Бала Віталій: «П’ятничні роздуми»

Пропоную подумати над питанням, щодо “зради” нашими партнерами Володимира Зеленського.

Мова знову йде про статтю в американському журналі Time.

Я так багато приділяю увагу цій статті тому, що, на мою думку, у ній прописані всі ті проблеми, які перешкоджають рухатись Україні до перемоги у війні. І вирішення цих проблем, по-перше, буде гарним сигналом для суспільства, по-друге, може стати першим кроком до реального об’єднання, а не на словах, політиків та їх прихильників, а також всіх українців і по-третє, продемонструє нашим іноземним партнерам, що в Україні готові приймати необхідні рішення і з нами можна мати справу.

Ми вже поговорили про корупцію, про втручання цивільних у прийняття рішень військовими, сьогодні хотів би обговорити і подумати над ситуацією на міжнародній арені, тобто про зовнішню політику України.

А завтра, вже підведемо загальний підсумок і для цього буде необхідно згадати статтю генерала Залужного в The Economist.

Отже, про зовнішню політику України.

У статі Саймона Шустера йдеться, що за словами з найближчого оточення Володимира Зеленського, він почувається ніби зрадженим нашими західними партнерами.

Перше. Володимир Зеленський, сподіваюсь, що хоч зараз вже зрозумів нарешті, що він і Україна, то одне й те саме, щоб йому там не говорили його лизоблюди. Коли йому плескали під час його виступів, то це було не просто схвалення його добрих виступів, слід це визнати, а особливо на початку широкомасштабного вторгнення, то була підтримка України, українського народу та героїзму захисників та захисниць у війні з агресором.

Друге. Вдала, ефектна та ефективна емополітика Володимира Зеленського у перші місяці з часом ставала все менш вдалою та ефективною, хоча ніби залишалась ефектною. Бо не можна постійно говорити красиві і правильні речі, а в реальності не робити правильні дії.

Третє. «Публічна дипломатія», яка проводилась через інтерв’ю іноземним ЗМІ, дописам у соцмережах, яка мала за мету звертатись до наших партнерів з вимогами, ніби нам вони щось винні, щоб отримати допомогу. Деколи така «публічна дипломатія» застосувала неадекватні та на межі хамства висловлювання щодо дій наших партнерів. 

Тому, рано чи пізно, така «публічна дипломатія» мала призвести до ситуації, яка склалася сьогодні.

Загалом, зовнішня політика є продовженням внутрішньої політики країни.

І якщо, за весь цей час, з моменту широкомасштабного вторгнення, у середині України влада займалась всім, окрім об’єднання, переведення економіки на воєнні рейки, та ще й толерувала корупції, під час війни, не зважаючи на всі зауваження і попередження наших партнерів, то говорити про зраду наших партнерів може тільки невдячна і зарозуміла людина.

Тому, насправді, ще хто кого зрадив.

Продовження дивіться у програмі «П’ятничні роздуми» на моєму ютуб каналі.

Посилання у першому коментарі.