УКРАИНА

материалы по теме:

Власть

Продавець втраченого крику

0

Немає нічого дивного, що глухонімі обирають для продажу тільки найверескливіші газети.

Коли доводиться їхати потягом в інше місто, я завжди беру з собою якусь книжку. І за всі свої подорожі не прочитав ще жодної сторінки.

Найчастіше ці книжки безславно повертаються додому, що ніяк не впливає на сам ритуал, безглузде дотримання якого містить якусь не менш безглузду надію. Так було і цього разу. Тільки-но потяг Київ-Чернівці зрушив з місця, я чемно згадав про чергову книжку в рюкзаку й вкотре зрозумів, що не цього жадає душа моя. А жадала вона – і то доволі вимогливо – яких-небудь коротких газетних історій про те, як онук зарубав свою бабцю і приготував з неї шашлики на свій день народження, пригостивши всіх однокласників, крім красуні Ніни, бо її він ще напередодні зґвалтував, задушив і з’їв. А втім, оповідки про доісторичних чудовиськ та упирів, котрі полюють на мешканців глухих поліських сіл, також згодилися б.

Моя душа добре знає, що газети з такими історіями продаються тільки у потягах. І читати їх можна тільки у купейному міжчассі, в миготінні дерев-ланів-станцій між пунктами А і Б, коли немає нічого доцільнішого, ніж згаяні години. Можливо, ці газети ніде більше й не продають, бо в іншому просторі вони б і не вижили. Натомість, коли твій приватний простір обмежений полицею, коридором і тамбуром (а втім, відколи в тамбурах заборонили курити, їх варто викреслити з цього переліку), коли весь твій інформаційний простір формують повідомлення про каву, чай, печиво і – зрідка, під час зупинок, – про вареники з картоплею, настає час цього правічного словесного шлаку, ядучої порожнечі, заповненої монстрами.

Такі газети завжди розносять глухонімі чоловіки. Їхній ритуал не змінюється протягом багатьох років: постукати, зайти, покласти на нижню полицю пачку неймовірного і зникнути на кілька хвилин. Мовчання, швидкість та автоматизм, властиві цій процедурі, створюють особливе відчуття саспенсу. І варто тобі лише торкнутися цієї паперової кучугури – щось неодмінно прилипне. Це як мокрий сніг на лавці під твоїм під’їздом: хочеш чи ні, а зліпиш сніжку, й кинеш її в найближче дерево. З бездумними вчинками завжди якось приємніше жити.

Мабуть, не я перший помітив, що у кожної газетки чи журнальчика, навіть якщо це воістину захалявний самвидав, є свій голос. Але почути його можна тільки за допомогою погляду. Так, одного погляду вистачає, щоб свідомість заповнилась або істеричними благаннями, або монотонними бляшаними інтонаціями, або ярмарковим галасом чи базарними вигуками.

Ці паперові голосіння можуть обіцяти, дурити або й навіть посилати тебе подалі. Дослухатися до них варто завжди, але довіряти – ніколи. Усе ж таки папір – одна з тих матерій світу, що найбільше схильна до брехні та лицемірства.

Іноді має значення не сам голос, а його особливості, певна специфіка мовлення.

Ось, наприклад, товсті журнали, перенасичені всією мудрістю світу, переважно мають дефекти дикції, ковтають слова і говорять пошепки. Вони нагадують професора, мого інститутського викладача електроніки, вченого світового рівня, чиї безцінні лекції перетворювалися для студентів на безглузді шумові тортури: настільки нерозбірливо і тихо він вправлявся у цій дисципліні метання бісеру.

Щоденні газети з великими накладами – це завжди вступ до репетиції оркестру, какофонія та поодинокі фрази без початку і без кінця; іноді вони запам’ятовуються і навіть справляють якесь окреме враження, але не дають жодного уявлення про те, що саме оркестр збирається виконувати (й чи взагалі він на щось здатний).

Тижневики, котрі змагаються в майстерності імітації чужих голосів і невтомно змішують коктейлі зі звуків; вони також схильні до белькотіння, тільки мудрість світу їх практично не цікавить.

І, нарешті, мої улюблені подорожні видання. Балакучі, як забобонні перекупки, жовті, як детальна карта китайських провінцій. Зазвичай вони не говорять і ніколи не шепочуть – вони верещать, як клонований Джельсоміно. Одні – від болю й відчаю, інші – від страху й безпорадності.

Немає нічого дивного, що глухонімі обирають для продажу тільки найверескливіші газети. Де пишуть про кінець світу та варана, що зжер двох людей.

Цього разу я придбав аж дві газетки. Інтерв’ю з дияволом, дослідження інтелекту рослин, мутанти й канібали – все на своїх місцях. Забравши гроші, глухонімий продавець радісно потиснув мені руку. Мабуть, він завжди так тішиться, коли люди чують вереск його газет: єдині звуки, доступні навіть глухонімому.

Читайте новости Comments.UA в социальных сетях facebook и twitter.

Источник: Михайло Бриних

Теги:

Версия для печати
46166
Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Партнеры портала

Price.ua - сервис сравнения цен в Украине
властьвласть деньги деньги стиль жизнистиль жизни hi-tech hi-tech спорт спорт мир мир общество общество здоровье здоровье звезды звезды
Архив Экспорт О проекте/Контакт Информатор

Нажмите «Нравится»,
чтобы читать «Комментарии» в Facebook!

Спасибо, я уже с вами.

   © «Комментарии:», 2016

Яндекс.Метрика Система Orphus