Цибулько Володимир: Обшуки у Єлісєєва: спецоперація "Димова завіса"

Потрібно терміново створити ілюзію «боротьби», і тут на сцену вривається Костянтин Єлісєєв — не з власної волі, звісно. Його помешкання штурмує ДБР, з таким виглядом, ніби виявили сховище ядерних чемоданчиків. Формальна причина? «Харківські угоди». Фактична — полювання за контактами.

Почнімо з базової математики. У 2010 році, коли готувалися ті самі зрадницькі угоди, Єлісєєв працював… в Брюсселі. Послом України при ЄС. І якось складно вести секретні переговори з Харковом, коли ти в цей час готуєш підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Але кого це цікавить? У нас же не суд, а політичний театр. Сюжет простий: якщо не можеш посадити Порошенка — тисни на його оточення. Навіть якщо доводиться копати телефон, куплений у 2022-му, в пошуках компромату з 2010-го. Магія постправди в дії.

Давайте не вдаваймо із себе наївних. Єдиною реальною ціллю було дістатися телефону дипломата — з усією його перепискою, дипломатичними контактами, зв'язками в Брюсселі, Вашингтоні, Варшаві й далі за списком. І все це — в надії, що десь там мигне прізвище "той, кого не можна називати", себто Порошенко.

Цей фарс тягне не на кримінальну справу, а на дешеву ремейкову спробу Вотергейта. Пам’ятаєте, чим той закінчився? Президент подав у відставку. Не Порошенко — той, що підглядав.

Влада вкотре намагається залякати та розібрати опозицію, але виглядає це як спроба добити дзеркало, бо в ньому відбивається власне обличчя. Той, хто справді підписував харківські угоди, сьогодні чудово почувається в коаліції зі «Слугами». Вони — ті самі уламки Партії регіонів і ОПЗЖ, які сьогодні тихцем голосують разом, наче нічого не сталося.

Поки ж влада ганяється за послами й телефонами, за горизонт повзе ще один привид — Стамбул-2. І знаєте, якщо за зраду не карати, то вона завжди повертається. В новій упаковці.