Про рак можна забути на цілий рік

Минулого тижня Україна відзначала день хворих на рак. Щодня якийсь із телеканалів робив сюжет. Звучали, на жаль, пусті в наших широтах слова про те, що «рак – не вирок». Зрештою всі ЗМІ облетіла цифра – страшна, жахлива цифра - про кількість тих, хто щогодини отримує діагноз рак. Точніше в наших широтах – не діагноз, а вирок.

Написати про це мене змусило кілька фактів. Перший, пов»язаний із статистикою. Пару місяців тому наше видання зробило спецтему «Чому Україна знущається над онкохворими». Так от цю саму статистику, яку так пафосно розтрубили наші чиновники, ми два місяці тому намагалися буквально видерти із уст і керівництва інституту раку і міністерських чиновників. Але офіційно добитися чітких цифр було неймовірно складно. Один із найвищих чиновників у цій галузі в телефонній розмові патетично сказав: «В мене немає людей, які будуть перебирати папірці, щоб дати Вам якісь цифри. Ми займаємося важливішими справами». Ми цифри отримали, але в розрізненому форматі, і треба було прикласти масу зусиль, аби звести все до купи. В перекладі на людську мову – це означає, що наша ракова статистика, кульгава на дві ноги. Ми насправді, живемо в країні, де державні органи особливо не переймаються такими другорядними речами як статданні, які є основою для всього мислячого світу. Чому? Та тому, що розповіді про піклування над хворими – це блеф. А чому блеф – бо рак в нашій державі це вирок, і порятунок потопельників – справа рук самих потопельників. І їх гаманців. Можна тисячу раз повторювати про професіоналізм наших лікарів. Але давайте подивимося правді в вічі – ефект від їхнього професіоналізму на порядок нижчий ніж в сусідніх державах. І проблема не в низьких зарплатах – люди платять космічні хабарі, в усякому разі в столиці. Проблема, очевидно в системі лікування, в корумпованості, зрештою в тому, що всім (окрім рідних хворих) наплювати на те, що рак – це вирок. Чому я ще вирішив написати цей матеріал? Та тому, що «святкування дня онкохворого» минуло. І тепер всі про цю проблему забудуть до наступної круглої дати (очевидно це будуть вибори). За рік ми всі забудемо про те, що в нас щогодини з»являється 18 нових хворих на рак. А через рік усміхнений кандидат відкриє двері чергового корпусу якоїсь лікарні і усміхнено розповість про страшну статистику. Що буде в цьому новому лікарняному корпусі? Прекрасне нове обладнання, яке, на жаль, не змусить лікаря працювати на результат – тобто на одужання хворого. Нове обладнання дасть можливість брати більший хабар, тому, що ця клініка дає надію хворому і його родичам.