Valerii Klochok: Сообразили на троих

Звісно залишається дивним «заслання» Любченка в міністерство економіки але приставка «перший віце-прем’єр міністр» може додати йому суттєвої політичної ваги та відкрити нові перспективи для політичної кар’єри (якщо того він сам бажатиме). Свого часу, наприклад, Клюєв дуже вдало для себе та усієї Партії регіонів обіймав таку посаду, куруючи діяльність депутатів в парламенті й виконуючи інші пікантні доручення вищого керівництва. Але чи є під таке призначення достатня кількість голосів – залишається інтригою. Хоча Любченко показав себе доволі з позитивної сторони на посаді очільник податкової (відомство ефективно збирало податки, системно виконувало планові показники надходжень до державного бюджету) це не означає, що такою ж продуктивною буде його діяльність на новій подвійній посаді. Питання ефективності економіки залежить не лише від бажання очільника, а в першу чергу від готовності парламенту ухвалювати необхідні для цього закони. А з цим нині є серйозні проблеми.

Відставка пана Криклія в першу чергу може означати послаблення ролі його давнього куратора (очільника МВС пана Авакова). Окрім того зауважень до роботи Криклія чимало. Основним є постійна збитковість ДП «Укрзалізниця» і відставка Криклія була лиш питанням часу. Окрім того Міністерство інфраструктури завжди було ласим шматком для великого бізнесу. У підпорядкуванні відомства велика кількість питань, пов’язаних з можливістю швидких і великих грошей: дороги, порти, аеропорти, вантажні перевезення і так далі і тому подібне. Можливо, настав час перерозподілу сфер впливу, як я заначив вище. Лакмусом стане питання відставки Авакова. Якщо його підніматимуть – це означитиме суттєве зміщення центрів впливу на Банковій. І запропонований на цю посаду (глави Міністерства інфраструктури) Кубраков опосередковано вказує на таке зміщення. Хоча в доробок очільнику Укравтодору варто записати вдалу реалізацію проекту «Велике будівництво». Наявність якісно-відремонтованих доріг заперечувати складно, а їздити ними приємно.

Найбільш яскравою постаттю у всій цій урядовій мініротації я відзначив би Степанова. Він зумів попрацювати і при Порошенку і при Зеленському на дуже серйозних посадах. Досвід дозволив йому протриматися доволі тривалий термін у доволі складний період. Такого випробування пандемією не було для жодного очільника МОЗу. Короткий епізод зі Скалецькою та Ємцем до уваги можна не брати. Степанову вдалося не просто втриматися, а й заробити непогану репутацію серед багатьох лікарів. До його доробку варто віднести облаштування лікарень ліжко-місцями (майже 70 тисяч) для коронахворих й створення умов для безкоштовного тестування хворих на ковід.

Точкою біфуркації для нього стала невдала закупка вакцини. І розуміючи, що відповідальність за це має нести не лише він, а й глава уряду з президентом, він докладає нині максимум зусиль аби розділити цю відповідальність з ними. І частково це йому вдасться. Втім Степанов не зробив найголовнішої речі – він не представив суспільству власне (відмінне від Супрун) бачення реформуванням медичної галузі. І цим йому дорікатимуть ще довго.

Але в будь-якому випадку Степанов скористався нагодою, посадою для підняття власного імені себе в статусі загальнонаціонального політика. Відтак я не виключаю, а швидше прогнозую, його подальший політичний (партійний) шлях. І відмова від написання заяви про відставку за власним бажанням лиш додає йому в цьому плані. Це битва до краю.