Поклоніння тартюфам

Киянки залишили помітний слід у творчості Олександра Купріна. Крім галереї повій у повісті «Яма», він увічнив і їхніх антиподів — ханжушок. Так у Києві на початку минулого століття називали професійних богомолок. Вони виконували своєрідну функцію гідів по київських святинях: знали всі церкви, мощі й церковні відправи. У кожної були улюблений храм і батюшка. Вони знали дні й години прийомів у святих отців, котрі наділені даром пророкувати або на сповіді бачать людину «наскрозь». У них скрізь були знайомства, лазівки і добродійники.

Купрін описав два типи ханжушок: ханжушка-постувальниця і ханжушка-ласунка. Перша висока, сухорлява, аж кістлява, з хижим обличчям і довгим пацючим носом. Вона суворо постує в середу і п’ятницю, ніколи не п’є вино, не їсть зайчатину, адже заєць — вона точно знає — був серед семи пар нечистих тварин, а в день Відсічення голови Святого Івана Хрестителя з жахом відмовляється від кавуна, бо розрізаний кавун їй нагадує «усікновенну главу». Ханжушка-ласунка невеличка на зріст, кругленька й товстенька. Вона вся сповнена чеснотами й набожністю, аж обличчя сяє жирним глянцем. На відміну від ханжушки-постувальниці, вона не відмовиться від чарочки горілочки чи кофію, якщо її пригощає людина поважна і доброчесна. У всьому іншому два типи ханжушок разюче схожі. Говорять вони дуже швидко і завжди пошепки. До того ж усі вони недоріки: гугнявлять, шепелявлять і пришіптують — так виходить і зворушливіше, і жалисливіше. Одягаються вони теж однаково — заношене чорне вбрання і чорна хустка на голові. Ханжушки нікуди не поділися, як і повії. Відколи суспільство з войовничого атеїзму навернулося у фанатичне православ’я, ханжушки легалізувалися і взялися до роботи. У кожній церкві є з півдесятка жіночок у довгому чорному одязі з низько насунутою на очі чорною хусткою. Вони нечутно сновигають по церкві, вчасно гасять і виймають наполовину згорілі свічечки, дивляться, хто перед церквою хрестився, а хто з цікавості прийшов, стежать, аби чоловіки знімали шапку, а жінки не заходили до храму простоволосими, в брюках, коротких спідницях, майках і шортах. На допомогу ханжушкам прийшли сучасні тартюфи. Під кінець різдвяних свят очільник синодального відділу РПЦ протоієрей Всеволод Чаплін закликав розробити й запровадити дрес-код, аби регламентувати зовнішній вигляд чоловіків і жінок. Пропозицію православної церкви негайно підтримав Всеросійський муфтіят, адже мусульманам добре відомі обмеження в одязі. Не залишилися осторонь світські організації: ідею православного дрес-коду схвалили представники Громадської палати РФ. Мольєрівський Тартюф настирливо тицяв Доріні хусточку, аби вона прикрила декольте, бо її непристойний вигляд вражав його у саме серце. Гостра на слово дівчина відповіла, що спокуса криється не в зовнішності, а в голові, і якби навіть Тартюф роздягнувся догола, її зроду не спокусив би. Від облудливого святоші мольєрівських героїв зміг урятувати лише король. Але коли світська влада підтримує релігійне ханжество, перед суспільством виникає реальна загроза потартюфитися. І ханжушка нарешті матиме повне право не пускати вас до церкви «згідно з чинним законодавством».