Блог

Олексій Голобуцький: Кремль заявив, що не визнає наявних кордонів України і її суверенітету над приналежними до неї територіями

Чергова "велика програмна стаття" Путіна: починається про "одиннарот", але основний зміст "Україна не має права на власну державність, це території і зона інтересів РФ".

2

comments11929

Олексій Голобуцький

Політтехнолог, політичний експерт. Співзасновник «Агентства моделювання ситуацій» - найстарішої в Україні компанії з політичного консалтингу (існує з 2002 року). З 2009-го року незмінно входить до десятки найбільш цитованих політичних експертів в Україні. Визнаний найпопулярнішим політичним експертом за версією рейтингової платформи Comments.ua два роки поспіль: 2020-го та 2021-го.

45 років, заступник директора Агентства моделювання ситуацій.

За освітою історик (ЛНУ ім.І.Франка). 

Онук відомого історика українського козацтва Володимира Олексійовича Голобуцького (1903-1993).

Син професора Петра Володимировича Голобуцького (1938-2010)

Є одним з перших спеціалістів в Україні з питань інформаційного суспільства – перша монографія вийшла друком 1999 року і стала навчальним посібником на багатьох кафедрах (напрямків ІТ, інформаційної безпеки, філософії, державного управління і права, новітньої історії та ін.) українських вишів, її та наступні роботи досі цитують українські автори дисертаційних робіт різних напрямків.

Автор і співавтор багатьох наукових і публіцистичних праць з історії, соціології, політології, проблем інформаційного суспільства, інвайронменталізму тощо.

У 2018-му році через регулярну жорстку політичну сатиру і фотожаби особисто на Путіна потрапив до санкційних списків Кремля: у «списку 322-х» від 1.11.2018 став 60-м.

Є автором сотень поширених мемів щодо українських та зарубіжних політичних діячів, політичної ситуації в Україні.

Аудиторія персональної сторінки у Facebook складає більше 60 тисяч читачів. 

Врешті вийшла розлога «стаття Путіна» щодо України: «Об историческом единстве русских и украинцев». Початок дійсно для відповідного антуражу напханий типовими кремлівськими вигадками про «один народ», «спільну історію», спільне походження», «спільну державу», навіть «спільну мову». Але основний зміст статті не про це. 

 

Кремлем оприлюднено оцей довжелезний текст задля позначення і чергової спроби легітимізації власних територіальних претензій, при тому щодо всієї України, а не лише вже окупованих і анексованих частин. І прямим текстом заперечено український суверенітет і право на державність: «Ми ніколи не допустимо, щоб НАШІ ІСТОРИЧНІ ТЕРИТОРІЇ і близьких для нас людей, що там живуть, використовували проти Росії. А тим, хто зробить таку спробу, хочу сказати, що таким чином вони зруйнують свою країну». 

 

Ще раз: вся Україна – «їхні історичні території». От власне з цього мають починатись і на цьому негайно закінчуватись будь-які плани української влади «налагодити діалог з Кремлем», «домовитись про взаємовигідне сусідство з Росією» тощо. 

 

Росія не визнає Україну як суверенну державу. Отже, будь-які «взаємини» з їхньої точки зору – це для початку включення українських території до складу РФ. В статусі «автономного округу», «губернії», «складника союзної держави» - не принципово. Але якщо так, то будь-який намір українських політиків «налагодити діалог з Путіним» - це однозначно державна зрада і зазіхання на суверенітет і територіальну цілісність України. Бо інакшого варіанту «діалогу» для Кремля не існує. 

 

Далі ще цікавіше: кілька сторінок присвячено розлогому обґрунтуванню незаконності існування України і незаконності українського суверенітету над територіями держави. Кремль доводить, що це було «пограбування Росії на території, що віддали Україні». Аргументи процитую, бо вони показові, хоча й не нові.

==

«...Большевики... произвольно нарезали границы, раздавали щедрые территориальные «подарки». В конечном счёте, чем именно руководствовались лидеры большевиков, кромсая страну, уже не имеет значения. Очевидно одно: Россия фактически была ограблена. 

...Современная Украина – целиком и полностью детище советской эпохи. Мы знаем и помним, что в значительной степени она создавалась за счёт исторической России. Достаточно сравнить, какие земли воссоединились с российским государством в XVII веке и с какими территориями УССР вышла из состава Советского Союза. 

...В 1939 году земли, ранее захваченные Польшей, были возвращены в СССР. Их значительная часть присоединена к Советской Украине. В 1940 году в УССР вошла часть Бессарабии, оккупированная Румынией в 1918 году, и Северная Буковина. В 1948 году – черноморский остров Змеиный. В 1954 году в состав УССР была передана Крымская область РСФСР – с грубым нарушением действовавших на тот момент правовых норм.

...Хотите создать собственное государство? Пожалуйста! Но на каких условиях? ...Республики-учредители Союза после того, как они сами же аннулировали Договор 1922 года, должны вернуться в те границы, в которых они вступили в состав Союза. Все же остальные территориальные приобретения – это предмет для обсуждения, переговоров, потому что аннулировано основание. Другими словами – уходите с тем, с чем пришли. С такой логикой трудно спорить».

==

Цікаво, правда? Не впевнений, щоправда, що такі «аргументи» справлять хоч якесь враження на Байдена, якщо Путін в такий спосіб спробує виправдати чергову збройну ескалацію щодо нас – «ми просто забираємо своє, бо з правової точки зору це нічиї території після розвалу СССР». 

 

Про всяк випадок, оце мапа УНР для Паризької мирної конференції 1919-го року:

 

Але цілком можливо, що саме в такому руслі зараз почнеться накачка громадян РФ – якщо Путін дійсно запланував на осінь черговий наступ. Зрештою, 110 000 війська зі 120-х тисяч, сконцентрованих в квітні вздовж наших кордонів, так нікуди і не були відведені, «деескалація» лишилась на папері. Тобто, ймовірний наступ можна буде реалізувати швидко і одразу на кількома напрямками. «Росія просто бере під контроль власні території, бо не визнавала їх українськими офіційно 1992 року». 

 

Хоча про всяк випадок в статті позначено ще й причини для «джихаду»: «священної війни за росіян», так би мовити. Не так абстрактних «російськомовних», як вже цілком офіційних громадян РФ. 

==

«Кримчани і севастопольці зробили свій історичний вибір. А люди на Південному Сході мирно намагалися відстояти свою позицію. Але їх усіх, включно з дітьми, записали в сепаратисти і терористи. Стали погрожувати ЕТНІЧНИМИ ЧИСТКАМИ і застосуванням військової сили. І жителі Донецька, Луганська взялися за зброю, щоб захистити свій дім, мову, своє життя. Хіба їм залишили інший вибір - після погромів, що прокотилися по містах України, після жаху і трагедії 2 травня 2014 року в Одесі, де українські неонацисти заживо спалили людей, влаштували нову Хатинь? Таку ж розправу послідовники бандерівців готові були вчинити в Криму, Севастополі, Донецьку і Луганську. Вони і зараз не відмовляються від подібних планів. Чекають свого часу. Але не дочекаються».

==

Бачите? Це просто чергова священна місія шляхетних «асвабадітєлєй». Бо тут «етнічні чистки» - росіян злобні бандерівці вирізають. 

 

Не допасовується до тези «один народ»? (Бо реально: якщо народ=етнос «один», то які «етнічні чистки» - самих себе, чи як? Але якщо «бандерівці» «етнічно чистять» саме росіян за певними «етнічними», знов ж таки, ознаками – значить, ті ознаки існують? Тобто, ніяким боком не «один народ», правильно ж? Упс. Нестиковочка. Але кого це хвилює в Росії). Нічого, зате добре лякає. Ми – криваві монстри, а збройні сили РФ тоді – світлі лицарі. Як мінімум самі росіяни вірять. 

 

Це до теми, чому варто взагалі закрити кордон від всіх російських громадян, включно з «лібералами» на кшталт Макарєвіча чи Парфьонова (теж позначився оце тепер буквально). Бо вони додатково легітимізують для росіян байку про «бандерівських монстрів». Так, це сформульовано ближче до «ну, бачив я тих бандерівців, не такі вже й монстри», «спілкувався, настрої дійсно неприємні, але ще можуть захотіти дружити з нами, треба тільки докласти зусиль». Але в підсумку для росіян виходить якраз оте саме обґрунтування «священної війни»: «там монстри, але зусиллями наших солдатів ми їх перевиховаємо, бо не настільки страшні ті бандерівці, про це і Парфьонов з Макарєвічем свідчать, що ми їх легко переможемо». 

--

Загальний висновок з цього «ультиматуму про напад і територіальні претензії»: Путін впевнений, що часу лишилось небагато, тому силовими методами треба вирішувати проблему України чимшвидше. Цілком ймовірно, спроба відбудеться до кінця цього року. До завершення «6 місяців», котрі Байден відвів Путіну на зміну міжнародної політики. 

 



Теги:
comments

Новости партнеров

comments

Другие материалы автора


Новости

Подписывайтесь на уведомления, чтобы быть в курсе последних новостей!