Зразковий казкар

Буває, дитина виростає і розуміє, що казка, яку їй розповідали в дитинстві, стала реальністю. Звісно, у житті не завжди вдається Івасикові-Телесикові перехитрити зміючку Оленку, брати Котигорошка часто відсиджують повний строк у в’язниці, а дурники хоч і видираються на кручу, рідко здобувають царівну й півцарства.

Розмова з країною — ще одна красива казка для дорослих. Майже на всі питання знайшлися відповіді, громадяни дізналися, що не все в країні погано, журналісти почули, що критику влади їм замовляють, і нікого не здивувало, що кияни зібралися для розмови десь на околиці столиці біля сміттєспалювального заводу. От тільки нагадує все це дивовижну країну, куди потрапив добрий і веселий хлопчик Джельсоміно в казці Джанні Родарі. Це була Країна брехунів і правив там колишній пірат Джакомоне, якому на схилі віку забажалося спокійного життя і він вирішив зав’язати з кримінальним минулим. Разом із піратською братією захопив він країну, взяв ім’я Джакомоне Першого, а поплічників призначив адміралами, камергерами, придворними й начальниками пожежних дружин. Щоб ніхто не надумав сказати про нього правду, Джакомоне наказав міністрам реформувати словник і змінити значення слів. Далі було видано закон, який зобов’язував усіх громадян і навіть тварин перейти на брехню. Відтоді в Країні брехунів слово «пірат» означало «чесна, порядна людина», люди починали день із брехні й замість «доброго ранку» казали «на добраніч», коти гавкали, собаки нявкали, корови іржали, в гастрономі замість хліба й гречки продавали чорнила й циркулі, платили фальшивими грішми, школярі вчили таблицю множення навпаки, а ледарі чим більше робили помилок, тим кращу оцінку отримували. Тільки риби і птахи не зважали на закони короля Джакомоне. Риби завжди мовчать, і їх ніхто не змусить брехати, а птахів у небі королівська охорона не могла заарештувати. Закон Країни брехунів свавільний: хто скаже правду — божевільний. Урядова газета в Країні брехунів називалася «Зразковий брехун» і подавала перекручені факти та неправдиві повідомлення. Наприклад, газета традиційно висвітлювала змагання з бігу в мішках, у яких ніхто ніколи не брав участі. Охочі побачити своє ім’я в газеті щоденно вносили певну суму за «участь у змаганнях» і «перемоги на етапах». Хто більше платив, того оголошували переможцем і всіляко хвалили. Якщо ж грошові надходження не задовольняли редакцію, газета ганьбила «спортсменів». Здебільшого перемогу здобував власник кондитерських фабрик, згадка про якого в газеті служила доброю рекламою для його тортів і тістечок. Він був дуже багатим і майже завжди приходив першим до фінішу, де «вболівальники чоломкали його і підкидали на руках». Інші події висвітлювалися прямолінійніше. У замітці про концерт писалося, що «відомий тенор мовчав від першої до останньої хвилини виступу», а фотографію зруйнованого будинку, історичної пам’ятки, супроводжував підпис: «Як може бачити кожен читач своїми вухами, з будинком анічогісінько не сталося». Країна брехунів давно стала метафорою облудної, лицемірної політики. Усе, що дивувало там Джельсоміно, в нашій країні перетворилося на норму. Та не забуваймо, що закінчуються казки попередженням: казка — вигадка, проте, щось тут, браття, не пусте...