Лжемайстер без Маргарит

У кабінеті мера за величезним письмовим столом сидів порожній костюм і водив ручкою. Костюм був при галстуку, з нагрудної кишені визирала хусточка, але над коміром не було ні шиї, ні голови, так само як із манжетів не видно було рук. Костюм явно поринув у роботу і не помічав колотнечі, яка охопила чиновників, жителів міста і журналістів. Красуня заступниця верещала й вимагала повернути столиці голову, якого ніби чорти вхопили після розмови з черговим відвідувачем. До мера часто приходили дивні люди й ідеї. І от сидить у кабінеті костюм, керує містом. Сусіди мера по дачі кажуть, що він крізь землю провалився разом з улюбленим котом Яшею, «майбахом» і «ролс-ройсом». Надійні джерела стверджують, що мер давно в Ізраїлі. Насправді спальня закрутилася довкола Льоні, падаючи, він ударився головою об одвірок і зомлів. А коли розплющив очі, побачив, що сидить на камені, а довкола щось вирує. То шуміло море, а хвилі колихалися біля самісіньких його ніг. Він сидів на кінці молу, попереду мріло блакитне море, а позаду височіло красиве місто на горах. Це точно був не Дніпро і не Київ, звідки його викинула до чорта невідома сила. Упізнаєте уривки з «Майстра і Маргарити»? Збіги з реальними особами і подіями невипадкові, сказав би Воланд. Немає нічого реальнішого за містику. Мер щез, кіт зник. Зіпсовані квартирним, земельним і соціальними питаннями кияни вимагають розкрити фокуси і припинити цей сеанс чорної магії, на який вони власноруч купили квитки терміном на п’ять років. Мотоциклети з кулеметами, аби зловити інопланетного артиста, ніхто не висилатиме, але прем’єр уже доручив розшукати мера. Чи буде кінець історії таким, як у Булгакова? Голова видовищної комісії Прохор Петрович на превелику радість секретарки Анни Ричардівни повернувся в костюм, щойно до його кабінету зайшли міліціонери. До речі, він повністю схвалив усі резолюції, які костюм підписав за його відсутності. Директор вар’єте, де відбувався сеанс чорної магії, Степан Богданович Лиходєєв крізь землю не провалювався — нечиста сила запроторила його до Ялти. Та якось на міському аеродромі сів шестимісний літак з Криму. Серед пасажирів був один дивак: не голений, не митий кілька днів, без багажу і химерно одягнутий. Щойно він спустився по трапу, до нього підійшли. Громадянина вже чекали, і за якийсь час він постав перед слідством. Стьопа переконував слідчих, що він усе чинив проти власної волі, загіпнотизований іноземним артистом, і зрештою сам попросив посадити його в камеру. А фіндиректор вар’єте, пролетарський поет і голова житлового товариства опинилися в психіатричній лікарні.