Ефект відрізаної ноги

Культурний момент для київської русскої інтелігенції законсервувався десь так між Лютневим і Жовтневим переворотами. Вони натхненно згадують у розмовах і цитують Анну Андрєєвну й Маріну Івановну, захлинаючись, обороняють Фьодора Міхайловіча від наклепів у психічних розладах. Прізвища ніколи не називаються — тут усі розуміють один одного з півслова, та й люди ці стали їм майже рідними. З пізніших літераторів русскіє інтелігенти в Києві особливо шанують тільки Солженіцина, тобто Алєксандра Ісаєвіча, і Євтушенка, якого досі називають просто Женею. Бродського обережно не зачіпають. Маяковського, мабуть, уважають більшовицьким запроданцем, хтозна, що вони думають про Пастернака. Є в цій касті утаємничених і молоді люди. Як і старше покоління, вони надзвичайно обмежені у всьому, що виходить за рамки великої русскої культури. Молода освічена дама, яка закінчила київську школу й Московський університет, на повному серйозі запитала в Олександра Ірванця, котрий щойно виголосив свої іронічні спостереження про образ письменника в уяві простого українського дядька: «С какого момента, по Вашему мнению, существует литературный украинский язык? Вот у нас литературный язык начинается с Пушкина, а у вас с кого?» Звісно, вона зовсім не збиралася підкреслювати оте «у вас» і «у нас» чи виказати зверхнє ставлення до «молодшого брата», вона просто не знає, відколи існує українська мова. Якось молода й трепетна літературознавиця з побожністю розповідала мені про те, як вона поїхала до Пітєра і там бачила наслєдніка прєстола, котрогось князя імператорської крові, навіть торкнулася його руки! Щастя людини було неймовірне. Ну й нехай князівен тепер звати Медісон Данилівна і Челлі Миколаївна, головне, боже, царя храни! Це тісне коло самозахоплених людей не помічає, що світ довкола давно змінився. Вони продовжують жити в іншій реальності, бо їм так зручно. І мені вони нагадують «Повесть о настоящем человеке» (цей зразок соцреалістичної літератури вони, ясна річ, якщо й читали, то зневажають): льотчику Мересьєву відрізали ноги, а йому все здавалося, що ноги є і ними можна поворушити…