Янукович: Президентська ноша нелегка. Але вибору нема

- Як кажуть, це така ноша нелегка. Але я добре розумію, що коли мова йде про інтереси держави, тут вибору немає. Тобто, це така свята справа, яку повинна будь-яка людина тягнути, тим паче Президент.

- Ну гаразд, ви зараз, не так давно зустрічались кілька зустрічались з керівниками Росії. Я, можливо, чіпаю дуже гостре питання, але всі ми знаємо, що воно таке є. Щось пішло на краще?

- Я вам скажу, що дуже складна ситуація, дуже непроста. Тобто, були часи, коли була побудована система стосунків, як кажуть розставлені крапки над "і", в тому числі і в газових питаннях. Потім її зруйнували. Зруйнували за минулі 5 років тої влади. І тим паче, що ініціатива була українська. І я з цього почав розмову півтора роки тому з Президентом Медведєвим і прем’єр-міністром Путіним. "Давайте почнемо виправляти ситуацію, не можуть бути стосунки з сусідами такими незрозумілими". І, безумовно, одне з центральних питань – це було питання газове. Півтора роки ми ведемо цей діалог дуже складний. Їм важко відступити від того, що було підписано. А нам важко тягнути цей тягар новий і перспектива дуже погана, якщо казати про економіку. А економіка – це фундамент життя людей. Мене обрали люди для того, щоб я про них цілодобово думав. Як покращити життя, як підняти рівень економіки. І це питання в мене стало таким ключовим, тому що занадто велика ціна. Вона перекладається на все. На виробництво, де ми втрачаємо конкурентоспроможність. А там працюють, десятки, сотні тисяч людей, мільйони працюють у промисловості, якщо взяти гірничо-металургійний комплекс, хімічну промисловість. А чого варте комунальне господарство. Це тарифи. Безумовно, людей не цікавить процес, людей цікавить результат. Коли з’явився "Північний потік"? Тоді, коли Україні стала показувати зразки ненадійності як партнер. Коли з’явився "Південний потік" і розмови навколо цього? Знову ж таки, тоді, коли Європа почала мерзнути і почався цей процес. Як обійти ненадійну Україну, ненадійного партнера. Тому, мені така доля випала, що я повинен зробити все, щоб наші партнери повірили в Україну. Це з точки зору зовнішніх стосунків і з Росією, і з Європейським Союзом. А з другої сторони, щоб я захистив національні інтереси.

- Ви знаєте, Ви кілька разів вжили слово ненадійний. Україна – надійний партнер?

- Якщо дві зими підряд Україні лякала Європу і примушувала мерзнути – як я можу сказати, що ми надійні. Розумієте? Безумовно, були проблеми і йшла боротьба, і в цій боротьбі Україна не знайшла те рішення, яке б унеможливило таку ситуацію складну, яка складалася. Тому це лякає. Наша послідовність, послідовність в різних напрямках виконання наших зобов’язань перед Радою Європи, виконання наших зобов’язань перед Росією як транзитера – вона примушує нас шукати механізми цієї співпраці. І от в пошуках цих механізмів, як кажуть, я цілодобово на ногах.

- Ви знаєте, Ви не можете собі дозволити нормальної поведінки, мені здається. Тобто, я собі можу покапризувати, щось не так зробити. Не піти. У Вас кожен вчинок тримає за собою кілька мільйонів людських доль. Ви не можете щось робити просто так. Дозволити собі просто зірватися. Тому життя у Вас важке. Я абсолютно це розумію. І не заздрю йому. Я думаю, висока честь і висока відповідальність. Але, коли ми зараз говоримо про репутацію. От скажімо була репутація, така, така. У нас у всіх же нічого немає крім репутації. От у вас є людська репутація. Вона тверда. Репутація людини, яка послідовно робить те, що вона пообіцяла робити. Робить, а не ораторствує на мітингах. Робить. Україна, Україна потрошку виробляє свою репутацію?

- Я кажу не просто про свої особисті відчуття. Я маю інформацію різну. Ви добре розумієте, що у Президента є джерела цієї інформації з боку різних служб. І, безумовно, репутація в України зростає. Послідовно. Ми повертаємо повагу, ми повертаємо довіру. Ми до цього прагнемо, ми хочемо бути надійними і послідовними. Але при цьому ми вимагаємо, щоб така ж повага була до нас. Ми також вимагаємо, щоб до нас були поважні, щоб до нас відносились з повагою і з розумінням того, що ми незалежна країна, суверенна. Що ми маємо власні національні інтереси. І от така робота весь час буде насторожі, весь час шукати інструменти домовленостей, компромісів. І ми повинні бути готові, ми повинні мати витримку для того, щоб, як кажуть, зіграти так, щоб національні інтереси зберегти.

- Я чомусь так запам’ятав, колись на прийомі я стою з склянкою, що взяти. І я чую там англійською мовою кельнерові кажуть "та налийте йому, вони там п’ють склянками і нічого". Розумієте, це чиясь репутація вже справила на мою. Я в серйозній газеті, в одній з тиражних газет московських прочитав таку штуку – "Репортаж з Хрещатика". "Любаша, краснощекая дебелая баба, сдобная как вареник (не буває здобних вареників). И я смотрю на Любашу, на ее тучное жирное тело, вскормленное на лучшем в мире сале, крупные руки крестьянки, огромные арбузные груди, закапанные мороженым, необъятный зад. И думаю, да вот же она, Украина – жирная гладкая, спелая, по-деревенски хитрая и до страсти самовлюбленная". Розумієте, тут ці стереотипи насаджаються, будь здоров. Розумієте, це абсолютно серйозно. Я у вересні вирізав з газети це. Розумієте, тобто на нас дивляться через окуляри, які не ми проектували. Розумієте, хтось створив анекдот про дурного хохла, який їсть сало та п’є горілку з відра. Такі самі дурні анекдоти є про дурних росіян, євреїв, американців, китайців, про кого завгодно. Але Ви робите справу, переступаючи через це. От я знаю, що Ви зробили велику справу для стосунків з Китаєм. Це прорив на Схід величезний. І зараз, по моєму, Китай увійшов у число гідних партнерів. Ви зробили чимало навіть для стосунків з арабськими країнами. Ви приймали і з Катару лідерів і звідки завгодно. Тобто, до України починають ставитися як до партнера ну не просто, який сало їсть, а який може.

- З увагою і з повагою.

- З увагою і повагою. Це надзвичайно важливо, розумієте. Я зараз кажу про ці репутації. Тому що останнім часом у газетах просто нема чого читати було в нас і на Заході крім повідомлень про відповідний судовий процес. Розумієте. Скажіть, в державі є, це всі знають три гілки влади.

- Давайте краще про економіку поговоримо. Про життя.

- Я й про це і кажу. Це підходить до економіки. У нас весь час чомусь говорили абстракціями. Насправді ж, Ви з чого почали , коли якісь гроші витягли з бюджету – це не просто витягли якісь папірці. А це витягли соціальні програми, ремонти лікарень. Це витягли якісь незбудовані школи. У наших людей якесь специфічне уявлення. Розумієте, тобто з одного боку – це мої гроші, а з іншого це його – держави гроші. Ніхто часом не розуміє, що гроші держави – це теж мої. Розумієте? Це в мене взяли податки, це в мене взяли ще щось. Ні – це нам не горить. Хай вони роблять що хочуть. Розумієте? Як з цим? Є співчуття, є розуміння того, що коли ми ловимо, коли ви ловите, коли ви почали кампанію по ловлі корупціонерів, то ви витягаєте гроші не тільки ті, за які вони збудували собі палаци, а витягаєте гроші, які вони вкрали в людей.

- Безумовно, складові боротьби з корупцією різні. Однією з головних складових боротьби з корупцією – це системне реформування всіх напрямків нашого життя, створення умов для розвитку бізнесу, зняття перешкод на цьому шляху. І, як обійти чиновника, не давати йому хабаря, як прибрати ці перешкоди  — оце ми постійно думаємо, працюємо. Але для цього потрібен час. Це не робиться дуже швидко. Якщо звикли красти, і це робили десятиліттями – знаєте, за рік-півтора зняти це питання практично неможливо. Тому, безумовно, по великому рахунку, ми сьогодні налякали корупціонерів. І сьогодні, якщо подивитись на карні справи — їх більше 400 зараз за корупцію в Україні. До речі, про них преса чомусь нічого не пише. Це така справа. Я хочу сказати, що я не керую пресою. І дійсно, я не хочу навіть ставити собі таке завдання. Хай пишуть, те що вважають за доцільне.

Боротьба з корупцією – це складне питання. Через це пройшли великі сучасні країни, і вони досягли там якогось прогресу, і значно знижений рівень корупції. Ми цей шлях тільки почали, і безмовно, є гучні справи. Ви зачепили гучну справу Тимошенко. Безумовно, вона дуже складна, непроста, і на це питання поки що відповіді немає. Я навіть не хочу дивитися наперед, чим це закінчиться. Але дуже важливо, щоб цей процес був прозорий, і дуже важливо, щоб у цьому процесі поменше було втручань. Хай працюють правоохоронні органи, судова система. Тим паче, що ми сьогодні все це реформуємо. Вся судова система знаходиться у стані реформування. Зараз на черзі реформа системи правоохоронних органів, реформа юстиції, КПК, про який вже багато говорилося, тому що це кодекс 1962 року в Україні. 20 років ніхто його не змінював, у тому числі і попередники, які себе вважають найбільшими демократами в світі. Тому ми все це робимо. І новий КПК буде прийнятий, який буде відповідати європейським стандартам, і ми його гармонізуємо під європейську модель. І судова реформа відбувається, і буде рухатися, але її не можна зробити миттєво швидко. Ми от рік нею займаємося, трохи більше – і ми ще те, що можемо зробити, не зробили до кінця. Чого ми поки що не можемо зробити – все, що належить до Конституції. Як тільки ми торкаємося Конституції – це найскладніше питання, і воно також попереду. Як зробити конституційну реформу? Шлях тільки один – об’єднати в парламенті конституційну більшість. І це ще не головне. Головне – щоб суспільство, яке обирає цих депутатів, відчувало, що ці зміни вкрай необхідні. Там, у цих змінах багато є різних питань, у тому числі питання реформи судочинства. В тому числі є деякі питання, які можна врегулювати тільки Конституцією. Сьогодні нас ніхто не звинуватить у тому, що ми цього не робимо, тому що за 20 років це перша влада, яка почала системні реформи. І всі це знають і в світі, і в Європі, і в Україні. Темпи реформи також є природними. Ми намагаємося їх проводити якнайшвидше. З однієї сторони, не можна поспішати, щоб не наробити дурниць і не зробити гірше, а з другої сторони є природній процес, тому що є протистояння. І воно накладає свою печатку на цей процес. Чому? Тому що протистоять чиновники, корупціонери, протистоять ті, хто звик жити по-старому і не хоче змінювати ситуацію. Їм добре.

- Не так їм і добре. Багато хто з них тікає. Один чоловік розповів мені такий кумедний анекдот. "Знаєш, чому великі начальники і бізнесмени часом виїжджають на зустрічну смугу? Не тому, що вони не бояться закону. А тому, що вони думають вже про те, коли житимуть в Лондоні, і їдуть як там у лівосторонньому русі". Тобто тікають, виводять капітали. Це відчувається?

- От я не хотів торкатися цього питання. Знаєте, Національний банк у нас незалежний. Взагалі всі хочуть бути незалежними. Але як навести лад і порядок в країні? Всі хочуть, щоб був і порядок, і бути незалежними. До речі, я мав дуже жорстку розмову з Нацбанком, коли вони ввели ці паспорти. Ви знаєте про цей ажіотаж навколо обміну валюти. А потім, коли я подивився глибоко в цю проблему, я дійсно зрозумів причину, чому це робилося. Тому що з України висмоктувати валюту. А хто це робив? Тіньовий бізнес, корупціонери. Розумієте? І як це треба було припинити, тому що я несу відповідальність за золотовалютний резерв НБУ, а він складається з валюти, з доларів. І сьогодні, коли золотовалютний резерв зростає – це добре. Ми за півтора роки значно підвищили золотовалютні резерви, і вони вже зараз більше, ніж 38 млрд. доларів. Але коли НБУ відчув, що почали вивозити валюту з країни і у великих обсягах, використовувати різні схеми, конвертацій і центри – ви про них багато чули, ну, і через обмінки. Були цілі бригади, які цілодобово міняли гривні на валюту, валюту пакували і вивозили. Тут вже треба було щось робити. Тому НБУ вжив жорсткі заходи. Трошки перегнули палку, зробили незручності, але ми побачили, як за тиждень майже на 500 млн. менше стало обміну валют. І коли почали дивитися в обличчя людей, хто міняє, — почали ховатися. Тому, безумовно, є негативні наслідки, але ми зобов’язані захищати наші національні інтереси.

- Нічого, так що це захист національних інтересів. Просто закричати слово "Україна" — це питання не вирішується. Тобто йдеться про те, що все-таки як у кожного лікаря є якісь болючі гіркі мікстури. Все доводиться робити. Що зараз от так по порядку, скажімо, по пріоритетах. Що зараз найголовніше для вас, що ви хотіли би зробити? Перше, друге, третє.

- Пріоритети визначені в моїй програмі. Я їх визначив. Це євроінтеграція, відновлення і встановлення стратегічних відносин з Росією і це підняття рівня економіки держави – а це пов’язано з боротьбою з кризою. Ви чуєте, що останнім часом нас все більше лякають, що нова хвиля кризи, зараз в єврозоні незрозуміла ситуація, економіка хитається в США. Монстри сьогодні хитаються. Що нам робити в цій ситуації? Ми повинні думати, як захищатися. І допустити другу таку хвилю, як була в Україні, коли ми впали спочатку до 17, потім до 15% падіння ВВП – це неприпустимо. Для нас це економічний колапс, і це трагедія для людей. Люди не витримають. У нас дуже багато бідних людей, і їх треба захистити. Тому я займаюся тим, як нам зберегти нашу країну. Як нам захистити її економічно. Другий рік поспіль потихеньку зростає економіка. От я подивився на вересень – 6,4%зростання ВВП. Це чудово. Слава Богу. І це треба берегти. Вересень підтягнув у цілому, і з початку року ми вже маємо майже 5,3%. Важко сказати, якими будуть жовтень, листопад та грудень – як правило, тут трошки економіка просідає в ці місяці. Тобто ми знаємо динаміку. Але сьогодні я можу впевнено сказати, що вона буде не менше 5% зростання ВВП. Минулий рік – 4,2%. Зростають доходи бюджету. На наступний рік ми вже будемо близько 370 млрд. мати доходну частину бюджету, а в цьому році ми мали 278. Тобто майже на 100 млрд. буде більше. В цьому році у нас складна ситуація, тому що ми цього року 89 млрд. платили зовнішнього боргу. На наступний рік вже трошки платежі падають, ми будемо платити 62 млрд. зовнішнього боргу. Багато, але наступний рік вже скоротяться видатки на Євро-2012, і проведення Євро-2012, ми сподіваємося, нам трошки також підтягне економіку, тому що тут буде і туризм.

- Окупиться Євро-2012?

- З часом окупиться.

- З великим часом?

- Ні. Рік, два, десять. Ну, це інфраструктура, розумієте. Якщо ми кажемо, що наші аеропорти за наступний рік перевищать обсяги перевезень Радянського Союзу – це чудово? Президент Медведєв в Донецьку покритикував донецький аеропорт, але він потім додав, що він бачив новий – безумовно, це буде найсучасніший аеропорт європейського рівня. Львів, Київ, Донецьк, Харків – найсучасніші аеропорти. Дороги. До Києва ми з західного кордону дійшли вже добрими автострадами. Ми закінчуємо. Можливо, троки ще в наступному році, і все. Зараз ми повинні пройти дороги до Дніпра, Дніпропетровська, Харкова, убік Бєлгорода, далі – Донецьк, Луганськ, Ростов. Також стратегічна траса у нас Харків – Сімферополь на черзі. Тобто автомобільне сполучення вже буде більш комфортним, швидким – я маю на увазі автостради. І взагалі ми зараз плануємо таким чином, щоб кожен рік ми мали можливість здолати не менше 500 км автостради.

- Кілометр по ціні такий, як в Європі, чи дорожчий?

- У нас трохи дешевше, але ми наближаємося до європейської ціни. І до речі, і по якості наближаємося. Тобто це буде… Україна сьогодні вже збільшує власні обсяги будівництва доріг, але ще багато працює у нас іноземних компаній. Тому що дуже великі обсяги. А мета є, і ми її повинні досягти.

Швидкісні поїзди – і по Україні, і ми хочемо міжнародні швидкісні поїзди пустити. Також найближчим часом ми це зробимо. Тобто є певний ентузіазм, але заспокоюватися в такій ситуації не можна, тому ми шукаємо шляхи. Працює, я сказав би так, така машина велика, як влада і бізнес. Це наші партнери. Я в кожну країну, коли їду, везу з собою чисельну кількість бізнесменів. Ми проводимо бізнес-форуми, зразу створюємо реальні механізми реалізації тих рішень, які ми приймаємо в будь-якій країні. Сьогодні ми набираємо темпи притягнення інвестицій. Тобто це конкретна жива робота, і це та робота, яку ми вміємо і любимо робити. І вона єднає людей. І саме ця робота спрямована на покращення рівня життя людей. Те, до чого ми прагнемо. Це головна мета – подолання бідності. Нам треба нарощувати середній клас, щоб він зростав. Кількість бідних людей знижувалася якнайшвидше, а багаті щоб платили податки.

- Вони платять багато чи 13%?

- Я хочу сказати, що ми розглядаємо зараз питання, як поступово навантажувати людей, які мають великі прибутки. Це йде і діалог, і ми придивляємося, як це робилося і робиться в світі. Тобто ми йдемо цим шляхом. І я переконаний, що ми знайдемо консенсус, щоб не лякати, тому що це й інвестори. Щоб не лякати інвесторів і капітал, щоб вкладали кошти, щоб виконувалися соціальні програми. До речі, бізнес повинен брати участь у вирішенні соціальних питань. Тому ці благодійні фонди, меценатство ми також будемо розвивати. В окремі програми ми будемо залучати великий бізнес, щоб вони брали участь у цих програмах, вкладали кошти, і допомагали сьогодні країні в тих програмах, які держава ще сьогодні не здатна виконувати.

Дуже чутливе питання охорони здоров’я, і я весь час веду переговори і підштовхую бізнес до цієї благодійної роботи.

- Вони добровільно йдуть на неї чи треба підштовхувати?

- Я вам скажу так: переважна більшість це розуміє, і вони йдуть цим шляхом. Я хочу сказати, що цей рух буде зростати. Ми досягнемо цієї мети.

- Дай Боже. Знаєте, я зараз знову-таки думаю, як це виглядає назовні. Дивлюся з усіх країн світу теленовини. Україну показують у вигляді великого мітингу, де стоять люди, говорять бозна що. Розумієте, думають люди окремі, а мітинг – він не думає. Він має одну голову, яка необов’язково бере участь у мітингу. Яким чином потрошку вдається просто продвигати на роботу людей, які просто язиками ляпають більше, ніж руками щось роблять. Мітинговість виходить з життя потроху?

- Ви знаєте, я не засуджую людей, яким важко жити, і які виходять. Їх треба розуміти і їм треба йти назустріч. Я нещодавно був в одному регіоні – не буду казати де, тому що не хочу прізвища деякі називати. Я зустрівся з деякими жінками, коли побачив, які вони незадоволені життям, подивився їм глибоко в очі, одне питання задав "скажіть, важко вам жити?" вони кажуть: дуже важко. А чому? У когось чоловіків немає, у когось діти хворіють, грошей не вистачає. Житла немає, ютяться там, як кажуть, у таких пристосованих приміщеннях. Тобто доля так склалася важко для людей, що вони шукають, як допомогти своїм дітям, як їх рятувати, вилікувати. Тобто є реальні проблеми у людей, і кількість таких людей велика в країні.

- Вони пишуть вам?

- Вони і пишуть. Ці листи йдуть в роботу. Я хочу сказати, багато йде листів різних. Я вам сказав про окремі випадки, а є великі групи людей пишуть. Різні питання, складні обставини, в яких вони опиняються. Два випадки, з якими я зіштовхнувся останнім часом. Ви чули про закриття шкіл?

- Російських і українських в різних регіонах?

- І російських, і українських.

- На Заході російських, на Сході українських.

- Ну, я сказав би так. Трохи є тут перекоси в цілому і закриття шкіл. Хоча дійсно динаміка така, що на Заході намагаються закрити російськомовні школи, а на Сході україномовні. Це, безумовно, порушення прав людей. І так не можна ставитися. Я завжди критикував, я завжди ставився до цього принципово. Тому що діти страждають, а матері плачуть, коли дитина приходить зі школи, а вона не може розмовляти чи українською, чи російською мовою. А її примушують там розмовляти. Розумієте? І ображає. І дитина приходить додому, плаче, а мати не бачить виходу, вона нещасна.

Це безумовно треба припинити. Я найближчим часом це питання розгляну, — я скажу, можливо, навіть, сьогодні-завтра, — і я накладу мораторій на закриття на Заході російськомовних шкіл, а на Сході україномовних. Це обов’язково.

- Це прекрасно. Розумієте, ви намагаєтесь робити все. Як людина, яка багато працює, природно, на вас реагують активніше, ніж на тих хто нічого не робить. Тут нічого не вдієш. Я зараз дивлюсь, які у вас червоні очі, як ви напрацювалися, начиталися і наліталися…

- Пізно повернувся вчора.

- … Ви знаєте, коли так уже говорити — ці наші передачі… Я теж дістаю багато листів. Люди просять, щоб вони були, щоб вони бачили і чули вас, бо для того вони вас обрали, щоб періодично ви перед ними говорили про те, як що робиться. Мене совість мучить просто довго вас сьогодні катувати, я думаю, що будуть ще нагоди побачитись і поговорити. Просто ці передачі – дякую, що ви знаходите для них час – надзвичайно важливі. І зараз коли я думаю – я вийду на вулиці, йтимуть люди, люди сказали: "щойно Президент говорив, що ми житимемо краще, що в нас буде те-то, те-то і те-то". Ви мислите дуже конкретно, ви кажете: "там-то я був, там-то лікарню зробили, там те-то…" І все-таки давайте будемо робити ці зустрічі отакі, не звітні, а просто розмови про проблеми. Люди дуже цього просять.

- Я хотів би ще одне питання... ще одного питання торкнутися, яке сьогодні хвилює суспільство, я переконаний. Я сьогодні прочитав газети, там різні думки, у людей, у журналістів, щодо європейської інтеграції. Чому Президент Янукович займає позицію так по відношенню до підписання Угоди про асоціацію?

По-перше, яка позиція. Хотів би, щоб це почули люди. Ми багато працювали над цією угодою, багато. Ми намагалися переконувати наших партнерів в Європейському Союзі, що ця угода повинна бути наповнена змістом і нести певні зобов’язання. Зобов’язання України інтегруватися в європейський простір – це реформи, це європейські стандарти і так далі. А зобов’язання Європейського Союзу є тут чи ні? Ми ж не кажемо: "давайте нам мільярди, платіть", хоча вони там країнам Європейського Союзу багато допомагають. Ми так питання не ставимо. Ми ставимо питання, щоб в цій угоді була відображена перспектива України входження до Європейського Союзу. Якщо цієї перспективи не буде, вона буде пуста. Це перше. Вона навіть, я скажу, буде негативно впливати на процес євро інтеграційний. Тобто, мотивацій немає в цій угоді.

Потім, ця угода – вона ж підписується один раз. І якщо ми її зараз підпишемо, а парламент ратифікує, другої угоди вже не буде. І ця угода, наскільки вона залишиться – невідомо. Років, десятків років – ми не знаємо. Бо ситуація складна всередині Європейського Союзу. Там багато проблем зараз. І вони безумовно не хочуть сьогодні брати будь-які зобов’язання на себе, тому що вони не впевнені, що вони будуть розширятися. Ми це чуємо. Є держави, які категорично проти розширення Європейського Союзу. І складається таке враження, що ми, знаєте як кажуть, як бідні родичі просимось, а нас не пускають. Я цього не хочу. Я не хочу, щоб були порушені наші права партнерські. І я хочу, щоб ми мали таку угоду, яка потрібна нам. Я наполягаю, я весь час виступаю, і на форумі "Східне партнерство", який був у Варшаві останнім часом я казав і наполягав, щоб в угоді була відображена перспектива вступу України в Європейський Союз.

До речі, ми прийняли закон про засади внутрішньої і зовнішньої політики в минулому році, в якому чітко це визначено. Ми відповіді не отримали. Нам дали сигнали, що незадоволені в Європейській комісії, що ми наполягаємо, тобто натякають, щоб ми зняли це питання. Я сказав, що якщо ви не готові підписувати цю угоду сьогодні, давайте почекаємо завтра. Давайте післязавтра. Давайте наберемось терпіння. Ви в чомусь не впевнені в Україні? Давайте подивимось, як далі будуть йти в Україні реформи, як ми будемо рухатись. Тому що ми реформи робимо ці не заради Європи, ми це робимо заради самих себе. Ці реформи потрібні нам, для того щоб підняти якість життя, захистити права людини, і безумовно стандарти життя, соціальний захист, рівень життя. Тобто ситуація склалася такою, коли ми сьогодні займаємо позицію, з якою наші партнери не хочуть рахуватися. І це головне, якщо говорити про цей переговорний процес з Європейським Союзом. Нічого іншого немає.

Справа Тимошенко… Я переконаний у тому, що пройде час — і все воно стане на свої місця. Якщо вона не винна – суд прийме рішення, і це буде рішення суду. Якщо винна – буде нести відповідальність. Тобто я не хочу навіть коментувати. Цей процес, врешті-решт, він закінчиться колись.

- Це важливий процес.

- Тому сьогодні головне, щоб ми як партнери дивились один одному в очі з повагою. Я не маю права такого як президент України будь-кому дозволяти, щоб не поважали нашу точку зору, точку зору нашої держави. До мене багато йде людей, задають питання: "Віктор Федорович, а коли ми отримаємо членство в Європейському Союзі?". Я буваю в регіонах. Я кажу — це невідомо, це поступовий шлях, але для нас головним сьогодні є наше домашнє завдання. Нам треба реформувати державу, тому що ми багато в чому відстали від сучасного світу. І нам треба зараз доганяти і робити багато речей швидко.

- Тобто це хороша перспектива і вона чітко прокреслюється як головний напрямок розвитку.

- Безумовно.

- Може ви уточните про Митний союз. Що з ним? Бо час від часу ця конфліктність, вона викидається не в Україні, а за межами України. Поясніть просто.

- Ніякої конфліктності немає.

- "Чому ви не хочете, ви вам 9 мільярдів на рік…"

- Я вам хочу сказати, що ми в діалозі. Абсолютно нормально ми розмовляємо. Днями, до речі, була підписана угода в рамках СНД про створення зони вільної торгівлі. Це суттєвий такий крок. Я сподіваюсь, що найближчим часом, навіть можливо, в цьому місяці, я не хочу сказати, найближчим часом ми розв’яжемо питання і газове. Воно складне, але ми дуже наблизились до нього, вже впритул.

Але ми члени СОТ. Росія і Казахстан тільки зараз намагаються стати членами СОТ. Як тільки вони вступлять у СОТ, всередині Митного союзу запрацюють ці правила. І ми побачимо ефективність Митного союзу. Ну ми ж українці. Критикувати можна там, як у цій газеті, як завгодно нас. Але ми дійсно повинні помацати руками і подивитись. І якщо це буде відповідати нашим національним інтересам, ми побачимо, тоді мені зададуть люди питання: "Чого ви граєте у політику, чому ви, як кажуть, не йдете туди, де нам буде краще?"

Ми сьогодні не хочемо метушні ніякої. Ми хочемо, щоб ми Свідомо, з розумом дивились в майбутнє. Це головна мета. Тому в нас є час. Нас ніхто не підганяє, у нас нормальні абсолютно, партнерські стосунки. Ми їх будуємо з повагою один до одного. Інакше не може бути. Тобто рішення сьогодні є одне. Ми знаходимось в переговорному процесі, інтеграційному процесі з Європейським Союзом і ми хочемо, щоб цей процес був також прагматичний і щоб він був з двох сторін з повагою до партнерів, один до одного. Це позиція України, яку я повинен відстоювати, і я це роблю і буду робити.

- Розумієте, є таке жартівливе запитання: "Против кого вы дружите?" Тобто, ідучи в ці союзи, не проти кого не дружить Україна. Вона йде виходячи зі своїх власних інтересів. Це не те що назло комусь, навпаки і таке інше.

- Ми невипадково прийняли нейтральний статус у законі, ми не входимо не в один воєнний блок, ми ні з ким не хочемо воювати, ми мирні люди. Ми хочемо захищати наші національні інтереси і прагматично підходити в стосунках з будь-якою країною. Пра-гма-тич-но!

Знаєте, раніше була "дружба народів" — лозунг. Сьогодні що таке дружба народів? Відстоювання власних інтересів. Так чи ні?

- Тобто є не дружба народів, а є взаємна повага, толерантність, вміння поважати чужі інтереси і обстоювати свої, і все. А "дружба народів" — це для плакатів, яких немає уже навіть в музеях.

- Безумовно. Я бачу, у вас лист лежить Києво-Могилянки. Вони що, і до вас добралися?

- Вони добираються до всіх, але, ви розумієте, лист як лист. Я дістаю багато листів, і ви дістаєте. І я своїм чином відповідаю, але це необов’язково повинно бути темою обговорення за столом. Чому ні?

- Там мова йде про гуртожиток?

- Ні. Це про стратегічні питання розвитку культури, нації…

- Тому що я отримав від них…

- А відносно гуртожитку ви казали про це. Ви вплинули вже, там уже зроблено якісь кроки, по-моєму.

- Я отримав публічний лист від них. Я тільки дав доручення, щоб розглянули. Я сьогодні також можу сказати, що той указ, який я підписав, що гуртожитки не можна приватизувати, що їх не можна привласнювати, — він працює. І по відношенню до цього гуртожитку, Києво-Могилянського гуртожитку, щодо стосунків там з "Укрпрофоздоровницею", ми відрегулюємо це питання. Є доручення Фонду державного майна, Генеральній прокуратурі, вони разом, спільно розберуться. І ніхто там студентів не чіпатиме, як вони там жили, — вони там зробили ремонт, слава богу, — і хай вони там живуть.

- Поговорили про школу, про гуртожитки, питання культури, освіти. Що ще?

- Я можу цілодобово говорити про будь-який напрямок, про будь-яку галузь.

- Ми не втрачаємо спеціалістів зараз? Залишаються в Україні хороші наші фахівці?

- Я хочу сказати, хто залишився – той залишився, хто поїхав – той вже поїхав. Сьогодні безумовно багато талановитих людей. Дуже важливо, щоб ми створювали для них умови. Створюються, створюються умови. Сьогодні створюється конкурентне середовище, дуже багато молоді сьогодні ми притягуємо до роботи в різних напрямках. Є такий рух, він розпочався, до речі на державній службі також. Це питання стоїть сьогодні на порядку денному. Ми відбираємо сьогодні талановиту молодь і створюємо умови для того, щоб вони отримували посади відповідні, де вони могли б себе реалізувати. Тобто ми дивимось в майбутнє.

- Сьогодні дивимось в майбутнє. Тобто це і є нормальне життя.

- Так.

- Спасибі, що ви цим займаєтесь.

- Я вам дякую. До зустрічі.

Читайте Comments.ua в Google News