Їхній резидент де завгодно

Арабські країни вимагають, щоб американські війська покинули Ірак і Афганістан. Пакистанські таліби присягають помститися за смерть «священного воїна». А іранські політики заявляють, що бін Ладен насправді був маріонеткою в руках американців, котрі вправно маніпулювали ним, створюючи образ войовничого й агресивного ісламу. «Вісь зла» у варіанті Джорджа Буша пролягала через Ірак, Іран і КНДР. Держсекретар США додав сюди Сирію, Лівію і Кубу, а Кондоліза Райс занесла до списку Білорусь, Зімбабве, М’янму і ще раз Кубу. Напевно, Куба в цьому випадку — осердя зла, яке вже понад півсторіччя мусолить очі американським і європейським демократам. Вони справно засилають туди своїх шпигунів, діяльність яких стала анекдотом у романі Грема Гріна «Наш резидент у Гавані». Стурбована революційною ситуацією на Кубі англійська розвідка намагається створити в країні агентурну мережу. Джеймс Уормолд, гаванський представник британської фірми «Фастклінерс», став шпигуном випадково: йому вкрай потрібні були гроші, щоб повернутися на батьківщину. Його дружина втекла з американцем, Уормолду доводилося самому виховувати доньку, яка звикла жити на широку ногу, а забобонні кубинці неохоче купували пилососи. І слабовольний Уормолд погодився на пропозицію представника британської розвідки співпрацювати за щомісячну платню, до того ж розвідка оплачувала його власних агентів. Уормолд береться вигадувати й шифрувати донесення. В агенти він записав безневинних службовців своєї контори. Коли ж треба було добути інформацію про секретну зброю в горах Ор’єнте і плани гірських укріплень повстанців, він від імені свого «агента» інженера Сіфуентеса виготовив креслення загадкових установок: розібрав пилосос, перезняв деталі й, збільшивши масштаб, надіслав у центр. На превеликий подив Уормолда, його фальшиві рапорти сприймають серйозно і начальство, й вороги. Лондон, задоволений діяльністю «нашого резидента в Гавані», навіть розширив штат його контори і прислав помічників. Та з часом фіктивна реальність починає загрожувати справжній реальності. Уормолда намагалися отруїти, загинув один з «агентів» льотчик Рауль, а на інженера Сіфуентеса здійснили замах. Інший британський шпигун Картер убив Уормолдового друга, і Уормолд помстився, убивши Картера. Він проти волі підставляє під удар людей, не пов’язаних із діяльністю англійської розвідки на Кубі. Врешті-решт Уормолд зізнається у фальшуванні, й лондонське керівництво розуміє: якщо судити гаванського агента, це впаде незмивною плямою на репутацію цілого розвідуправління. Щоб уникнути ганьби, начальство постановило вважати повідомлення Уормолда справжніми, а самого його звільнити з розвідки, присвоїти орден Британської імперії і чималу винагороду. У справі ліквідації бін Ладена теж є герої, які отримають ордени, медалі, звання, гроші незалежно від того, коли кого вбили і чиє тіло спустили в Аравійське море.