«Берлінська стіна» для українських абітурієнтів

Вже багато років наші державні структури використовують словосполучення «автономія університетів». Крім того, українська держава та її діячі давно підписалися під європейськими документами, що стосуються цього визначення. Та й статус «національний» підтверджує, що «вишу» надано права самоврядності. Однак, в реальності картина зовсім інша.

Візьмемо хоча б процес вступу до вищого навчального закладу (ВНЗ). Нещодавно Міносвіти та науки затвердило нові правила вступу до «вишів». Нового ж там нічого немає. За виключенням деяких арифметичних операцій - ніяких ідеологічних змін. Вся автономія «вишу» в прийомі на 1-й курс зводиться до виконання вказівок Міносвіти, як і коли проводити технічні операції зі вступними документами. Для цього не потрібні приймальні комісії. Достатньо комп’ютерної програми для зарахування. Фактично університети відсторонені від пошуку та відбору свого майбутнього студентства, який би відповідав вимогам тієї, чи іншої спеціальності. Тестові випробування, які лежать в основі вступної кампанії, мають один і той же зміст та ступінь рівня знань предмету незалежно від обраної спеціальності. Але ж як при цьому розпізнати, наприклад, талант майбутнього математика!? Щоб його визначити, необхідний безпосередній контакт абітурієнта та професора математики. Це ж стосується будь якого профільного предмета. Знання предметів для кожної університетської спеціальності повинні оцінюватися фахівцями, а не загальноосвітніми тестами, за допомогою яких, грубо кажучи, ми можемо лише визначити, чи навчили в школі зайця підпалювати сірники. Я не абсолютний противник тестової системи. Її слід враховувати при вступі до ВНЗ, бо вона дає оцінку якості загальних знань абітурієнта. Але тільки і всього. Педагогіка – це наука, яка не повинна допускати розриву лінії життя. Ми ж останні три роки зводимо штучну «берлінську стіну», в зародку відсікаючи таланти, стрижучи молодь під єдиний гребінець. Виходить, що для мене мою майбутню дружину обирають інші чоловіки. Або ж ім’я моїм дітям надають люди з вулиці. Університет повинен мати право на автономію у виборі студентів на ту, чи іншу спеціальність. Тому пропоную: по-перше, по закінченню середньої школи усі випускники складають тести з двох обов’язкових предметів: української мови і літератури, а також математики. Чому саме ці предмети? Тому що мова та література дозволяє чітко та грамотно висловлювати власну думку. А математика навчає школяра логічно мислити. Бали з цих двох тестів включаються в загальну суму балів для вступу до «вишу». По-друге, всі інші предмети, які вивчалися в школі та включені до вступу в ВНЗ, слід віднести до спеціальних, які складаються у «виші» як вступні іспити. По-третє, всі успіхи випускника школи (медалі, перемоги в олімпіадах, тощо) повинні мати заохочувальні бали і включатися до прохідного в ВНЗ. Дана схема дозволить залишити процес безперервним, заохотить дітей навчатися в різного роду додаткових спеціалізованих школах, на підготовчих курсах. Крім того, скоротяться як кількість самих державних тестів, так і витрати на їх проведення. Зникнуть і розмови про будь-які додаткові корупційні схеми. Відновиться втрачений зв’язок між середньою та вищою освітніми програмами. Залишилося лише достукатися до міністерських реформаторів.