УКРАИНА

Михайло Папієв: На архаїчну систему управління грошей ніколи не вистачить

 

Голова Чернівецької облдержадміністрації


Чи можна, на Ваш погляд, вирішувати проблему від’ємної демографічної динаміки в окремо взятому регіоні? Якщо так, то яким чином?

 

Переконаний, що можна, але для цього потрібно, аби, насамперед, у суспільній свідомості утвердилося розуміння того, що багатодітна сім’я — це престижно, заможно, і що це є показником соціального благополуччя родини. Державна соціальна політика спрямована на матеріальну підтримку багатодітних сімей, що, безумовно, впливає на демографічну ситуацію в країні. Але це не єдина мотивація для зростання народжуваності. Це комплексна проблема, і її вирішення залежить від багатьох факторів: національних традицій, релігійних настанов, укладу життя. А ще — від рівня розвитку території, соціальної інфраструктури населеного пункту, наприклад, забезпечення села навчальними дошкільними і загальноосвітніми закладами, закладами охорони здоров’я, зрештою, нормальними дорогами, перспективами працевлаштування і т.п.

Наш край має традиційно селянський уклад. А в селах з давніх-давен культивувались настанови багатодітної родини. До прикладу, у Чернівецькій області є села, де в родинах народжують 5-7 дітей. Або, скажімо, в селі Остриця Герцаївського району живе найбільша багатодітна родина на Буковині — у ній виховується 20 малюків, а мамі цих дітей усього 42 роки. Це родина віруючих, де народження дитини сприймається як Божий дар і щастя. І ця сім’я добре забезпечена, усі діти гарно виховуються. Звісно, місцева влада підтримує такі традиції.

Загалом, дуже важливо мати чітке визначення правового статусу багатодітної сім’ї і забезпечити її захищеність. Мова йде про те, щоб діти мали можливість отримати освіту, здобути фах, мали доступ до якісного медичного обслуговування. Місцева влада, окрім вирішення цих проблем, повинна також дбати про збереження сімейних традицій, розвиток культурної спадщини в регіоні.

Загалом, на Буковині позитивні демографічні показники. Так, у краї протягом 2012 року приріст населення становив 0,21%, а малюків народилося на 3% більше, ніж позаторік.


Як Ви ставитеся до ідеї, щоб держава в особі ОДА взяла на себе всі боргові зобов’язання по зарплатах, одноразово погасила їх, а вже потім запитувала з боржників сама, знявши цей тягар з плечей найманих працівників? (Ціна питання — всього лише 894 млн. грн.; на підготовку до Євро-2012 країна витратила грошей в 47 разів більше).

 

Я 15 років займаюсь соціальними питаннями, у тому числі заробітної плати, і добре пам’ятаю той час, коли працівникам виплачували їх чесно зароблені гроші горілкою чи непродовольчими товарами, наприклад, одягом і навіть спідньою білизною. Тому я впевнений, що держава не може культивувати у суспільстві споживацькі настрої.

Уявімо собі, що держава в особі регіональної адміністрації бере на себе боргові зобов’язання з виплати заробітної плати. По-перше, така акція, за логікою речей, не може бути одноразовою: якщо зробити це один раз, то обов’язково буде другий, третій і десятий. І тоді під стінами адміністративних будівель весь час будуть страйкарі, які вимагатимуть від держави — а не від роботодавця — повернення боргів за виконану ними роботу, одного ж разу, мовляв, так вже було. Тобто, мова йде про ясність корпоративних відносин, чітке встановлення взаємних прав і обов’язків роботодавця і найманого працівника в прозорому правовому полі — ось чому повинна сприяти держава, розвиваючи тристоронній діалог. І надзвичайно важливо до цього діалогу залучити інститути громадянського суспільства. Держава повинна сприяти розвитку цих інститутів, зміцнювати, а не підміняти їх переговорну силу. Як приклад, саме така модель роботи дозволила протягом двох останніх років скоротити заборгованість із виплати заробітної плати в Чернівецькій області з 9 млн. грн. до 140 тисяч.

Натомість пропонувати державі перебрати на себе роль профспілок і суспільства. — небезпечно. Так, наші громадянські інститути, моніторингові організації, професійні спілки ще слабкі. Але вони мають розвиватися і ставати на ноги, їх роль в суспільстві повинна зростати. Водночас, облдержадміністрація не стоїть осторонь цих проблем і використовує всі можливі у нашому розпорядженні законні інструменти для повернення людям заборгованої їм зарплати. До того ж, низька корпоративна культура призводить до того, що виникає необхідність в кожному конкретному випадку розбиратись окремо.

Але, наголошую, ці проблеми слід вирішувати через систему чітко встановлених взаємних прав, боротьбу з «тінню», побудову нової прозорої економіки і максимальне сприяння бізнесу та правовій захищеності трудових ресурсів.


Як Ви ставитеся до ідеї бюджетного федералізму? Чи вважаєте Ви продуктивними міжбюджетні відносини, що склалися сьогодні, коли в центрі консолідується до трьох четвертих загальних доходів країни, а делеговані органам місцевого самоврядування повноваження фінансуються за залишковим принципом? (Зокрема, в поточній версії бюджету-2013 недофінансування повноважень складає 30 млрд. грн.)

 

Ідею бюджетного федералізму в Україні може підтримувати лиш або мало обізнана людина, або той, хто має проблеми з арифметичними підрахунками. Ці ідеї можуть бути ефективними для країн, де немає диспропорції соціально-економічного розвитку регіонів. Проаналізуйте, скільки зараз Чернівецька область має усіх реальних доходів, у тому числі тих, котрі йдуть до державного бюджету, а потім порівняйте їх з реальними потребами регіону. Ми в такому простому рівнянні отримаємо дуже показову цифру — область проживе з усіма власними грішми усього п’ять місяців! А як прожити решту сім? З чого і як платити заробітні плати, пенсії, стипендії, соціальні допомоги тощо? Держава повинна забезпечити баланси, в тому числі і в цьому питанні. Інша річ — яка частина внутрішнього валового продукту має перерозподілятися на місцях, а яка — через центр. Через центр мають фінансуватися загальнодержавні програми, а також ті завдання, які безпосередньо стосуються збалансування соціально-економічного розвитку територій.

Що стосується делегованих повноважень і обсягів їх фінансування, то це, в першу чергу, питання не кількості грошей, а якості управлінської системи. На архаїчну систему грошей ніколи не вистачить. Всі розвинені країни намагаються сьогодні оптимізувати свої системи державного управління і впроваджують системи електронного урядування, які економлять час і кошти на надання адміністративних послуг громадянам, на зменшення дублювання управлінських функцій, досягають ефекту на якості персоналу державних службовців і на зниженні рівня бюрократизму і корупції. Цей курс і для України.

Можливий ще один варіант досягнення бюджетного балансу — шляхом державних безвідсотковий позичок. Але для цього потрібно чітко виписати механізм їх отримання та повернення.


Чи є у облдержадміністрацій способи допомогти робітникам підприємств в боротьбі за підвищення зарплат? На чиєму боці повинна виступити ОДА в разі конфлікту між хазяїном та найманими працівниками? (До прикладу, «Новий курс» Франкліна Рузвельта розширив права профспілок на шкоду інтересам роботодавців, що в кінцевому випадку призвело до значного зростання соціальних гарантій.)

 

Думаю, нам варто перейти від дешевої робочої сили до професійної. Ще один метод — це індикативні заробітні плати, які, безумовно, сприятимуть виведенню заробітної плати із тіні, наповненню держбюджету та соціального фонду. А це безпосередньо матиме позитивний вплив на економічний і соціальний розвиток держави та регіону. Я неодноразово казав про те, що в Україні цілком реально втілити в життя механізм адміністративного підвищення заробітних плат, не провокуючи інфляційні процеси. Наприклад, коли споживачі купуватимуть українські продукти, то відсоток доданої вартості залишатиметься у державі, в бюджеті країни і ніхто від цього не програє, а навпаки — лише виграє. Окрім цього, політика на кшталт «купуй вітчизняне» даватиме інвестиційний стимул українському виробнику.

Ні на чий бік влада не повинна ставати, нікому нічого на шкоду не треба робити — потрібен відвертий, прагматичний і постійний діалог між роботодавцем, підприємцем, найманим працівником і тими, хто їх представляє. Влада має виступати модератором такого діалогу, бути гарантом виконання досягнутих компромісів і домовленостей. Найнагальніше завдання влади у сучасних умовах — забезпечення довіри у переговорному процесі.

Своє вагоме слово у взаємодії «роботодавець – найманий працівник» повинні казати профспілки. До речі, в Україні профспілки повністю відповідають Міжнародній конвенції захисту праці. Більше того, українське законодавство апріорі виписане на користь найманого працівника — це стосується питань виплати заробітної плати, відшкодувань, тривалості робочого тижня, графіку робочого дня, соціального забезпечення, умов припинення трудової діяльності, умов праці тощо. Питання в іншому — чи можуть і вміють громадяни використовувати це на свою користь?


Наскільки, за Вашою оцінкою, може збільшитися площа оброблюваних сільгоспземель і обсяг продукції, що вирощується, у випадку скасування мораторію на купівлю-продаж цих земель?

 

По-перше, ми не можемо питання скасування мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення розглядати, не прогнозуючи соціальних наслідків такого кроку. Земля — це основа продовольчої безпеки країни. Продовольча безпека країни починається з власності на землю. Тільки упевнений у своїх правах господар буде вкладати у землю свою працю. Тільки у землю з визначеними правами власності буде вкладати кошти інвестор. Продовольча безпека країни — це висока культура землеробства, селекція, передові наука і техніка. Важливою складовою продовольчої безпеки країни є глибока переробка отриманої на землі продукції. Україна повинна експортувати не сировину, а продукти її переробки, залишаючи додаткову додану вартість у країні. Можна ще багато додавати суттєвих деталей, але — рішення щодо землі мають прийматись у всьому комплексі проблем, а не однобічно. Продовольча безпека — це не тільки виробництво продуктів. Хтось прораховував соціальні наслідки непродуманого, всесторонньо не зваженого зняття мораторію, яке призведе до зростання лав міської бідноти і безземельних жителів села, втрату ними самозайнятості?

По-друге, якщо скасувати мораторій, то українці, певен, стануть нацією найманих працівників. А така перспектива мені не подобається, адже є 13 стаття Конституції України, яку ніхто не відміняв: в ній сказано, що земля та її надра є власністю українського народу. Так, саме українського народу. Давайте уявімо собі, що мораторій скасовано, відповідний закон підписаний, на Україну заходять іноземні інвестори. Вони скуповують нашу землю, наймають наших же селян обробляти свою землю. А згодом, наприклад, йде подання до Конституційного суду України від, скажімо, народних депутатів щодо неконституційності прийнятого рішення. Можливе рішення Конституційного суду спрогнозувати, виходячи зі згаданої мною 13 статті, не важко. Що ми тоді матимемо? Як будемо пояснювати іноземному інвестору, який купив землю та вже розгорнув свій бізнес? Питання землі — це питання майбутнього українського села і долі селянина. Рішення щодо землі повинні бути зваженими і далекоглядними.


Чи близька Вам ідея виборності губернаторів — для зміцнення місцевого самоврядування?

 

Передусім, в Україні немає губернаторів — у нас голови обласних державних адміністрацій. Але мені ідея виборності керівників регіонів близька і навіть імпонує. Загалом, це досить багатогранна проблема. Нині ми маємо відомчу структуру управління. Відомства, які діють на території областей, підпорядковуються центральному апарату. В нинішніх умовах голова облдержадміністрації, який є представником Президента, має вплив на діяльність відомств і може їх координувати для потреб регіону. Якщо сьогодні оголосити вибори голів адміністрацій, то новообрані керівники втратять будь-який вплив на прийняття відомчих рішень, що однозначно зашкодить громаді: внутрішня політика краю стане розпорошеною, а ресурси обраного голови звузяться, його повноваження стануть дрібними та неефективними.

Отже, в нинішніх умовах світової економічної кризи наша система державного управління, на мій погляд, є оптимальною для країни та громадян. Підкреслюю: в нинішніх умовах. Цілком ймовірно, що з часом ця система буде мінятися. Підґрунтям для цього повинно стати збалансоване рівномірне соціально-економічне становище регіонів. До речі, я вважаю, що Україні необхідно переходити від системи відомчого управління до системи управління територією. Саме цю думку я озвучив у своєму виступі 27 лютого 2013 року на розширеному засіданні Кабінету Міністрів України за участі Президента України Віктора Януковича.

властьвлада деньги гроші стиль жизнистиль життя hi-tech hi-tech спорт спорт мир світ общество суспільство здоровье здоров'я звезды зірки
Архив Экспорт О проекте/Контакт Информатор

Нажмите «Нравится»,
чтобы читать «Комментарии» в Facebook!

Спасибо, я уже с вами.

   © «КомментарииУА:», 2016

Система Orphus