Королівський жираф, або Царська досконалість

Рекламні афіші про захопливу трагедію з такою назвою висіли на всіх кутках невеличкого містечка в штаті Арканзас. Місто вирувало від чуток і здогадів, найбільше його мешканців хвилювала приписка: «Жінки і діти на виставу не допускаються», яка справила магічний ефект на провінційних обивателів. Квитки на перший спектакль розійшлися миттєво, адже давали тільки три вистави.

Артистів звали Король і Герцог. Кілька днів тому Гекльберрі Фін і його супутник врятували їх від погоні, підібравши на свій пліт. Герцог — 30-літній молодик, друкар, який ціле життя мріє про сцену. Король — лисий дідусь років 70, зцілював від невиліковних хвороб накладанням рук і проводив молитовні зібрання. На плоту Гека Фіна вони завзято репетирували суміш із шекспірівських п’єс, але перша їхня вистава успіху не мала: всі 12 глядачів розійшлися, не досидівши до кінця, крім хлопчика, який заснув. Розлючений Герцог заявив, що криголам у болоті не плаває, арканзаські йолопи не доросли до Шекспіра і заслуговують лише на тупу комедію. У перший вечір на виставі «Королівський жираф, або Царська досконалість» не було де голці впасти. Герцог виголосив вступне слово і підняв завісу. На сцену рачки вибіг Король, голий-голісінький, розмальований зусібіч різнокольоровими смугами. Він блищав і сяяв, як веселка в небі. Публіка надривалася зо сміху. Король стрибав і скакав, глядачі аплодували, кричали, реготали й дуріли, викликаючи його на «біс». Король ще раз повторив комедію і сховався за кулісами. Коли ж Герцог оголосив про кінець вистави, у залі загули. Глядачі нарешті здогадалися, що їх ошукано, і полізли на сцену бити артистів. Але раптом хтось із місцевих розумників схаменувся і запропонував учинити хитріше: щоб із них у місті не глузували, приховати обман і нахвалювати знайомим виставу, щоб ті теж прийшли наступного дня і опинилися серед обдурених. Усі одностайно погодилися. Другого дня у місті тільки й розмов було про вчорашню виставу. Ввечері до приміщення напхом напхалося народу. І на третій вечір зала була переповнена. От тільки прийшли цього разу не нові глядачі, а та сама публіка, що й на перші два спектаклі. З собою дядьки принесли тухлі яйця, гнилу капусту і щонайменше 64 дохлих кішки. У залі нестерпно смерділо. Коли людей набилося вщент, Герцог пішов на сцену, але щойно повернув за ріг, чимдуж кинувся до річки. У повній тиші й темряві артисти попливли геть із міста. «Великі трагіки» передбачили хід подій. Герцог лаяв арканзасців, обзиваючи  їх бевзями і йолопами. Він знав, що перша партія глядачів мовчатиме, щоб і решта пошилася в дурні, і що на третій раз їм приготують сюрприз, тому заздалегідь планував обмежитися трьома виставами. А з припасених харчів, глузував Герцог, дурники можуть влаштувати собі пікнік. Марк Твен ніби передбачив події останніх тижнів. Герцог і Королева влаштували всеукраїнський тур, а вечори в різних містах проходили за одним сценарієм: день гніву настав, лінію оборони тримають живі, я повернулася і більше не піду. Після третьої вистави тур несподівано скасували, розчарована публіка залишилася з квитками на руках. Щоправда, на відміну від Твена, їй пояснили: царську досконалість образили жирафи невідомого походження.