Юрій Луценко: "Найкращий спосіб боротьби з ворогами — підтримка своїх друзів"

Інтерв’ювання людини, котра перебуває за гратами, потребує додаткових пояснень. Оскільки в суді спілкуватися з Луценком заборонено (можна хіба потиснути руку), запитання мені вдалося передати Юрію Віталійовичу через адвокатів під час останнього судового засідання у його справі. Минув майже тиждень, і ось — списані його рукою аркуші-відповіді лежать переді мною. Наша заочна розмова почалася з питання про порушення міліцією кримінальної справи проти опозиції за «грубе порушення порядку з мотивів явної неповаги до суспільства» під час мітингу біля пам’ятника Т.Г.Шевченку та протестного маршу.

— Я вже не раз говорив, що ми живемо в Королівстві кривих дзеркал, де правда і кривда, добро і зло помінялися місцями. Де ще є держава, керівництво якої не тільки не святкує День Незалежності, але й залякує тих, для кого це справжнє свято?

Що є найбільш символічним для характеристики нинішнього стану країни, ніж виклик на допит в МВС за участь у святкуванні Дня Незалежності Героя України, автора Акта проголошення Незалежності Левка Григоровича Лук’яненка, який відсидів 25 років у таборах за свої національні переконання?

Секрет Королівства кривих дзеркал, описаний у казці Керолла, дуже примітивний — там усе догори дригом. Щоб не втратити глузд у тій країні абсурду, Аліса перевертала все навпаки.

Так треба діяти й у нас: підстави для порушення кримінальної справи сформульовані правильно. Але за "грубе порушення порядку з мотивів явної неповаги до суспільства" треба судити керівництво МВС і його хазяїв, які зупинили із застосуванням сили мирну демонстрацію. До того ж зробили це на вулиці Володимирській, яка не була заборонена судом для святкових заходів опозиції.

— І все ж міліція накинулася на людей з балончиками сльозогінного газу та кийками.

— Річ тут не в міліції, вона мусить виконувати накази свого керівництва. При мені вона таких ганебних дій не робила, народ не била. За останні півтора року МВС перетворили з правоохоронного органу на жандармське формування. Вся енергія його нинішнього керівництва спрямована на демонстрацію сили навколо Печерського судилища і покривання бізнес-розбою в країні. І нікого з нього не турбує ні зростання злочинності, ні те, що бандитські угруповання зразка 90-х років повернулися до кривавого ремесла.

Проблема не в особистостях новоспечених генералів спецслужб. Попри особистості, це чітка модель кримінальної влади.

Щоб мої слова не здавалися перебільшенням, давайте згадаємо приклад, добре знайомий багатьом читачам, коли група шахраїв захоплює владні повноваження в міцному сільгосппідприємстві. Далі — типова схема: формування загону посіпак з числа місцевих п’яничок, створення слухняної більшості в сільраді через залякування і підкуп депутатів. Після цього шахраї переходять до реалізації своєї мети: закриття і приватизації вже "непотрібних" дитсадка і клубу, привласнення земельних паїв, млина, зерносховища, техніки тощо...

За торбу сала і конверт "зелених" районна газета пише про "успіхи" нових хазяїв села, а перевіряючих чекає бесіда в конторі та застілля в бані.

— І всі мовчать?

— Так, це ключова умова для кримінального панування і в селі, про яке я говорив, і в державі, в якій ми живемо. Авторитетних людей, які не миряться з нахабним грабунком, залякують, б’ють, арештовують за вигаданими підставами. Там, де немає закону, правлять "злодії в законі". І не варто сподіватися, що колись вони нажеруться: у цих людей немає моральних комплексів. Покласти край їхньому пануванню зможе лише організований рух за зміну такої кримінальної влади.

Історія вчить, що в часи розпачу завжди знаходився лідер, який очолював такий рух і досягав народної мети. Згадати хоча б, як у 1630-х роках замордованою Україною гриміла страшна слава шляхтича Лаща, котрий безкарно різав вуха, вбивав селян, викрадав та ґвалтував дівчат. Його 236 разів засуджували до вигнання, 37 разів позбавляли шляхетської честі, а він з’являвся на королівському прийомі в шубі, підшитій тими судовими рішеннями. Він знав, що й королю байдуже до того українського нібито мовчазного "бидла".

Саме з того узаконеного владою розбою і постав Хмельницький.

— Тоді оцініть сьогоднішні суспільні протестні настрої. Чи можуть вони стати засобом впливу на владу? І чи є такий лідер?

— Протест уже домінує в суспільстві. Причому і на Сході, і на Заході України. Рейтинг Януковича скоротився втричі. Влада чітко усвідомлює, що рано чи пізно її зметуть. І, звичайно ж, вона робить усе, щоб це сталося якомога пізніше. Як цього досягти? Ліквідувати лідерів народного протесту. Всі ж бо знають відмінність між прайдом левів на чолі з бараном і отари баранів на чолі з левом. У нашому випадку влада смертельно боїться прайду левів на чолі з Тигрюлею.

Цим і пояснюються ганебні політичні розправи в Печерському суді, які викликають протест абсолютної більшості українців та міжнародної спільноти.

— Сьогодні на слуху — утворення єдиної опозиційної колони для участі у виборах. Наскільки вона доцільна і який варіант об’єднання зусиль може бути, на Вашу думку, найбільш ефективним?

— Я завжди був прихильником єдиної команди українських демократів. Це дасть змогу не тільки перемагати за будь-якої — пропорційної, мажоритарної чи змішаної — системи виборів. Найважливіше — об’єднання допоможе також уникнути протистояння і домашніх війн між собою після перемоги.

— Наскільки Ви розраховуєте на допомогу європейських інституцій?

— Я вдячний європейським політикам за увагу до політичних процесів в Україні. Безумовно, їхні об’єктивні оцінки ситуації стримують нищення демократії в нашій країні.

Щодо моєї кримінальної справи, то я певен у тому, що виграю її в Європейському суді з прав людини. Та не менш важливим я вважаю виграш громадської думки в Україні. Саме тому я затято наводжу і в СІЗО, і в суді чіткі аргументи своєї невинуватості. Як я й сподівався, моя невинуватість знаходить підтвердження і в показах "потерпілих" та свідків, які говорять про законність моїх дій на посаді міністра внутрішніх справ.

Найприємніше ж — це та підтримка, яку я відчуваю в сотнях листів з усієї України, теплих словах людей, які передають мені друзі та знайомі. Один із моїх адвокатів, Олексій Баганець, нещодавно побував у батьківському селі Горошине на Полтавщині. Після повернення він розповів мені, як його обступили там селяни, наказуючи: "Ти ж дивись, добре захищай нашого Луценка!".

Коли таке чуєш — зникають грати, замки і стіни камери особливого режиму в Лук’янівській тюрмі. Віриться в перемогу, хочеться жити і служити людям і своїй країні.

— Чи вдається Вам спілкуватися з Тимошенко?

— Є золоте правило: найкращий спосіб боротьби з ворогами — це підтримка своїх друзів. Тепер цього правила дотримуються всі нормальні люди і навіть більшість політиків. По собі знаю, як важливо відчути дружнє рукостискання в підземних коридорах тюрми або почути слова підтримки в темряві "автозака".

Не сумніваюся, що саме через це нас розвели з Юлією Володимирівною по різних приміщеннях судів. Коли мене вивели зі спецприміщення, де перед судом по 3-4 години в тісних клітках утримуються підсудні (тільки для того, щоб залишити Тимошенко з голими по пояс чоловіками в "наколках"), — я вчергове утвердився в оцінці нинішньої мерзоти на троні. Тепер спілкуємося листами. З них знаю — вона їм не по зубах!

— Які Ваші прогнози щодо нового політичного сезону в Україні?

 — Ця осінь буде визначальною у трьох доленосних напрямах. Влада готує законодавче оформлення великого земельного "хапка", чергову шулерську зміну правил виборів до Верховної Ради та вироки лідерам опозиції. Сподівань на опір цим планам влади у мене немає. Парламент давно втратив статус незалежного народного представництва і перетворився на торговище.

Я взагалі вважаю, що справжнім політикам там нині нема що робити. Їм не варто освячувати своїм авторитетом клоунаду "одобрямсу" і цинічної брехні. Я рекомендував би накрити непродані місця народних депутатів опозиції національним прапором і їхати до виборців. Вся політика нині не у Верховній Раді, а серед людей.

Єдиний фактор оптимізму — перспектива євроінтеграції нашої країни, що може стати важливим кроком у напрямі нормалізації економіки, правосуддя та соціальних стандартів для простих українців.