місті-мільйоннику, а й райцентрі та навіть у селі.

Я говорю зараз не про бізнесменів та про бізнесвумен, котрі, незалежно від карантину, наймають своїм дітям нянь. Просто ці три "критичних тижні" няні не водитимуть підопічних до школи і назад, а сидітимуть з ними в масках із марлі, не виводячи на вулицю навіть для гігієнічної прогулянки. Мова про вас із нами: пожертвувавши власною зайнятістю, аби жінки залагодили свої робочі справи та домовилися, коли і як їх відпускатимуть із робот, чоловіки мимоволі ввели свої родини в матеріальні збитки.

Але є ще неповні родини! й і в моєї дружини десяток приятельок, котрі тягнуть дітей самі, з жахом чекаючи навіть звичайних законних шкільних канікул. Для таких мам, які, повірте, працюють не менше, ніж Вона, школа і група подовженого дня – манна небесна, в цей час діти хоч під гарантованим наглядом.

Я можу, мов на шахівниці, показати кілька десятків "етюдів", які треба буде зіграти за ці три тижні батькам, аби не програти партію з карантином, котрий невблаганно заганяє нас, своїх супротивників, у цейтнот.

Не допоможе жодна рокіровка: рішення, коли до обіду дитина з мамою, після обіду – з батьком, два наступних дні – з бабусею, а потім два дні – з двоюрідною тіткою Галею із Конотопа, яку насилу умовили, аж ніяк не на користь поліпшення психологічного клімату в родині.

Адже три тижні карантину – досить великий термін, аби в дитини склалося враження: вона для всіх тягар, вона нікому не потрібна, вона всім створює тільки проблеми.

Згоден, коли епідемія – треба рятуватися. І тотальний карантин – це, перш за все, заради безпеки наших дітей. На першу половину травня 1986 року припав пік евакуаційного руху з Києва: при тому, що реальну небезпеку від Чорнобильської аварії довго приховували і офіційно зоною стихійного лиха Київ ніхто не оголошував, люди самі, з власної ініціативи, вивозили з міста дітей, аби повернутися самим – за суворими доганами і навіть гучними звільненнями з робочих місць.

Тому всього-то й треба було Уряду: сказавши "А" — промовити й "Б". Тобто: раз такий надзвичайний стан, і заборонено дітям ходити до шкіл, юнакам – до вузів, а театрам, кінотеатрам, стадіонам та іншим місцям, які відвідують люди – наполегливо рекомендує не працювати, то на ці три карантинні тижні своїм же рішенням треба спростити процедуру отримання відпустки за власний рахунок.

Бо по суті, українцям зайвий раз показали: вони мусять рятувати себе самі, чим вони од віку й займалися.