Роман Балаян: Не люблю мишачої метушні!

Реформи, що оголошені в українському кінематографі, не обходяться без перших осіб нашого кіно, яким є шанований глядачами і колегами відомий кінорежисер Роман Балаян. Як вони проходять і чим "загрожують" у майбутньому, розповідає метр кінематографії.

— Романе Гургеновичу, останнім часом в українському кінематографі відбуваються деякі "ворушіння" з приводу його розвитку в найближчому майбутньому. Почалося це з того, що було оголошено про 120 мільйонів, виділених на цей рік на кінематограф. Всі неймовірно надихнулися і кожному захотілося "відщипнути" солодкий шматочок державного "пирога". Днями у ЗМІ пройшла інформація про створення Фонду підтримки вітчизняного кіно "Кіноарсенал", який курируватиме депутат Верховної Ради, син Президента України Янукович-молодший. Це задекларовано у розісланому журналістам прес-релізі. До складу робочої групи входять такі стовпи української культури, як Роман Балаян і Богдан Ступка. Розкажіть про цей новий кінофонд, які його функції і ваші обов’язки як члена оргкомітету?

— Одразу відзначу, що з грошей, виділених на кіно, на фільми піде всього близько 70-ти (!), бо 50 мільйонів припадуть на покриття колишніх боргів. Що стосується Фонду підтримки вітчизняного кіно "Кіноарсенал", то принцип роботи такий: створюються логічні пари: меценати — виробництво, спонсори — освіта, ЗМІ — популяризація, зарубіжні фонди — інфраструктура, партнери по проектах — реформи. Тобто все це робиться для того, аби придумати, як інвесторів і спонсорів зацікавити українською кінопродукцією. Станеться це швидко чи ні? Не знаю, але досить серйозна ідея, і все це так добре розмальовано, написано, що хочеться вірити в хороше. Те, що там фонд узяв під опіку син президента, можливо, допоможе швидше почати роботу. Не бачу в його участі жодного негативу. Хто б не сидів з нами у робочій групі, якщо я з чимось не згоден, то мене ніхто не зможе змусити робити те, що я не вважаю за потрібне.

— Як граф Лев Толстой був "дзеркалом російської революції", ви сьогодні — найяскравіший представник вітчизняного кіно?

— Я так не думаю і взагалі не дуже люблю перебувати в усіляких громадських організаціях. Не люблю, проте просять, і я, будучи м’якотілим, погоджуюся... Так я опинився в оргкомітеті "Кіноарсеналу" і експертній комісії Держкіно, де є головою. А ще зі ЗМІ дізнався, що мене введено до складу комісію чи журі щодо організації 200-річчя Тараса Шевченка. Хоча людині, яка мені пропонувала сю почесну участь, я сказав категоричне ні...

— Ми неодноразово говорили з вами про те, що хоч і намагаються провести якісь реформи, але за останніх 20 років у кіно немає закону про кіно, на який всі чекають...

— Щось уже є, наприклад, прибрали ПДВ...

— Так, вносяться корективи, але чітко прописаного, ухваленого, а головне, працюючого закону про кіно або закону про меценатство до цього часу немає, що, до речі, необхідно, зважаючи на структуру "Кіноарсеналу"?

— Не важливо — є чи ні, потрібно починати працювати, а не ностальгувати про те, що було. У Фонді підтримки вітчизняного кіно "Кіноарсенал" немає державних грошей, і мені це сподобалося, це будуть збирані гроші. Інша справа, на кого вони витрачатимуться? Наприклад, там врахована і освіта, що мене особливо цікавить, оскільки передбачені вищі режисерські курси, а це моя давня мрія. На відміну від інших режисерів, що прагнуть очолити режисерські курси, я не викладатиму. Запрошуватиму кращих режисерів світу проводити в Україні майстер-класи. Коротко кажучи, мені дуже імпонує, що "Кіноарсенал" — не державний фонд і не бюджетний. Скажімо, в Росії він напівбюджетний, а у нас створять щось інше. І якщо це станеться, то питання лише одне: кому давати гроші? У нас що, є маса цікавих режисерів, аби забезпечити їх грошима, щоб вони знімали класну продукцію і кіногалузь на повну запрацювала? Активно, беручи до уваги і себе, не бачу таких, не ображаючи нікого. Тому в експертній комісії Держкіно, яку очолюю, заздалегідь заявив, що читатиму лише дебюти...

— Знайшли когось, на кого можна робити ставку?

— Знайшов п’ять-шість прізвищ. Зацікавився ними не тому, що вони найталановитіші, а я побачив, що вони вищі за професію. Були дуже професійні дебюти, написані добротно, зі знанням справи. Але це дебютанти, з яких видно, що вони досить добре опанують ремесло. Вони цікаві, але мене більше зачіпають ті, які обіцяють щось вище за професію, тобто кіно, а не фільми. Сподіваюся, що гроші підуть на ці дебютні роботи і, якщо з’являться наступного року декілька пристойних робіт, а з них дві точно будуть не просто хороші (і щороку по дві такі класні роботи), — це буде чудово. Хоча цієї кількості буде недостатньо для нормального розвитку кіно. Ну то й що? Можна запрошувати іноземного режисера на українську тематику, наприклад на блокбастер (ми ж не вміємо цього робити висококласно).

— Чи багато ваших колег готові погодитися з вашими словами і визнати своє невміння?

— Я не вмію створювати блокбастери і відверто в цьому зізнаюся. І не лише в цьому. Вважаю, наприклад, що фільми, зняті мною до 1987 р., більш-менш пристойні в моїй кінобіографії. Може, я й не маю рації, але сьогодні у нас немає режисера, здатного зняти блокбастер в тому сенсі, який вкладає в цей жанр Європа або Америка. Можливо, він є, але я його не знаю... Упевнений, аби робити відкриття, потрібні нові кадри. Я прийшов в експертну комісію лише через те, що мене запевняли — Національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого жодного режисера пристойного не видає, а виявляється видає! Переглянув роботи (нехай не дуже досконалі), прочитав сценарії і бачу, що є потенціал в студентах, є, тільки треба правильно направити, щось підказати.

— Вже відбулося засідання стосовно "Кіноарсеналу", гроші у фонді не державні, а чиї тоді? Про яку приблизно стартову суму йдеться?

— Мені не цікаво, звідки гроші, хто їх даватиме, хто зберігатиме. Мене цікавить, що є недержавний фонд, який нарешті займеться виробництвом, освітою, популяризацією української кіноструктури паралельно з Держкіно.

— Держкіно — друга значна подія, про яку багато говорили останнім часом у ЗМІ, це пітчинг сценаріїв, який дав старт розподілу грошей на національний кінематограф. Ви — голова комісії, як згадувалося вище, хотіли займатися лише дебютами, проте очолюєте всю комісію. Які враження у вас від цієї роботи і наскільки вона перспективна для українського кіно? Завжди ж є вдоволені і невдоволені.

— Я б, наприклад, на два роки зупинив би субсидії у бік професіоналів мого віку і звернувся до дебютів. Хочу знати, що там, за спиною. Хочу пишатися не лише чудовим містом, у якому живу, а й молодими людьми, які ззаду наступають, а ми їх не знаємо, і посприяти, допомогти, наскільки я в змозі. Це перше, а друге, я дуже багато отримав під час пітчингів. Там виступали і продюсери. Вони вже можуть тямущо пояснювати. Послухав молодих людей. Мені було цікаво. Не настільки, аби весь час сидіти там, але це вже інше питання. Мені здається, що все відбувалося об’єктивно, але довкола пітчинга після оголошених результатів почалася якась нездорова метушня, звинувачення мало не в корупції, оскільки в комісії були люди, які подавали свої проекти. До речі, їхні оцінки за ці проекти не зараховувалися. Але через різні чутки я прийняв рішення: оскільки моє ім’я мелькотіло в цьому галасі, то я, голова цієї комісії, через газету "День" оголошую, що виходжу з її складу. Там є багато гідних людей, скажімо, ті ж Володя Войтенко і Алік Шпилюк, які могли б очолити цю комісію. Тим паче, вони багато дивляться хороших фільмів як наших, так і зарубіжних. І їм є що і з чим порівнювати. Заявляючи про свій відхід, хочу підкреслити, що у мене немає жодних претензій ні до пані Копилової, ні до членів комісії. Я навіть хочу вибачитися перед ними всіма, що ухвалив таке рішення.

— Заява сьогоднішнього керівництва у галузі кінематографа така, що кіно перестає бути корупційним, воно досить відкрите, для чого, власне, і було здійснено відкритий для всіх пітчинг. Там міг бути присутнім хто завгодно. Але чи можна говорити про те, що кіно не корупційне, що дійсно все прозоро?

— Ще раз говорю, що мене це ніколи не цікавило! Аби виключити себе взагалі з розмов на цю тему, що украй мене дратує, я вирішив піти. Це також стосується всіх останніх пропозицій "брати участь", від яких я відмовився, але був заочно "включений". Я люблю нічогонероблення, притому добровільне. Такий у мене характер. Назвемо його поганим, ніяким.

— Але неучасть у чомусь — це теж позиція.

— Я завжди був поза участю в будь-якому питанні. Якщо мені давали якісь папери, з якими не був згоден, завжди говорив: а можна я окремо напишу туди ж? Тому що в загальних списках завжди є слова, які тобі можуть не подобатися.

— Хотілося б зрозуміти, чим сьогодні, окрім "не хочу і не беру участі", живе і в що вірить Роман Балаян, улюблений режисер багатьох глядачів?

— Вірю у все хороше. За вдачею я не песиміст. Швидше сентиментальний. Для мене кіно — не основне у житті. Ще з 1979 року, коли я вирішив, що не стану тим режисером, яким себе уявляв у молодості. Все життя по доброму заздрив тим, хто грає на піаніно, знає декілька іноземних мов, добре малює, пише музику. Чи збираюся сам знімати? Хотів цього року, але сценарій не вийшов. Оскільки російський продюсер мій друг, я, як зміг, пояснив і відмовився... За тим сценарієм я придумав щось абсолютно інше. Але мені доки ліньки сідати, для цього треба кудись виїхати, хоча б на тиждень.

— Ми розмовляємо напередодні 15-річного ювілею газети "День". Яка ваша думка про газету і побажання?

— Газета хороша, але я б хотів, аби вона була ширша, більш інформативна і менш емоційна в своїх публікаціях. Бажаю, щоб у газети "День" всі дні були сонячними!

КОМЕНТАР

"День" попросив голову Державного агентства України з питань кіно Катерину КОПИЛОВУ прокоментувати офіційну заяву Романа Балаяна з приводу його виходу зі складу експертної ради Держкіно:

— До роботи в експертній раді ми прагнули залучити провідних митців у галузі кіно, які не лише зробили неоціненний внесок у розвиток галузі, але й сьогодні активно працюють у ній. Це наша визначальна позиція. Хочу відзначити, що експертна рада — постійно діючий орган, який здійснює свою роботу не лише під час проведення конкурсу. До складу ради входять продюсери і режисери, оператори і кінокритики, а також представники кінопрокату, дистриб’юторських компаній і кінофестивалів.

Чотири сесії пітчингів кінопроектів містили — ігрові повнометражні фільми, документальні, дебютні та анімаційні. Експерти, продюсери, режисери, які подавали свій проект на пітчинг, не оцінювали інші проекти своєї сесії, тобто не заповнювали оцінні картки і не виставляли балів. А також не брали участі у підсумковому обговоренні цих проектів, які, до речі, проходили в закритому режимі. Навряд чи вони мали ширші можливості, окрім рівня підготовки своїх проектів і власного професіоналізму. Запрошувати ж професіоналів для оцінки дебютних проектів, де їхня думка архіважлива і значуща — більш ніж логічно! Хочу підкреслити, що світ кіномистецтва тісний, всі знають один одного і знають, хто чого вартий. І більшість представників творчої інтелігенції давно вже зарекомендували себе, мають власне ім’я й авторитет серед колег, незалежно від своєї участі в експертній раді.

Мені дуже шкода, що експертна рада з питань кіно втратить такого чудового голову, як Роман Гургенович Балаян, чий талант і репутація бездоганні і могли б бути опорою для роботи комісії. Його професіоналізм, гострий розум та унікальне почуття гумору дуже допомагали нам в жорсткому режимі проведення пітчингів. І якщо будівництво фундаменту майбутнього українського кіно, почате Держкіно, втратить безпосередню участь метра Балаяна, то нехай це залишиться на совісті тих, хто здійняв "каламутну хвилю" брудних обговорень у ЗМІ.

Читайте Comments.ua в Google News