Алексей Буряченко: «Ядерна парасолька» для всіх: як світ може захиститися від російського шантажу

Мавпа з ядерною гранатою: чому ООН виявилася беззахисною перед шантажем Путіна і що тепер з цим робити (частина перша)

Напередодні, 24 жовтня, співпали одразу дві знаменні дати — 77 років тому була заснована Організація Об’єднаних Націй і 31 рік тому Верховна Рада проголосила без’ядерний статус України. Сьогодні без’ядерна Україна потерпає від військового вторгнення росії, яка не лише погрожує нам і всьому світу застосуванням ядерної зброї, а й проводить політику ядерного тероризму, захопивши Запорізьку АЕС та перешкоджаючи її функціонуванню.

Чому міжнародна спільнота виявилася майже безсилою перед путінським ядерним свавіллям і якими методами можна його подолати, розповів в інтерв’ю Новини.LIVE відомий український політолог, економіст та юрист-міжнародник Олексій Буряченко, який зараз працює над дисертаційним дослідженням "Формування нової глобальної системи безпеки: російсько-українська війна як фактор еволюції світової політики".

Рудимент двополярного світу

— Пане Олексію, поясніть, будь ласка: як з юридичної точки зору зараз виглядає світова ядерна безпека?

— На сьогодні вона ґрунтується на системі стримувань, створеній на підставі Ялтинсько-Потсдамського миру, за наслідками якого відповідно була створена ООН. Засновниками ООН фактично є країни, які мають ядерну зброю. До Радбезу ООН на постійній основі входять п’ять держав — Франція, Велика Британія, США, Китай та колишній СРСР, місце якого посіла росія. Насправді країн, які офіційно мають ядерну зброю, зараз більше, але до складу Радбезу вони не входять.

Тут треба розуміти, що наявна система ядерного стримування була "заточена" виключно під двополярний світ: її основною метою було не допустити ядерного конфлікту між США та СРСР. При цьому вона навіть не була спрямована на зупинення гонки озброєнь, а лише на зниження її темпів. Про що домовлялися в ООН у цьому сенсі — це виключно про пропорційне зменшення ядерних потенціалів, зокрема зменшення кількості ракет великої та середньої дальності. Але коли мова заходила про добровільне позбавлення від ядерної зброї взагалі, охочих зазвичай не знаходилося — окрім пострадянських країн, зокрема України та Казахстану.

Нагадаю, що перша хвиля масштабної ядерної кризи відбулася майже рівно 60 років тому — так звана Карибська криза. А сьогодні ми спостерігаємо другу хвилю: одна з країн, яка нібито стоїть у основ Організації Об’єднаних Націй як гарант світової ядерної безпеки і є членом Радбезу з правом вето, стала агресором, окупантом та світовим терористом.

Це перший такий випадок у світовій практиці, й одразу ж виявилося, що система світового ядерного стримування до такого виклику абсолютно не готова

Ба більше, зараз російська федерація загрожує світу не лише військовим застосуванням ядерної зброї, а й суто терористичним — через захоплення тієї ж самої Запорізької АЕС, а раніше й Чорнобильської АЕС. Таким чином, рф перейшла всі юридичні межі та абсолютно всі "червоні лінії". Раніше найбільш жорстким юридичним формулюванням для країн, які зазнавали міжнародної ізоляції, був статус країни — спонсора тероризму. Але росія пішла ще далі: вона довела своїми офіційними діями, що світова юридична практика буде змушена запроваджувати вже більш жорстке поняття — країна-терорист.

— І яка, на вашу думку, ймовірність, що таке поняття дійсно буде офіційно запроваджено?

— Я думаю, що на тлі ядерних погроз режиму путіна всьому світу, коли росія показує, що вона не гребує жодними методами, це не просто реально — це неминуче. Путін приведе росію не до нової імперськості, не до "собіранія зємєль", а до повної ізоляції і, нарешті, до появи у світовій практиці статусу країни-терориста. Згадайте рішення ПАРЄ —   там вже було формулювання "терористичний режим російської федерації". За своєю суттю, це перша ластівка, перша ознака, що світ вже готується до того, що цей термін буде формалізований і першою країною-терористом буде визнана саме путінська росія.

Клуб країн першого сорту

— Але при цьому росія була і досі залишається членом Радбезу ООН. Чи вірно я розумію, що при заснуванні Радбезу юридично ніхто не передбачив ситуацію, що країна-член Радбезу може стати країною-агресором?

— Ні, такого варіанту дійсно ніхто не передбачав. Розумієте, у ті часи просто була інша парадигма: біполярний світ і Холодна війна між США та їхніми союзниками і СРСР та його союзниками. ООН за суттю своєю ніколи не була пристосована до розв'язання питань, назвемо їх так, регіональних війн. Вона була заточена під те, щоб, по-перше, бути діалоговим майданчиком між двома конкретними державами — США та СРСР, а по-друге, щоб не допустити глобальної ядерної війни.

Чисто формально росію можна позбавити членства в Радбезі, але з юридичної точки зору це дуже важко. Треба вносити зміни до статуту ООН, а як їх можна внести, якщо росія може заблокувати в Радбезі будь-яке рішення? Нагадаю, що ключовим органом ухвалення рішень в ООН все ж таки є саме Радбез. Так, існує Генасамблея ООН, яка теоретично може подолати будь-яке рішення Радбезу. Але країни-члени Радбезу із самого початку убезпечили себе від "вибриків" з боку неядерних країн: Генасамблея дійсно може ухвалити якесь рішення, яке суперечить рішенню Радбезу або його членів, але воно буде факультативним. Тобто не обов’язковим до виконання.

За великим рахунком, цей формат Ялтинсько-Постдамського миру та парадигма створення ООН із таким Радбезом неминуче поділили світ на країни першого сорту, в яких є ядерна зброя і які ухвалюють рішення за всіх, і країни другого сорту, які не мають ядерної зброї

Тому зараз коли світ вдруге від часів Карибської кризи опинився на межі ядерного протистояння, багато країн намагаються отримати ядерну зброю — формально чи неформально. Насправді сказати, скільки країн у світі сьогодні володіють ядерною зброєю, не може ніхто. Це як у відомому анекдоті про Голду Меїр: "Ядерної зброї в нас нема, але якщо буде треба, ми її застосуємо".

Проблема в тому, що в епоху надсучасних цифрових технологій створення, експлуатація та використання ядерної зброї переходить в абсолютно інший формат, відслідкувати який фактично неможливо. І якщо не перебудувати кардинально систему світової ядерної безпеки, рівень ядерних загроз буде збільшуватися як снігова куля. Після того, як російська федерація дозволила собі вдатися до ядерного шантажу, ситуація в світі буде тільки загострюватися. І ніхто не зможе спрогнозувати, у якому кутку світу завтра виникне нова больова точка. А таких точок може виникнути багато, і вони можуть йти каскадом.

"Виконання статуту ООН тримається виключно на чесному слові"

— Таким чином, наразі у світі не існує міжнародних юридичних механізмів, щоб вирішити ситуацію, що склалася?

— Це дуже важко сказати.

— Тоді поставимо питання інакше: чи мають взагалі країни-власниці ядерної зброї якісь юридичні зобов’язання перед міжнародної спільнотою?

— Якщо йдеться про країни-члени Радбезу ООН, то на підставі статуту ООН у них є спільні зобов’язання: підтримувати безпековий компонент у всьому світі. При цьому безпека — це не тільки відсутність бойових дій: це і гуманітарні аспекти, це й запобігання голоду і тому подібне. Але питання в іншому — у тому, що за порушення статуту ООН не передбачено жодного покарання. Фактично єдине, на чому тримається виконання статуту — це самоконтроль і, так би мовити, чесне слово.

— У такому разі чому ця система зіткнулася з кризою лише зараз, а не зазнала краху ще раніше?

— Тому що це перший випадок, коли порушником стала країна масштабів російської федерації. Навіть при тому, що росія дуже незграбна, при тому, що вона програє війну, зазнає поразки і в політичному, і в юридичному, і в дипломатичному плані — це, все ж таки, дуже велика країна з великими природними ресурсами. І, найголовніше, з ядерним компонентом.

Раніше навіть якщо військові конфлікти починали країни, у яких теоретично могла бути ядерна зброя (згадаємо Ірак, який у цьому підозрювали), великі ядерні держави гасили ці конфлікти або шляхом економічних санкцій, або шляхом військових операцій на кшталт "Бурі в пустелі".

Але влаштувати військову операцію проти росії в самій росії просто нереально — це величезна територія. Використовувати проти неї ядерну зброю — це наражатися на ризики ядерного апокалипсису, на це ніхто не піде. Що залишається? Залишається система політико-економічних санкцій.

Але той же Іран вже сорок років під санкціями, і ми бачимо, що він, на жаль, спокійно собі виробляє високотехнологічні товари і давно вже налагодив контрабанду всього, що треба. За таким же сценарієм зараз йде й російська федерація. І чим більше вона ізолюється від цивілізованого світу, тим менше цей цивілізований світ може на неї впливати.

—  То який може бути вихід із цієї ситуації?

— Їх може бути цілих два. Перший: світ погоджується на всі вимоги путіна, віддає йому Україну, відсуває НАТО до кордонів тисяча дев’ятсот вісімдесят якогось року і все таке інше.

Зрозуміло, що це настільки катастрофічний вихід, що він, власне, взагалі не є виходом. Оскільки, по-перше, всі чудово розуміють, що рф на досягнутому не зупиниться. По-друге, такий варіант ще більше дестабілізує світ, бо ті регіональні гравці, які раніше підкорювалися волі великих країн і того ж Радбезу ООН, тепер зрозуміють, що робити це зовсім не обов’язково. І багато країн почнуть боротися між собою на регіональному рівні за статус так званих регіональних лідерів.

В результаті ситуація взагалі вийде з-під контролю аж до того, що ніхто не зможе спрогнозувати, де завтра виникне чергова ядерна загроза

Другий варіант: докорінна реформа Радбезу ООН і, як наслідок, всієї Організації об’єднаних націй з усіма її інституціями. Не будемо забувати, що ООН — це величезна структура, у складі якої і ВООЗ, і ЮНІСЕФ, і ЮНЕСКО, і МАГАТЕ, і безліч інших організацій. Але основна проблема полягає в тому, що поки що не кристалізувався той варіант, на який погодилися б усі ключові гравці. Потрібна реалістична система балансу: дуже важко пропонувати якісь варіанти, які обмежують можливості одних сторін і дають якусь перевагу іншим.

«Ядерна парасолька» для всіх: як світ може захиститися від російського шантажу (частина друга)

— Минулого разу ми обговорювали причини, через які механізми ООН виявилися недієздатними у ситуації, що склалася. Тому питання просте: що робити з організацією, яка не може впоратися з виконанням завдань, заради яких вона, власне, створювалася?

— На цю тему у світі зараз точиться серйозна дискусія. Є різні погляди на проблему — від глибокого реформування ООН як такої і аж до її розпуску та створення нової архітектури світової безпеки, побудованої абсолютно на інших засадах, ніж принципи Ялтинсько-Постдамського миру та клубу ядерних держав.

Я особисто схиляюся до думки, що розпускати Організацію Об'єднаних Націй у будь-якому випадку зараз було б передчасно. Це все ж таки потужна інституція зі своїми інструментами, правилами, продуманою системою ухвалення рішень. Для того, щоб розуміти усі безпекові аспекти — усі, а не лише ядерні, потрібно максимально прораховувати ситуацію, і ООН зараз  хоча б якимось чином з цим справляється. Так, вона виявилася недосконалою у сфері контролю над ядерним компонентом, але ж у багатьох випадках здійснює необхідну координацію у найрізноманітніших сферах — голод, природні лиха, навіть регіональні війни тощо.

Тому, на мій погляд, поки не кристалізувалося остаточно, яким чином має бути реформована ООН або яка нова інституція прийде на її місце і на яких засадах її буде побудовано, ліквідувати Організацію Об’єднаних Націй було б просто недоцільним. Бо це може знову зіграти на руку тому ж путіну: будь-яка дестабілізація, тим паче така масштабна, як зникнення ООН, може зараз тільки зміцнити російські позиції. Тому ООН обов’язково потрібно залишити, допоки не виникне і не відшліфується нова міжнародна інституція, яка просто потім перебере на себе нинішні дієві функції ООН.

— Про яку саме інституцію йдеться і що вона має собою являти?

— Можливі різні варіанти. Я як юрист-міжнародник обстоюю позицію, яку зараз обґрунтовую у своїй дисертації "Формування нової глобальної безпеки: російсько-українська війна як фактор еволюції світової політики". Якщо коротко, то суть така: ядерні країни мають відмовитися від ядерної зброї на користь створення, так би мовити, всесвітньої ядерної парасольки.

Підкреслю, що на первісному етапі не йдеться про відмову від ядерної зброї як такої — йдеться про створення світової наддержавної мілітарної організації, якій ядерні країни передадуть контроль над своїм ядерним компонентом в обмін на військовий захист з боку цієї організації.

— Тобто ви пропонуєте створити свого роду всесвітню армію?

— Можна сказати й так — принаймні, у сфері, що стосується ядерного компоненту. Зрозуміло, що жодна країна не віддасть свою ядерну зброю просто так, "у нікуди". Ми вже бачили протягом XX століття заклики до роззброєння, але усі вони у кращому разі призводили хіба що до призупинення темпів гонки ядерного озброєння у СРСР та США.

Підкреслю: до призупинення, а не до зупинення або, тим паче, до роззброєння. Ніхто не буде ослаблювати себе, коли поруч є країна, яка не збирається цього робити. Інша річ — передати свою ядерну зброю міжнародній наддержавній інституції в обмін на гарантії захисту і безпеки.

— Але який сенс передавати своє озброєння будь-якій інституції, якщо країна, яка володіє ядерною зброєю, з тим же успіхом може захищати себе самостійно, як це є зараз?

— По-перше, ми бачимо, що та система світової безпеки, яка існує зараз, просто не працює. Тому все одно доведеться шукати якісь нові шляхи. Навіть для великих ядерних держав передомовитися на нових умовах — це вже буде значною мінімізацією ризиків ядерного апокаліпсиса або тотальної світової дестабілізації.

Створення світової наддержавної організації, у рамках якої боротися із ядерними загрозами (у тому числі й терористичними, бо ядерний тероризм нікуди не зник) будуть усі держави світу, може стати оптимальним виходом із ситуації

Друге, про що часто забувають: обслуговування ядерної зброї — це дуже недешеве задоволення. Якщо, скажімо, багаті країни, такі як США або Китай, можуть собі дозволити її обслуговувати належним чином, то для інших країн це є досить значним тягарем. Також не забувайте, що зараз спостерігається тенденція виключно до збільшення ядерних потенціалів — а в епоху коронавірусу та світової економічної рецесії це дуже тисне на бюджети навіть великих, потужних держав. Тому навіть для них може виявитися вигідним перекласти обслуговування своєї ядерної зброї на наддержавну інституцію, яка фінансуватиме його з внесків, що сплачуватимуть всі держави світу.

Ціна безпеки

— Таким чином, ядерна зброя одних країн буде значною мірою утримуватися за рахунок інших, неядерних країн?

— І ці неядерні країни отримають на заміну захист під спільною "ядерною парасолькою". Безпека завжди варта того, щоб за неї платити — тим більше, якщо у цій гипотетичній світовій інституції голоси будуть розподілені справедливо, а не як у сучасній Організації Об’єднаних Націй.

До того ж я переконаний, що така ініціатива буде надзвичайно позитивно сприйнята клубом неядерних країн, тому що у такому разі вони перестають бути, по суті, країнами другого сорту, які ні на що не впливають, а лише чекають на рішення Радбезу ООН. Дивіться, що зараз відбувається: маленькі країни залежать від рішень великих ядерних держав, і це ми ясно бачимо на прикладі рф, яка розпочала агресію проти України.

В ООН ніхто навіть не говорить, про те, щоб війна перейшла на територію росії — тобто, виходить, в нас є рівні, а є рівніші. І це не тільки ескалує загальну ситуацію, а неминуче буде збільшувати кількість ядерних країн у світі, бо нікому не хочеться бути слабким

Отже, ситуація тільки погіршуватиметься. А за нової конфігурації неядерні країни нарешті зможуть долучитися до ухвалення ключових рішень у системі та архітектурі світової безпеки — на тих само правах, що і ядерні держави.

— Але навіть у разі створення такої конфігурації деякі країни можуть приховати частини свого ядерного потенціалу, не віддавши його на користь спільної "ядерної парасольки". Яким чином можна запобігти таким випадкам?

— Думаю, для цього будуть і юридичні, і військові механізми — я не дарма казав, що ця наддержавна організація має мати серйозну мілітарну складову. Тобто це має бути справжня світова армія, яка, окрім суто військового компоненту, матиме також компонент розвідувальний. У такому випадку, якщо одна країна вирішить залишити собі ядерну зброю, це так чи інакше стане відомо.

Коли проти тебе весь світ, то або ти граєш за правилами, або тебе змусять грати за правилами

Якщо навколо концепції всесвітньої "ядерної парасольки" об’єднаються усі країни світу, як ядерні, так і неядерні, а осторонь залишаться лише російська федерація та, скажімо, КНДР, то, я вважаю, світ знайде колективні інструменти, щоб і ці країни також приєдналися до загального руху.

Окремим питанням, звісно, має бути контроль над АЕС. Їхнє обслуговування можна залишити за країнами-власницями, але безпековий компонент має бути переданий під наддержавний нагляд, щоб уникнути перспектив, що на базі цих АЕС збагачуватиметься уран для створення тієї ж ядерної зброї.

Загалом на первісному етапі вже наявна ядерна зброя цілком може зберігатися у країнах її походження, де для неї існує відповідна інфраструктура. Бо просто так перевезти ядерну зброю, наприклад, в іншу країну, не те що складно, а просто небезпечно. З іншого боку, є ймовірність, що за наявності всесвітньої "ядерної парасольки" ядерні держави самі дійдуть висновку, що зберігати у себе ядерний компонент невигідно і небезпечно — врешті-решт, ядерний тероризм ніхто не скасовував. І тоді ми побачимо варіант, коли кількість ядерної зброї у світі або нарешті почне зменшуватися, або заможні держави почнуть її передавати на зберігання до більш бідних країн — звісно, гідно компенсуючи всі витрати на її утримання.

Таким чином, у сухому залишку нова система безпеки, про яку я говорю, може запустити у зворотній бік усі механізми ядерного протистояння, які існують зараз, і в перспективі звести їх майже до нуля. Це те, про що так багато говорили ще з моменту першого використання ядерної зброї, але по факту в такої системи досі не було жодного шансу на реалізацію. Зараз цей шанс, як на мене, з’явився — вперше в історії людства. І запропонувати його світовій спільноті може саме українська сторона, бо Україна зараз є форпостом усього цивілізованого світу у боротьбі з ядерним тероризмом путіна.

Посилання на інтерв'ю:

Перша частина – https://safe.novyny.live/obeziana-s-iadernoi-granatoi-smozhet-li-oon-sderzhat-rossiiu-60686.html

Друга частина – https://safe.novyny.live/iadernyi-zontik-dlia-vsekh-kak-mir-mozhet-zashchititsia-ot-rossiiskogo-shantazha-62772.html